Лавріненко О. В.

кандидат юридичних наук, доцент,

Донецький юридичний інститут МВС України

Сучасний процес новелізації системи принципів трудового права України: дискусійні доктринальні підходи й пропозиції

Аналіз сучасних наукових розробок свідчить, що деякими дослідниками [1, с. 28-35] в якості «принципів будови» трудового законодавства України помилково наводяться за суттю (змістом) галузеві принципи трудового права. Складається враження, що прибічники такого підходу або не розрізняють указані категорії й тому вживають їх як тотожні поняття, або необґрунтовано припускаються «перекручування» їхніх змістовних характеристик, а в деяких випадках «принципи будови законодавства» тієї чи іншої галузі права прирівнюються до «загальноправових принципів», себто тих, що діють і так за своєю природою у всіх галузях права без винятків. Важко погодитися й із позицією В.А. Комарова, яку він обстоює у своїй загалом цікавій науковій статті «Трудове законодавство і сучасність» [1, с. 29-30], пропонуючи скасувати ч. 2 ст. 3 чинного КЗпП України, де йдеться про спеціальне правове регулювання умов праці окремих категорій працівників. Така позиція автора, на наше переконання, суперечить сучасним тенденціям у розвитку трудового права. Так, В.С. Венедіктов небезпідставно звертає увагу, зокрема, на те, що, «оскільки в нині чинному Кодексі законів про працю України не міститься положення про регулювання трудових відносин державних службовців спеціальним законодавством як окремої, що має специфічний правовий статус, категорії працівників, остільки необхідно загальну частину цього кодифікованого акту доповнити нормою, у якій буде чітко зазначено, що особливості регулювання службово-трудових відносин державних службовців визначаються, на основі норм і принципів трудового права України, спеціальним законодавством про державну службу» [2, с. 247-248]. Справді, феномен (принцип) диференціації притаманний правовому регулюванню трудових відносин, без чого взагалі неможливе ефективне правове регулювання особливостей умов найманої праці тих чи інших категорій працівників, зокрема – працівників ОВС. Відтак, питання про диференціацію правового регулювання умов найманої праці, аж ніяк, як про наголошує вище В.А. Комаров, не може бути вирішене через скасування дії відповідної норми трудового законодавства України. У цій царині науки чимало дискусійних питань, але їхнє вирішення передбачає не скасування, а вдосконалення спеціального трудового законодавства задля встановлення чітких меж і підстав диференціації умов праці окремих категорій працівників, закріплення додаткових гарантій тощо. Саме про таке справедливо зазначають П.Д. Пилипенко, В.Я. Бурак і З.Я. Козак, коли, зокрема, пишуть, що чинна ст. 3 КЗпП України «досить складна для застосування як сама по собі, так і особливо в зв’язку із суперечностями між її змістом і змістом деяких інших нормативних актів... При визначенні сфери трудового права необхідно внести зміни до Кодексу законів про працю України, виклавши ст. 3 відповідно до основного принципу цієї галузі права, і все стане на свої місця. Адже ця сфера вже фактично визначена в ст. 21, яка передбачає виникнення трудових відносин найманої праці на підставі укладення трудового договору» [3, с. 46-47]. На доцільність саме такого концептуального підходу звертає увагу й О.М. Ярошенко [4, с. 120-121]. Отож, повертаючись до пропозиції В.А. Комарова щодо скасування ч. 2 ст. 3 чинного КЗпП України [1, с. 29-30], слід вести мову про вдосконалення наявних норм, які встановлюють механізм диференціації правового регулювання умов праці всіх категорій найманих працівників, у тому числі й працівників ОВС України, та є наслідком дії одного з галузевих принципів – принципу поєднання єдності й диференціації правового регулювання умов праці.

Наступний «основоположний принцип», на якому, за думкою В.А. Комарова, «повинно базуватися трудове законодавство» [1, с. 29] це «принцип соціальної справедливості». Зміст останнього дослідник пояснює через призму застосування «права адекватної відповіді», «заходів адекватної відповіді» тощо. Не поділяємо повністю позицію В.А. Комарова щодо віднесення принципу соціальної справедливості до «нових» та ще й «основоположних» принципів, на яких «базується» трудове законодавство [1, с. 29]. Принцип цей не є новим ані для правової системи України загалом, ані для системи конодавства, ані для трудового законодавства зокрема. Насправді принцип соціальної справедливості усталено відноситься в теорії права абсолютною більшістю дослідників до загальноправових (загальнолюдських) принципів, і саме в силу такого місця в структурно-видовій класифікації правових принципів (принципів права) впливає на функціонування системи трудового права України. Це природне явище, яке не є специфічним феноменом трудового права як окремої галузі вітчизняного права: як влучно наголошує A.M. Колодій, «в абсолютній більшості випадків кожний принцип права спочатку існує як загальносоціальний, а потім, за використання його юридичною практикою і осмислення юридичною наукою, як принцип правосвідомості, перетворюючись у результаті процесу правоутворення на принцип права» [5, с. 23].

