Економічні науки/8.Математичні методи в економіці.

Тимошенко Ю.Г., аспірантка

Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, Україна

Складові компоненти індексу РІВНЯ охорони інтелектуАльного товару

Значення і роль інтелектуальної власності для соціально-економічного прогресу суспільства важко переоцінити і світовий досвід свідчить, що ті країни, де глибоко це усвідомлюють, прирівнюються до числа держав з високорозвиненою економікою. Таким чином, проблема порушення прав інтелектуальної власності останнім часом становиться одним з головних завдань управління системою інтелектуальної власності в Україні.

Ефективність управління системою інтелектуальної власності відображається на рівні піратства на ринку інтелектуальних товарів у країні та збитках, завданих ним. У 2010 році лише в галузі програмного забезпечення рівень піратства склав 86%, а збитки правовласників від неліцензійного програмного забезпечення - $571 млн. [1]. Отже, управління системою інтелектуальної власності в Україні по напрямку охорони інтелектуальних товарів на державному рівні не можливо вважати ефективним.

Низький рівень охорони прав інтелектуальної власності призводить до зниження кількості інтелектуальних товарів на ринку, оскільки вільний доступ суспільства до інтелектуального товару, активне відтворення і розповсюдження його примірників спричиняють неможливість правовласника компенсувати витрати на створення інтелектуального товару. З іншого боку, більш високий рівень охорони прав інтелектуальної власності досягається за рахунок збільшення витрат на його забезпечення, і занадто високий рівень охорони вимагає збільшення витрат до такого рівня, коли дохід правовласника становить суму, недостатню для відшкодування витрат на створення інтелектуального товару. У зв'язку з цим виникає проблема оцінки оптимального рівня охорони інтелектуального товару, яка полягає у встановленні балансу між інтересами правовласників та інтересами суспільства.

В роботі побудована модель оцінки рівня охорони інтелектуального товару. За припущеннями моделі, рівняння доходу правовласника має такий вигляд:

П = (p(k) – c(k)) [q(p(k), p(k')) – (∫(E [v_i(k')] – r_i(k') – (E [v_i(k)] – r_i(k)) di – (p(k') – p(k)) – z(k) – P(k'))] – e(z), де:

p(k) та p(k') – ціна інтелектуального та контрафактного товарів відповідно,

c(k) та c(k') – собівартість примірника інтелектуального та контрафактного товарів відповідно,

q(p(k), p(k')) – попит на ринку на певний товар (який залежить від співвідношення цін інтелектуального та контрафактного товарів),

E [v_i(k)] та E [v_i(k')] – функції очікуваної якості оригінального та контрафактного товарів відповідно (яка залежить від v_i – величини індивідуального i вдоволення),

r_i(k) та r_i(k') – рівень зусиль, які потрібно зробити перед купівлею інтелектуального та контрафактного товарів відповідно,

z(k) – рівень охорони інтелектуального товару,

P(k') – вірогідність контрафактного товару нанести шкоду здоров'ю чи життю його споживача,

e(z) – вартість ідеї (яка зростає разом з підвищенням рівня охорони).

Завданням моделі є оцінка рівня охорони інтелектуального товару. Числове значення даного індикатору (z) варіюється у межах від 0 до 1. При чому, z = 0 якщо інтелектуальний товар є незахищеним і не існує перешкод для його відтворення, тобто рівень контрафакту у такому випадку є найвищим. А при z = 1, коли інтелектуальний товар повністю захищений і можливість виробництва несанкціонованих його копій відсутня, рівень контрафакту дорівнює нулю. Втім, занадто високий рівень охорони вимагає збільшення витрат до такого рівня, коли дохід правовласника становить суму, недостатню для відшкодування витрат на створення інтелектуального товару. Також обмеження процесу відтворення внаслідок підвищення рівня охорони має негативне значення, оскільки спричиняє обмеження доступу суспільства до «банку знань», внаслідок чого уповільнюється обмін знаннями. Це ставить під сумнів характер суспільного призначення права інтелектуальної власності [2]. Виходячи з вищезазначеного, повинен існувати оптимальний рівень охорони інтелектуального товару, при якому досягається максимальний прибуток правовласника та враховуються інтереси суспільства.

