Право/4.Трудовое право, и право социального обеспечения

Романенко О.О, Кондрат’єв В.А.

Донецький національний університет економіки та торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського, Україна

ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ

ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ ПРО ПРАЦЮ УКРАЇНИ

Місце, яке посідають трудові відносини у житті кожної людини, обумовлює важливість науково обґрунтованого правового регулювання цих відносин, встановлення на законодавчому рівні таких умов праці та гарантій їх дотримання, які б сприяли збільшенню ефективності праці.

Юридична наука і практика не знають кращої юридичної форми втілення свободи праці у трудових відносинах, ніж трудовий договір. Різні проблеми, пов’язані з його змістом, регулюванням, укладенням, зміною і припиненням, розглядалися у працях В. Венедиктова, Л. Лазор, П. Пилипенко, В. Прокопенка, О. Процевського, Н. Хуторян та інших вчених. Однак, беручи до уваги дискусійний характер формулювання поняття“трудовий договір” у науці трудового права, необхідне продовження дослідження в обраному напрямі.

Метою статті є обґрунтування нового розуміння поняття “трудовий договір” крізь вивчення різних його визначень, призму виокремлення ознак, які зумовлюють таку необхідність.

Термін “договір” має багато значень, що обумовлюються різними нормами цивільного, господарського, трудового, земельного, міжнародного права. Кожна із цих та інших галузей права розглядає договір як різновид угод, що визначаються природою відносин, які становлять предмет регулювання цієї чи іншої галузі права. Так, у “Юридичній енциклопедії” договір визначається як угода двох або більше сторін про встановлення, зміну чи припинення відповідних прав і обов’язків [2, с. 232]. Відповідно до ст. 21 КЗпП України, трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Деякі дослідники висловлювали думку, що трудовий договір – це акт індивідуального регулювання, при укладенні якого сторони виконують і використовують правові норми про працю і, таким чином реалізують своє право нанеї.

Для більш широкого розкриття цього поняття треба враховувати не тільки його визначення, а і його функції, значення і роль у суспільній організації праці. На основі трудового договору виникають трудові правовідносини працівника з роботодавцем, що неминуче спричиняють включення цих суб’єктів у цілу систему відносин, які регулюються нормами трудового права.

У більш широкому розумінні трудовий договір можна розглядати як акт волевиявлення людини здати в найм іншій людині свою спроможність працювати. Таке визначення ознаки трудового договору може здаватися незначним на фоні інших соціальних явищ, але насправді воно уточнює, деталізує значення найманої праці і є непорушним початком цілої сфери суспільного життя. [1, с.77].

Трудова діяльність характеризується: юридичною несамостійністю, тобто такою, що відбувається в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи), або здійснюється окремим громадянином (фізичною особою); виконуються роботи певного виду (трудові функції); як правило, трудовий договір укладається на невизначений строк, і лише у випадках, встановлених законом, на певний термін; здійснення трудової діяльності відбувається переважно в колективі працівників (трудовому колективі); протягом встановленого робочого часу виконується певний обсяг роботи (норми праці); у визначені терміни від роботодавця працівник отримує грошову винагороду за роботу, що виконується; роботодавець забезпечує гарантії у встановлених випадках та бере участь у фінансуванні соціального страхування працівника [5, с. 89–91].

За всієї різноманітності видів трудової діяльності сутність праці робітника, державного службовця, педагогічного працівника, керівника підприємства – єдина, їх правове становище обумовлюється вільно укладеним договором трудового найму. Суттєвою юридичною гарантією свободи праці є також заборона примусової праці. Конституція України визначила види трудової діяльності, які не вважаються примусовою працею (військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду, або відповідно до законів про воєнний і надзвичайний стан) [3, с. 332].

Трудовий договір виступає універсальною моделлю трудового найму, визнаною у всіх країнах світу. Договірна форма залучення до праці – елемент демократії, який найбільш повно опосередковує принцип свободи праці, тобто свободу у виборі професії, роду занять та застосування своїх здібностей. Трудовий договір є угодою в трудовому праві, що виражає вільне волевиявлення відповідних суб’єктів.

