Ліфарєва Н.В.

Дніпропетровський університет ім.А.Нобеля, Україна

Організація культурно-дозвіллєвої діяльності людей похилого віку як реалізація принципу активності

У XX столітті процес демографічного старіння охопив всі європейські країни. « До 2050 року вперше в історії людства число осіб віком 60 років і більше на Землі перевищить кількість дітей віком до 14 років. Завершиться перехід від епохи високої народжуваності і високої смертності до епохи більш низьких рівнів народжуваності й смертності і, як наслідок, старіння населення. У розвинутих країнах і в Україні процес демографічного переходу вже практично закінчився, у країнах, що розвиваються, він очікується в найближчі 30–50 років», - наголошує Чайковська В.В. [1, с.2]. У ХХІ сторіччі старіння населення буде впливати на суспільство та вимагати від директивних органів все більшої уваги до цього процесу.

Актуальність проблеми обумовлена тим, що соціальне обслуговування громадян похилого віку знаходиться зараз на такому етапі розвитку, коли мова йде не про збільшення кількості установ або зростання кількості окремих соціальних служб, які надають соціальну допомогу, а про надання освітніх, культурно-дозвіллєвих послуг, які б дійсно були затребувані людьми похилого віку, враховували їх особливості, глибоке бажання вести активне життя.

Мета статті – розглянути потенціал соціальної роботи з людьми похилого віку у культурно-дозвіллєвій сфері на прикладі діяльності Університету третього віку.

Вивчення етапів та стратегій старіння, проблем старості та особливостей життя людей похилого віку здійснюється дослідниками під різними кутами зору: психіатричний та психофізіологічний аспекти геронтології та геріатрії (Є. Авербух, Б. Греков, Я. Калин, Г. Лапіс, В. Фролькіс, Н. Шахматов та ін. ), психологічні особливості розвитку особистості у похилому віці (Л. Анцифєрова, З. Бутуєва, Г. Вайзер, М. Єрмолаєва, О. Краснова, К. Аримбаєва та ін.), соціальна геронтологія (В. Чайковська, В. Альперович, А. Айріян, Б. Бреєв та ін.). До проблеми соціальної допомоги, підтримки та захисту людей похилого віку зверталися Холостова О.І., Капська А.Й., Урланис Б.Ц., Мудрик А.В., Яцемирська Р.С., Біленька І.Г. та ін. Але, на наш погляд, соціально-педагогічна проблема організації культурно-дозвіллєвої діяльності та продовження освіти людей похилого віку розроблена в педагогіці недостатньо, особливо з урахуванням тенденцій розвитку людства в останні роки та у зв’язку з прогнозами на майбутні соціальні зміни. Втім, саме культурно-дозвіллєва діяльність є чи не єдиною формою реалізації принципу активності й розвитку у старості.

Демографічне постаріння потребує від суспільства все більших витрат фінансових та інших матеріальних ресурсів на обслуговування цієї вікової категорії людей. Вирішення проблем, пов’язаних з комплексом організації культурно-дозвіллєвої діяльності та соціального забезпечення людей похилого віку суспільство також має взяти на себе. «Соціальна політика держави по відношенню до цієї вікової групи відображує сутність будь-якої держави» [2, с.127].

У соціальній педагогіці [3, с. 329] наголошується на вирішенні різних завдань при роботі з людьми похилого віку. Мова йде про збереження життєвої активності й здорового способу життя, про збереження та переорієнтацію соціальної активності та пізнавальних інтересів, знаходження форм участі в житті оточуючих, про активізацію почуття задоволення досягненнями та прожитим життям, почуття виконаного обов’язку, самоповаги, знаходження доступних способів самореалізації.

На п'ятдесятій сесії Генеральної Асамблеї ООН у березні 1995 р. для підготовки і проведення Міжнародного року літніх людей (1999 р.) виділені принципи, що об'єднані у декілька груп. Ми вважаємо за доцільне особливо звернути увагу на принципі «активності», який, зокрема, передбачає, що

люди похилого віку повинні зберігати можливість участі в програмах освіти і професійної підготовки, а також на принципі "реалізація внутрішнього потенціалу", в якому мається на увазі, що літні і старі люди повинні мати можливість для всебічної реалізації свого потенціалу, щоб їм завжди був відкритий доступ до суспільних цінностей в галузі освіти, культури, духовного життя й відпочинку.

