Лепьохін О.В.

К.е.н., докторант

Класичного приватного університету

ЗВ’ЯЗОК МІЖ ТЕХНОЛОГІЧНИМИ ІННОВАЦІЯМИ І ЖИТТЄДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВ

Зв’язок між технологічними інноваціями і життєдіяльностью підприємств та процвітанням економіки, розвитком ресурсів, ринків і створенням робочих місць розуміє щось більше, ніж просте вливання інвестицій в економіку. Крім поліпшених економічних характеристик, що досягаються, у вигляді ефективності і продуктивності, важливі і два інших показники. Перший з них – гнучкість. Якщо ми робимо інвестиції в інновації, або будемо ми мати достатню мінливість, щоб протистояти викликам конкурентів? Другий – пристосовність. Якщо ми не робимо відповідних інвестицій, чи зможемо ми пристосуватися до несподіваної чи непередбаченої конкуренції без серйозних наслідків для наших підприємств і об’єднань? Необхідна мінливість і пристосовність – саме ці можливості надають суспільству технологічні інновації.

Процес технологічних інновацій вимагає в деякому роді "паралельної організації роботи", оскільки багато чого повинно робитися в той самий час в багатьох місцях. Формально технологічні інновації не мають суворо визначених етапів, у яких крок випливає за кроком. Для більшості людей просування НДДКР до місця на ринку надається хаотичним, складним, конвульсивним і безладним процесом. Але в цьому хаосі повинна бути паралельна структура, що поєднує різні дії, які необхідно робити одночасно в безлічі організацій для безупинного просування технології на ринок [1].

На шляху рухові технології з лабораторії на ринок існують також серійні етапи робіт у якихось вузлових пунктах. Під цим мається на увазі можливість виготовлення деяких речей партіями або серіями, як, наприклад, виконання індивідуальних проектів або розробок у рамках малих або підприємств сполучення необхідних елементів державної/приватної інфраструктури. Кожні з цих серійних операцій в багатьох випадках можуть здійснюватися одночасно трьома прикладами: на рівні національної політики, галузі і на рівні фірми.

На національному рівні цікавий підхід Японії, що включає багато функцій і компонентів, що виконуються паралельно [1, 2].

1. Міжнародна кооперація в області досліджень:

–конкретні міжнародні (спільні) дослідницькі проекти;

–великомасштабні наукові програми, наприклад по вивченню граничних можливостей людини;

–запрошення іноземних дослідників у Японію;

–співробітництво з країнами, що розвиваються, у рамках спільних дослідницьких проектів.

2. Програми технологічних розробок:

– НДДКР в галузі базових технологій майбутніх галузей промисловості;

– великомасштабні технологічні проекти;

– НДДКР в галузі медичного і побутового устаткування;

– технології, пов’язані з енергією.

3. Програми в галузі регіональної економіки:

– НДДКР, що відноситься до найважливіших регіональних технологій;

– програма технополісів;

– регіональні програми (національні дослідницькі лабораторії);

– спільні дослідницькі програми державного і приватного секторів [1].

4. Заохочення розробок технологій у приватному секторі:

– японські центри ключових технологій;

– цільові кредити для розробки технологій з метою активізації промисловості в області основних матеріалів, ключових і пріоритетних технологій, включаючи технології, спрямовані на охорону навколишнього середовища, енергозбереження й одержання енергії, у тому числі заміну нафти при одержання енергії.

5. Сприяння стандартизації в промисловості:

– стандарти, що добровільно вводяться, по забезпеченню якості і взаємозамінності продуктів місцевих і іноземних виробників;

– дослідження в області стандартів на матеріали, текстиль, хімікати, машини, електронне й електротехнічне устаткування й інформаційні технології;

– частка в міжнародній стандартизації.

6. Поширення технічних досягнень:

– патентування і ліцензування інтелектуальної власності, що належить державі;

– міжнародний обмін технологіями [1, 2].

На галузевому рівні ефективним інструментом необхідного паралелізму є безупинне середовище трансферу технологій у сполученні з багаторазовими процесами зворотного зв’язку. Необхідна інфраструктура комерціалізації технології на галузевому рівні знаходиться в термінах структури, ресурсів, методів і наявних інструментів. При цьому сам процес, комерціалізації стимулюється творчістю й успішно здійснюється шляхом паралельної роботи, яка координується освітніми, урядовими і промисловими організаціями.

Згідно з рис. 1. такий паралельний процес можна використовувати на підприємствах. Цей процес здійснює комерціалізацію технічних інновацій у вигляді двохступінчатого процесу з міцним зв’язком циклів розробки і виробництва. На першій стадії творча ідея або технологія інноваційно реалізується в конкретному продукті. Друга стадія полягає в циклічному розвитку або повторюваному поступовому удосконаленні продуктів, розроблених на першій стадії. Такі повторювані покрокові поліпшення приводять до поліпшення продукту, додаючи йому щорічно нові риси. Інвестиції в науку, освіту, технологічні інновації та поширення технологій – це все підтримає підприємство в майбутньому. Але проблема здійснення таких інвестицій полягає в балансі індивідуального вибору інвесторів, споживачів і роботодавців з інституціональними перевагами, що впливають на характер і масштаб майбутньої економіки України. Оскільки перебудова нашої економіки ґрунтується на індивідуальному виборі, мотивувати цей вибір у напрямку необхідних інвестицій у науку й технологію – задача важка, що додатково ускладнюється тим, що в процес таких інвестицій та їхнє використання залучено безліч організацій.

Рис. 1. Паралельний процес: галузевий приклад

Настав час для перебудови таких підходів до технологічних інновацій. Перебудова економіки, орієнтована на використання технологічних інновацій, повинна відбивати нові реалії інтернаціоналізації, міжнародної взаємозалежності й ефективних мережних комунікацій.

Майбутня економіка України повинна мати такі основні характеристики й важливі нові аспекти інноваційного розвитку підприємств:

– всі сектори економіки необхідно зв’язати один з одним;

– прогресивні технології можуть підвищити ефективність усієї мережі економіки та кожного з її секторів;

– нові технології можуть дуже підвищити ефективність використання енергії та матеріалів при умові відповідних інвестицій в їх розробку та контроль;

– проблеми, які виникають в одному секторі економіки швидко впливають на інші елементи;

– спостерігається швидке зростання нових зв’язків між окремими секторами економіки;

– нові виробництва розміщувати там, де є в належної кількості персонал необхідної кваліфікації й при цьому забезпечено інтенсивні особові контакти розробників та виробників;

– успішна адаптація нового рівня економіки потребує більш високої кваліфікації персоналу та високої якості освіти.

Список використаних джерел

1. Фонштейн Н.М. Трансфер технологий и эффективная реализация инноваций. – М.: АНХ, 1999. – 296 с.

2. Тимонина И. Л. «Технополис» – программа регионального и научно-технического развития Японии / Япония: Ежегод., 1988. – М., 1989. –136 с.