Шабрацький С.В.

Інститут хімічних технологій (м. Рубіжне)

Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля

Особливості розробки «стратегічного набору» вітчизняних підприємств в умовах ринкової економіки

Основною характеристикою сучасної економічної ситуації в Україні є висока динаміка всіх економічних процесів, які супроводжуються зміною розмірів і організаційно-правових форм підприємств, ускладненням їх господарських зв’язків, зміною обсягів виробництва, номенклатури й асортименту продукції, попиту і цін на неї, потреб в основному і оборотному капіталах, появою нових видів ринків, ослабленням впливу держави й ін. В цих умовах функціонування кожного підприємства пов’язано з необхідністю адаптації його внутрішнього середовища до вимог зовнішнього оточення. Перспективне бачення умов функціонування підприємства, врахування багатопланового характеру його діяльності, позиціонування на ринку, що дозволить не тільки усунути небажані наслідки або зменшити їх, а й отримати певні вигоди, стає можливим із застосуванням стратегічного підходу до управління підприємством. Головним інструментом стратегічного планування та управління являється певний перелік взаємопов’язаних стратегій, що становлять «стратегічний набір» підприємства.

У науковій літературі зі стратегічного управління визначено, що стратегічний набір представляє собою систему стратегій різного типу, що розробляються підприємством на певний відрізок часу, яка відбиває специфіку функціонування та розвитку підприємства, а також рівень його претендування на місце й роль у зовнішньому середовищі. Обґрунтований стратегічний набір повинен бути: зорієнтований на досягнення реальних взаємопов’язаних цілей; ясним за змістом та розумінням необхідності застосування певного набору (системи) стратегій; ієрархічним; зорієнтованим на можливість деякої компенсації взаємопов’язаних стратегій одна одною; надійним; відображати господарські процеси у їхній сукупності та взаємозв’язку; гнучким та динамічним; збалансованим щодо прибуткових та витратних стратегій [1, с. 240].

Особливості стратегічного набору залежать від умов функціонування підприємств, навіть, якщо вони належать до однієї галузі. Так, за результатами аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств легкої промисловості з урахуванням регіональної специфіки (Чернігівського регіону) виділяють три групи підприємств, що використовують різні стратегічні набори [2]. Згідно цієї класифікації стратегічний набір підприємств першої групи передбачає активні стратегічні дії, які спираються на стратегічно-синергійні засади, – це комплекс стратегії лідерства, наступу, розвитку та досліджень. Стратегічний набір підприємств другої групи включає стратегії, які забезпечують швидке та адекватне реагування на ринкові зміни, а також антикризові стратегії за рахунок таких синергійних переваг, як синергії продажів, виробничої, інформаційної, технологічної, кадрової синергії. Головними в оптимізованому стратегічному наборі підприємств третьої групи визначено антикризові стратегії. Отже, основу стратегічного набору вітчизняних підприємств до сих пір становлять антикризові стратегії або стратегії виживання.

Як відомо, антикризові стратегії або стратегії виживання застосовуються в умовах економічної кризи при реструктуризації й реорганізації внутрішнього середовища підприємства та зорієнтовані, переважно, на короткі періоди часу [3, с. 149-150]. Основними цілями таких стратегії є: пристосування або адаптація до ринку, що формується; відмова від неефективних методів господарювання, що вичерпали себе; забезпечення стабільності господарської діяльності; збереження ресурсного потенціалу та ін. Стратегія виживання передбачає захисний характер діяльності підприємства; швидкі, рішучі, скоординовані дії, обережність і реалістичність у прийнятті рішень; жорстку централізацію управління, концентрацію влади. Основними діями підприємств в процесі реалізації стратегії виживання спрямовані на зміни системи управління, виробничо-господарської і фінансової діяльності. Для реалізації цих дій підприємства мають розробляти стратегії різного типу із залученням всіх рівнів управлінської ієрархії. Ієрархія організаційної побудови підприємства визначає як ієрархію цілей, так і ієрархію стратегій, тобто напрямків і шляхів досягнення визначених цілей [1, с. 242]. При цьому забезпечуючи стратегії, тобто продуктово-товарні, функціональні та ресурсні стратегії, повинні підкріплювати загальну стратегію підприємства, зокрема антикризову стратегію або стратегію виживання. Існує також точка зору, згідно якої логіку процесу формування стратегічного набору підприємства можна визначити виходячи з концептуальної бізнес-моделі підприємства, яка дозволяє дослідити причинно-наслідкові зв’язки між обраною підприємством стратегією розвитку, його складовими та ресурсною базою [4, с. 55]. Зазначені підходи формування стратегічного набору мають як переваги, так і певні недоліки. Проте, використання будь-якого з них повинно відбивати досягнутий рівень розвитку підприємства; враховувати особливості та умови його функціонування, можливості подальшого руху відповідно до обраних стратегій; відповідати цілям, політиці та оточенню підприємства та ін. Таким чином, обґрунтований та добре сформований стратегічний набір має забезпечувати умови для саморозвитку підприємства.

Література:

1. Шершньова З.Є. Стратегічне управління: підруч. / З.Є. Шершньова. – [2-ге вид., перероб. і доп.] – К.: КНЕУ, 2004. – 699 с.

2. Герасімова Н.М. Стратегічне управління підприємствами легкої промисловості (на прикладі підприємств Чернігівського регіону): автореф. дис. на отримання ступеня канд. екон. наук: спец. 08.00.05 «Розвиток продуктивних сил і регіональна економіка» / Н.М. Герасімова. – Київ, 2005. –23 с.

3. Афанасьєв М.В. Стратегія підприємства: навч.-метод. посіб. / М.В. Афанасьєв, Г.О. Селезньова. – Х.: ВД «ІНЖЕК», 2007. – 272 с.

4. Богатирьов А.М. Структура стратегічного набору підприємства / А.М. Богатирьов, К.М. Столярська // Стратегія економічного розвитку України. – 2001. – №28. – с. 49-55.