Якщо провести порівняльний аналіз конституційних норм зарубіжних країн та України щодо трудових прав людини і громадянина, можна відзначити, що не всі вони врегульовують подібним чином ставлення держави до трудового статусу своїх громадян (підданих). Так, конституції Італії, Франції, Японії містять не лише право громадян на працю та обов’язок працювати. Згідно зі ст. 4 Конституції Італії, “кожен громадянин відповідно до своїх можливостей і за своїм вибором зобов’язаний здійснювати діяльність або виконувати функції, що сприяють матеріальному або духовному розвиткові суспільства”. Норми Конституції як України, так і Російської Федерації закріплюють принцип свободи праці на відміну від вищезазначених конституційних норм зарубіжних країн.

Разом з тим визначеність особистого характеру праці передбачається у ст. 39 проекту Трудового кодексу України № 1038-1, де трудовий договір окреслено як угоду між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов’язується особисто виконувати роботу (трудову функцію), визначену цією угодою, з додержанням трудового законодавства, колективних договорів і угод, правил внутрішнього трудового розпорядку під керівництвом та контролем роботодавця, а роботодавець – надати працівникові роботу за цією угодою, забезпечувати належні, безпечні та здорові умови праці, належні санітарно-побутові умови та своєчасно і в повному обсязі виплачувати заробітну плату. Таке формулювання поняття “трудовий договір” більш відповідає реаліям сьогодення в Україні. Але варто зазначити, що негативним у такому визначенні поняття “трудовий договір” є наділення законодавцем роботодавця такими функціями, як керівництво та контроль за виконанням роботи, передбаченої укладеним трудовим договором. Наділення роботодавця зазначеними функціями є зайвим, оскільки роботодавець не є фахівцем у будь-якій галузі знань і він не зможе ефективно здійснювати керівництво та контроль за виконанням працівником своєї трудової функції, яка обумовлена трудовим договором. Також доцільно звузити вищезазначені функції роботодавця до контролю та нагляду за додержанням виконання працівником вимог щодо охорони праці та правил внутрішнього трудового розпорядку.

Отже, при розробці проекту нового Трудового кодексу України, виникає необхідність у переосмисленні поняття “трудовий договір” та урахування результатів наукових досліджень. На основі цих результатів необхідно здійснити вдосконалення законодавства у сфері більш широкого тлумачення поняття “трудовий договір”, а також право правового регулювання його укладення, зміни та припинення трудових відносин на підставі трудових договорів з працівниками.

Для більш точного формулювання поняття “трудовий договір” у законодавстві про працю України мають бути враховані такі складові ознаки цього поняття, як договірний характер праці; визначеність сторін трудового договору; визначення трудової функції працівника; особистий характер праці; визначення кола основних обов’язків як працівника, так і роботодавця; недійсність умов трудових договорів, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством про працю України.

Література:

1. Трудовое право Украины в вопросах и ответах : учеб.-справ. пособ. / [под ред. В.В. Жернакова]. – 4-е изд., перераб. И дополн. – Харьков : Одиссей, 2009. – 592 с.

2. Юридична енциклопедія : в 6 т. / [ред-кол.: Ю.С. Шемшученко (голова ред-

кол.) та ін.]. – К. : Укр. енцикл., 1999. – Т. 2. – 744 с.

3. Трудове право України : навч. посіб. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / [П.Д. Пилипенко, В.А. Бурак, З.Я. Козак та ін.; за заг. ред. П.Д. Пилипенка]. – К. : Ін Юре, 2008. – 536 с.

4. Грузінова Л.П. Трудове право України: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Л.П. Грузінова. – К.: МАУП, 2010. – Ч. 2. – 136 с.

5. Болотіна Н.Б. Трудовий договір за законодавством України : навч. посіб. /

Н.Б. Болотіна. – К.: Вид-во Паливода А.В., 2008. – 124 с.