Вбачаємо, що велике значення у забезпеченні активного ставлення до життя після виходу на пенсію у країнах Східної Європи мають Університети третього віку. Наприклад, у Франції їх кількість перевищила 70. Школи та Університети третього віку, які включають організацію просвітницьких та навчальних курсів з різних напрямків, творчих майстерень, тренінгових занять, курсове навчання за різними програмами та культурно-дозвіллєві форми творчої діяльності – це нові в Україні форми роботи з людьми похилого віку. Слід зазначити, що в Україні вперше такі структури були започатковані Інститутом геронтології, а в останні роки розвиток мережі Університетів третього віку отримав подальший поштовх завдяки підтримці цього напряму проектами Фонду народонаселення ООН та урядом України. Відкриті Університети третього віку функціонують майже у всіх обласних центрах країни: при центрах соціального захисту, клубах та вищих навчальних закладах. Вони спрямовані на активізацію соціальної та інтелектуальної діяльності людей похилого віку, розвиток здібностей та поширення можливості якомога довше не тільки зберігати фізичне та моральне благополуччя, але й сприяти розвитку творчих здібностей, комунікативних навичок, інтелектуальних інтересів.

У дослідженнях, які у 2011-2012 р.р. проводилися на базі Університету третього віку при Дніпропетровському університеті ім. А. Нобеля, прийняли участь 257 осіб віком від 59 до 78 років, які навчаються на економічному та гуманітарному напрямках та приймають участь у культурно-дозвіллєвій діяльності. Результати досліджень свідчать про те, що завдяки участі у освітянській та культурно-дозвіллєвій діяльності, 95% досліджуваних перемогли почуття самотності та відчуженості та отримали змістовне спілкування. Інформація, яку слухачі Університету третього віку отримують на заняттях, стає предметом для спілкування з близькими та оточуючими, спонукає ділитися враженнями, дозволяє людям похилого віку відчувати себе більш впевнено у новому економічному, політичному, інформаційному та соціальному просторі. Взаємодія у культурно-дозвіллєвій діяльності дозволила 90% осіб розширити коло знайомих та однодумців, відчути емоційну єдність, підвищення настрою, поліпшення самопочуття, життєвого тонусу та переборювання відчуття апатії, пустоти та похмурих думок. Майже всі слухачі ( 98% ) відзначають задоволення інтелектуальних потреб, підвищення розумової активності, розвиток пам’яті та інтелектуальних здібностей, розширення пізнавальних інтересів, поглиблення знань про суспільство, активізацію самостійної пізнавальної діяльності. Дуже важливим ми вважаємо те, що 92% слухачів Університету третього віку відзначають підвищення активного та змістовного відношення до життя, відчуття зв’язку поколінь, духовної самореалізації, соціальної значущості, розкриття творчого потенціалу. Це свідчить про те, що у процесі дозвіллєвого залучення людей похилого віку до духовних цінностей відбувається цілеспрямований розвиток основних особистісних потенціалів - пізнавального, ціннісно-орієнтаційного, творчого, комунікативного [4].

Висновок. Таким чином, за допомогою освітньої та культурно-дозвіллєвої діяльності в межах роботи Університету третього віку вирішується багато питань соціального та психолого-педагогічного характеру: підвищується адаптованість літніх людей до сьогодення, зменшується ризик розвитку депресивних станів та тяжких наслідків переживання самотності, розвиваються комунікативні та творчі здібності, соціальна активність, розширюються шляхи самореалізації людей похилого віку, життя яких набуває перспектив, цінності та сенсу. Тобто, такі функції культурно-дозвіллєвої діяльності як розвиваюча, інформаційно-просвітницька, комунікативна, культурно-творча, рекреаційно-оздоровча зберігають свою актуальність в змісті культурно-дозвіллєвих програм для людей похилого віку.

Література

1. Чайковська В.В., Стаднюк Л.А. та ін. Старіюче суспільство України: запити та рішення // Проблемы старения и долголетие. – 2011, т.20, №2, с.57-63.

2. Холостова Е.И. Пожилой человек в обществе / Е.И. Холостова. – Ч.1,2. – М., 2005.–296с.

3. Капська А.Й. Соціальна робота: технологічний аспект: Навчальний посібник. – К., Центр навчальної літератури, 2004.

4. Стрельцов Ю.А. Социально-культурная деятельность на современном этапе: тенденции и перспективы развития //Культурология: новые подходы: Альманах — ежегодник. №3–4. — М.: МГУК, 1998. — С.68.