Економічні науки/10. Економіка підприємства

Шафранська Т.Ю., Мамикіна А.Д.

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, Україна

Теоретичні аспекти стратегії підприємства

Найважливіша проблема будь-якого українського підприємства, що діє в умовах нестабільного розвитку ринку, посилення технологічного динамізму і конкурентної боротьби – це проблема його виживання і забезпечення безупинного розвитку. Ефективне вирішення цієї проблеми полягає у створенні і реалізації конкурентних переваг, що значною мірою може бути досягнуте на основі грамотно розробленої і ефективної стратегії підприємства. В зв’язку з цим особливої актуальності набувають питання формування стратегії підприємства як важливої складової антикризового управління. При цьому важливим питанням залишається трактування стратегії як економічної категорії.

Поняття “стратегія” етимологічно походить від грецького слова “strategia”, за допомогою якого описували найважливішу частину військового мистецтва .

Уперше термін “стратегія” запозичив у військових і використав у економіці для визначення одного із видів керівництва будь-яким комерційним підприємством А.Чендлер-молодший у 1962 році. Власне з того часу розпочався етап стратегічного планування на підприємствах в умовах ринкової економіки.

В американській науковій літературі прийнято розділяти старий та новий підходи до визначення стратегії. Старий підхід базується на концепції стратегічного планування, яке поклало початок розвитку стратегічного менеджменту. Для цього підходу характерним є визначення стратегії як “плану”, а процес формування стратегії - як довгострокове планування.

А.Чандлер, відомий фахівець зі стратегічного планування, розглядав стратегію як “визначення базових довгострокових цілей та орієнтирів підприємства, вибір основних дій та забезпечення необхідних ресурсів для досягнення таких цілей”. Основним процесом у виборі й розробці стратегії він визначав раціональне планування.

Такої ж точки зору дотримуються інші американські спеціалісти, визначаючи стратегію як “план, що інтегрує основні організаційні цілі, політику та дії, які можна об'єднувати в єдине ціле” (Д. Куінн), “єдиний організаційний план, який дозволяє мати надію на досягнення визначених менеджментом довгострокових цілей” (У. Глюк). Відповідно до такої концепції стратегія пов'язана зі стратегічним плануванням, змістом якого є визначення цілей та розробка стратегічного плану їх досягнення.

А. Томпсон поєднує планові засади стратегії з поведінковими аспектами організації. Згідно з його твердженнями, стратегія - це стратегічний управлінський план дій, спрямованих на досягнення цілей. Вона визначає, як організація функціонуватиме та розвиватиметься, а також яких підприємницьких конкурентних і функціональних заходів і дій буде вжито для того, щоб організація досягла успіху.

Новий підхід до стратегічного розвитку пов’язаний з дослідженнями стратегічного розвитку канадського вченого Г. Мінцберга та класиків американського менеджменту І. Ансоффа, М. Портера, П. Друкера.

Г. Мінцберг, досліджуючи стратегічну поведінку великих корпорацій на конкурентних ринках, прийшов до висновку, що “стратегія є не тільки план, а комплекс рішень і дій”. Він стверджує, що стратегія є не стільки результатом планування, скільки результатом усвідомлення стратегічних рішень в процесі поточної діяльності. За Г. Мінцбергом стратегія скоріше “з’являється” через своєрідну організаційну дифузію, а не реалізується групою стратегів, які можуть передбачати майбутнє: Стратегія – це не послідовність виконання запланованого, а прямо протилежне цьому, це стартова точка.

І. Ансофф сформулював парадигму стратегічного успіху. У своїх наукових працях, провівши ідентифікацію типів поведінки структур бізнесу, І. Ансофф прийшов до висновку, що стратегія - складна і потенційно міцна зброя, за допомогою якої сучасна фірма може протистояти змінним умовам. За своєю суттю стратегія – це набір правил для прийняття рішень, якими організація може керуватися у своїй діяльності. У своїй праці “Нова корпоративна стратегія” І. Ансофф відмежовує стратегічне планування від стратегічного менеджменту. Він вважає, що стратегічне планування фокусується на прийнятті стратегічних рішень, а стратегічний менеджмент спрямований на досягнення стратегічних результатів. Дуже важливим висновком І. Ансоффа є те, що стратегії розробляються не тільки для організації в цілому.

М.Портер, використовуючи ідею ланцюжка цінностей, пропонує розглядати стратегію як аналіз внутрішніх процесів та взаємодій між різними складовими організації для того, щоб визначити, як і де додається цінність. При цьому стратегія розглядається як позиціювання організації щодо галузевого середовища.

 Сучасне тлумачення стратегії ґрунтується на підставі досліджень вказаних авторів, і перш за все виходить з того, що стратегія підприємства – це систематичний план його потенційної поведінки в умовах неповноти інформації про майбутній розвиток середовища та підприємств, що включають формування місії, довгострокових цілей, а також шляхів і правил прийняття рішень для найбільш ефективного використання стратегічних ресурсів, сильних сторін і можливостей усунення слабких сторін і захист від загроз зовнішнього середовища задля майбутньої прибутковості.

Зазначені наукові погляди не вичерпують всієї проблематики щодо визначення стратегії, однак можуть слугувати орієнтирами для подальших досліджень щодо економічної сутності і розробки стратегії з урахуванням всіх інтересів і потреб господарюючого суб’єкта.