Прагмалінгвістика як спроба комунікативно-діяльнісного підходу до вивчення мовлення.

Шендерук О.Б., Пермінова В.А.

Чернігівський державний інститут економіки і управління.

Давно висловлюється думка про те, що мовленнєва діяльність не повинна протиставлятись іншим видам людської діяльності, що потрібно вивчати у поєднанні форми та значення . Первинність прагматики відносно стилістики і риторики є принципово оправданою, оскільки з прагматичного погляду в центрі уваги перебуває поняття діяльності/дії, що охоплює людський чинник та аналіз тих чи інших особливостей тексту.

Таким чином, прагмалінгвістика є сучасною спробою комунікативно-діяльнісного підходу до дослідження мовлення. Вона дає змогу науково висвітлити цілеспрямовану комунікативну діяльність учасників мовленнєвої ситуації. Звідси і випливає актуальність дослідження даної тематики.

Термін» прагматика» почав вживатись у мовознавстві після того, як один із засновників семіотики Чарльз Моріс запропонував розділити лінгвістику на синактику(наука про відношення знаків між собою),семантику(наука про значення знаків) і прагматику(наука про співвідношення знака до людини, яка цей знак створює).

Отже, прагматику можна визначити «як приватну галузь лінгвістики, що досліджує використання людьми відповідної мови як знаряддя соціальної дії і взаємодії в умовах конкретних ситуацій спілкування на основі спеціальної системи правил, постулатів і стратегій». Таким чином, комплексний аналіз будь-якого тексту в діалектичному поєднанні його форми, змісту і комунікативної функції передбачає вивчення його структури і семантики перш за все у прагматичному аспекті.

Прагматичне сприйняття мови як людської діяльності зумовило розвиток теорії мовленнєвих актів Дж. Остіна та Дж. Серля. Згідно з цією теорією, мовленнєвий акт розглядається як центральна одиниця комунікації, а його метою є досягнення немовних цілей та здійснення відповідного впливу на слухача. «Інструментом» мовленнєвого акту є висловлення, яке враховує комунікативну ситуацію, у тому числі певну позицію мовця та знання слухача.

Спираючись на подібність деяких типів мовленнєвих актів у багатьох спробах класифікацій, можна виділити основні компоненти ситуації мовленнєвого спілкування. До таких основних компонентів спілкування з прагматичного погляду варто віднести адресанта(мовця), адресата (слухача), зміст повідомлення і мету спілкування. Характер їх організації визначається у мовленнєвому акті відношенням мовця, слухача і повідомлення до мети спілкування(інтенції мовця).

Залежно від орієнтації щодо мети спілкування чи повідомлення мовця, слухача або їх обох моделюються такі комбінації взаємовідношень між компонентами ситуації мовленнєвого спілкування:

1. Адресанто-орієнтовані мовленнєві акти. Їх метою є прийняття адресатом на себе зобов’язань щодо певного стану речей у навколишньому світі. Вони охоплюють зобов’язання, клятви, переконання, угоди, гарантії, додержання парі, а також промісиви і менасиви.

2. Адресато-орієнтовані мовленнєві акти. Їх мета – безпосереднє спонукання адресата до дії. Цей клас становить директивні мовленнєві акти, що охоплюють ін’ю(накази, вимоги, розпорядження), реквестиви (прохання, перестороги, попередження, запрошення), а також квеситиви, що вимагають відповідних мовленнєвих дій адресата.

3. Міжособово-орієнтовані мовленнєві акти. Вони спрямовані на підтримку або зміну соціальних стосунків між комунікантами. До них належать сатисфактиви-форми соціального етикету(запрошення, подяки привітання),та їм позитиви(звинувачення, вибачення, співчуття, критика, хизування).

4. Когнітивно-орієнтовані мовленнєві акти. Їх можна описати за схемою «мета – повідомлення». Мета таких актів – маніпулювати інформацією.

Розглянуту класифікацію побудовано з урахуванням домінуючої ролі основних компонентів ситуації мовленнєвого спілкування.

Г. Г. Почепцов виділяє такі прагматичні типи речень:

1. Констатив. Його комунікативно-інтенційне значення полягає у твердженні.

We need to take account of the wide range of factors affecting food security in Africa.

2. Помісив і менасив. Не зважаючи на те,що обіцянки і погрози становлять різні прагматичні типи речень,проте вони є цікавими з погляду їх порівняльного вивчення. При аналогічному наборі пропозицій і синтаксичній структурі речення сприймається як обіцянка,якщо адресат є зацікавленим у реалізації інформації, зазначеної в реченні.

We will continue to keep in close touch.

3. Перформатив. Функцію цього класу мовленнєвих актів є не повідомлення про дію,а сама дія, виражена словом. Вимовляючи I congratulate you, I welcome, I thank you і т. д., мовець вже виконує акт поздоровлення, вітання, подяки тощо.

I thank my hon. Friend for her kind comments and welcome, and I understand the point that her constituent makes.

4. Директив – це прагматичний тип речення, що виражає пряме спонукання адресата до дії. Таке спонукання висловлюється двома способами: як наказ – йому відповідають речення-ін’юктиви, і як пропозиція – реквестиви. Ці два типи висловлювань часто можуть мати форму спонукального речення.

If she will make a statement on recent progress with the urban network reinvention programme for the Post Office.

5. Квеситив – це питальне речення в його традиційному розумінні. Квеситив дещо схожий з директивом у тому, що обидва вони мають на меті спонукати адресата до дії, з тією відмінністю, що директив має на увазі будь-яку дію,а квеситив – тільки мовленнєву:

Could the Minister contact the Treasury and ask whether it could free up the $10 million or so in balances that existad under the old health authority?

За даними досліджень суцільної вибірки письмових звітів дебатів Палати общин, виявлено частотність вживання мовленнєвих актів у британському парламентському дискурсі. Найпоширенішими мовленнєвими актами вважаємо квеситив, оскільки дебати являють собою обговорення питань у формі запитань-відповідей.

Досить поширеними типами мовленнєвих актів є також константи ви та перформативи. При цьому перформативи проявляються в досить незвичному вигляді: у формі питальних речень.

До менш популярних мовленнєвих актів з погляду вживання слід віднести директиви, промісиви і менасиви.

Прагмалінгвістичний аналіз британського парламентського дискурсу допомагає розкрити комунікативно-інтенційну сутність його мовленнєвих актів та описати специфіку парламентських дебатів з погляду діяльнісного лінгвістичного підходу.