Важко погодитися також і з методологічним підходом В.А. Комарова, який розглядає означений загальноправовий принцип – «принцип соціальної справедливості» виокремлено, поза його органічного системного зв’язку з іншими такими ж за статусом принципами. Принцип соціальної справедливості як загальноправовий принцип реалізується системно, разом з іншими численними загальноправовими принципами, цю обставину ігнорувати не можна. Слушно з цього приводу наголошує В.С. Венедіктов, коли пише, що «общеправовые, или общечеловеческие, как их еще называют, зависят от уровня развития общества и выступают универсальным критерием становления правовых систем различных государств... К основным общеправовым принципам принадлежат принцип демократии, равенства, свободы, социальной справедливости... Общеправовые принципы характерны для права в целом и действуют во всех отраслях права. Они устанавливают особенности всех правовых норм правовой системы государства независимо от специфики регулируемых ими отношений» [6, с. 25-26]. Б.С. Сташків обстоює схожу позицію [7, с. 123-129]. Теоретик права І.В. Яковюк до числа «основних принципів соціальної держави» відносить, зокрема, такий, як: принцип соціальної справедливості [8, с. 98-99, 102-103]. Подібну позицію обстоюють і у своїх роботах Б.П. Ганьба [9, с. 6-11] та С.О. Кириленко [10, с. 14-16], Н.Б. Болотіна [11, с. 190-191]. Примітним у цьому ж контексті та прикметним – з точки зору методологічного підходу, є й підхід О.М. Ярошенка. Останній під час визначення меж (змісту предмета) правового регулювання сучасного трудового права України вважає за необхідне не виокремлювати в структурі останнього, а, що є цілком обґрунтованим, на наш погляд, апелювати (звертатися), зокрема, до принципу соціальної справедливості. Так, цей автор пише таке: «Підводячи висновки дискусії про сучасні тенденції розвитку правового положення працівників, про сферу дії трудового права, ми вважаємо, що при вирішенні цього питання необхідно, з одного боку, спиратися на принципи соціальної справедливості, рівного захисту трудових прав всіх працюючих в Україні, з іншого боку, не допустити зрівняльного підходу до регулювання трудових відносин різних категорій працівників...» [4, с. 120-121]. Солідаризувавшись з останніми висновками науковців, не поділяємо позицію В.А. Комарова у частині, де автором пропонується віднести «принцип соціальної справедливості» до числа «основоположних» принципів як національного трудового законодавства, так і галузі трудового права України. Існують в означеній царині галузевоъ науки і інші непоодинокі проблеми [12].

Література

1. Комаров В.А. Трудове законодавство і сучасність // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. – 2007. – Вип. 4. – С. 28-35.

2. Венедіктов B.C. Юридична відповідальність працівників ОВС України: монографія / В.С. Венедіктов. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. – 269 с.

3. Трудове право України / Пилипенко П.Д., Бурак В.Я., Козак З.Я. та ін.; за ред. П.Д. Пилипенка. – К.: Ін Юре, 2003. – 536 с.

4. Ярошенко О.М. Правовий статус сторін трудових правовідносин: дис. ... кандидата юрид. наук: 12.00.05. – Харків: НЮАУ ім. Ярослава Мудрого, 1994. – 167 с.

5. Колодій A.M. Принципи права України: монографія / А.М. Колодій. – К.: Юринком Інтер, 1998. – 206 с.

6. Венедиктов В.С. Трудовое право Украины. – Харьков: Консум, 2006. – 304 с.

7. Сташків Б.I. Теорія права соціального забезпечення: навч. пос. / Б.І. Сташків. – К.: Знання, 2005. – 267 с.

8. Яковюк І.Я. Соціальна держава: питання теорії та шляхи її становлення: дис. ... кандидата юрид. наук: 12.00.01 / НЮАУ ім. Я. Мудрого. – Харків, 2000. – 226 с.

9. Ганьба Б.П. Системний підхід та його застосування в дослідженні України як демократичної, соціальної, правової держави: автореф. дис. ... кандидата юрид. наук: 12.00.01 / НУВС. – Харків, 2001. – 19 с.

10. Кириленко С.О. Співвідношення соціальної правової держави і громадянського суспільства в умовах сучасної України: автореф. дис. ... кандидата юрид. наук: 12.00.01 / Ін-т міжн. відносин КНУ ім. Т.Г. Шевченка. – К., 2001. – 23 с.

11. Болотіна Н.Б. Право соціального захисту: становлення і розвиток в Україні: монографія / Н.Б. Болотіна. – К.: Знання, 2005. – 326 с.

12. Лавріненко О. В. Тенденція розширення елементного складу системи принципів трудового права України: постановка проблеми [Електронний ресурс] / О. В. Лавріненко // Форум права. — 2011. — № 1. — С. 555–564. — Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/e–journals/FP/2011–1/11lovppp.pdf.