Розглянемо складові індексу охорони інтелектуального товару (z). Він складається з двох груп показників: державний захист прав інтелектуального товару та захист прав інтелектуальної власності безпосередньо правовласником, - які мають рівні долі, тобто варіюються від 0 до 0,5. У моделі показник державного захисту (z_g) оцінюється за методологією Всесвітнього економічного форуму. Це дані, отримані внаслідок опитування керівників підприємств, а потім нормалізовані до значень від 1 до 7. В Україні цей показник у 2011 році склав 2,6. При перерахунку у показник від 0 до 0,5, отримуємо 0,19. Таким чином, навіть при максимальному захисті прав інтелектуальної власності правовласником, максимальне значення рівня охорони інтелектуального товару може дорівнювати лише 0,69. Такий рівень охорони, по-перше, не може гарантувати повний захист правовласників від контрафактних товарів, а, по-друге, призводить до збільшення їх витрат на охорону інтелектуального товару. Це свідчить про важливість комплексного підходу до охорони прав інтелектуальної власності як з боку правовласників, так і з боку держави.

Друга група показників індексу охорони інтелектуального товару складається з показників фізичного (z_f), інформаційного (z_i) та юридичного захисту (z_j). Фізичний захист передбачає застосування сучасних захисних технологій таких, як: голографічна продукція на базі виготовлення унікальних матриць під кожного замовника, юніграми, латентограми, скриті зображення, захисні наклейки з саморуйнівних матеріалів та інше. Показник фізичного захисту (z_f) варіюється у межах від 0 до 0,25. Інформаційний захист передбачає своєчасне, періодичне та всебічне інформування споживачів щодо захисних технологій, які правовласник застосовує для захисту інтелектуального товару і за допомогою яких споживач може відрізнити оригінальний товар від контрафактного. Але таке розголошення засобів захисту інтелектуальних товарів, які застосовує правовласник, не може бути стовідсотковим, оскільки у такому випадку виробники контрафакту матимуть змогу копіювати цей захист. Показник інформаційного захисту (z_i) варіюється у межах від 0 до 0,25. Юридичний захист прав інтелектуального товару це – реєстрація прав інтелектуальної власності. Без реєстрації неможливий державний захист прав інтелектуальної власності. Тобто, цей показник (z_j), входить до другої групи показників, оскільки залежить від правовласника, але безпосередньо впливає на першу групу показників. Він є гарантом державного захисту при реєстрації прав інтелектуальної власності, або неможливістю такого захисту при відсутності реєстрації.

Виходячи з вищезазначеного, індекс рівня охорони інтелектуального товару має такий вигляд: z = z_j · z_g + z_f + z_i, де z_j = {0} V {1} z_g є [0 ;0,5], z_f є [0 ;0,25], z_i є [0 ;0,25]. При z_j = 0 (правовласник не зареєстрував право на об’єкт інтелектуальної власності) z_j · z_g = 0, а при z_j = 1 (правовласник здійснив реєстрацію) z_j · z_g = z_g.

Таким чином, запропоновані в роботі складові компоненти індексу рівня охорони інтелектуального товару можливо використовувати правовласником для самостійного оцінювання оптимального рівня охорони з урахуванням витрат на його забезпечення та суспільного призначення інтелектуальної власності при прийнятті управлінських рішень щодо інтелектуального товару.

Література:

1. Global Software 2010 Piracy Study [Internet-resource] // Eight annual Business Software Alliance report - May 2011. - 20 p. - Access mode to the report: http://portal.bsa.org/globalpiracy2010/

2. The Economic Structure of Intellectual Property Law / William M. Landes, Richard A. Posner // The Belknap Press of Harvard University Press - Cambridge, Massachusetts, and London, England 2003 - 442 p.

3. The economic impact of counterfeiting and piracy / OECD, 2008. – 399 p. - Access mode to the report: http://www.oecd.org/document/4/0,3746,en_2649_ 34173_40876868_1_1_1_1,00.html