Вступ. Фермерські господарства посідають відповідне місце як у виробництві сільськогосподарської продукції, так і в працезабезпеченні сільського населення та збереженні сільського укладу в країні як такого[1]. Водночас фермерство в Україні на набуло належного розвитку і нині щодо виробництва валової продукції значно поступається іншим формам господарювання. Науковці називають чимало причин, і, насамперед, відсутність належних "стартового" й "людського" капіталів, проблематичність одержання вигідних довгострокових кредитів фермерами, диспаритет цін, мізерна допомога держави тощо.

Результати дослідження. Фермерство є основою сільського господарства США. Більше того, ведення фермерського господарства – це стиль життя в сільській місцевості. В даний час в США прийнята наступна класифікація ферм: Невеликі сімейні ферми: 1) з обмеженими ресурсами – ферми з рівнем товарообороту $ 100 тис., вартістю активів менше $150 тис., і сумарним доходом домогосподарств менше $20 тис.; 2) господарства пенсіонерів; 3) фермерство як стиль життя – ферми, чиї господарі заявляють, що фермерство їх основне заняття. Перехідні ферми: 1) з низьким рівнем товарообігу - менше $100 тис., виключаючи ферми з обмеженими ресурсами, чиї господарі заявляють, що фермерство їх основне заняття; 2) з високим товарообігом – ферми з рівнем товарообігу $100 тис. – $250 тис., чиї господарі заявляють, що фермерство їх не основне заняття. Крім того існують великі сімейні ферми – ферми з товарооборотом $250 тис. – $500 тис. Даний вид ферм спеціалізується на виробництві товарного зерна (39 % таких ферм отримують 50 % доходу від цього виду виробництва, біля 80 % цих ферм отримують платежі з товарних програм уряду). Дуже великі сімейні ферми – це ферми з товарообігом $500 тис. і більше.

Велике значення для забезпечення ефективності сільського господарства в США має економічна підтримка держави. У відповідності до фермерської політики США, державна підтримка розподіляється відповідно різному рівню виробничого ризику, для того щоб забезпечити необхідну кількість ресурсів там, де це найбільш потрібно. Високотоварні ферми в США отримують майже 48 % всієї урядової підтримки. Невеликі сімейні ферми отримують невелику долю урядових виплат, однак ці виплати дозволяють цим фермерам залишатися на плаву. Для таких ферм частка державної підтримки в їх валовому доході становить 10 %, що в 2-3 рази більше ніж в великих товарних фермах.

Існуючий світовий досвід показує, що великі фермерські господарства мають значні суттєві переваги над малими. Наприклад, 15 % фермерів в США володіють 71,3 % землі і виробляють 90 % сільськогосподарської продукції.

При проведенні аналізу розвитку фермерських господарств в Україні необхідно керуватися твердженням П.М. Макаренка, що вести мову про фермерство як особливу групу, складову підприємницького сектору сільськогосподарських підприємств можна починаючи з 2000 року [3]. За останні десять років кількість фермерських господарств збільшилася майже на 3,7 тис., а частка даної організаційно-правової форми господарювання зросла відповідно з 60,4 до 73,7 %. При цьому площа сільськогосподарських угідь у користуванні фермерів збільшилася майже на 2,2 млн. га [1]. Фермерських господарств налічується 41,5 тисячі, вони використовують 4,3 млн. га сільськогосподарських угідь, або на одне господарство припадає понад 100 га. Останнє перевищує високоефективну модель ведення фермерства в Європейських країнах, де середній розмір господарства становить 18 га. Проте, слід констатувати той факт, що ця форма господарювання в Україні ще недостатньо розвинена [4].

Інвестування фермерських господарств в Україні має тенденцію до зростання: протягом останніх п’яти років обсяги інвестицій досягли 3,2 млрд. грн. Здебільшого інвестиції фермерських господарств спрямовуються на придбання технічних засобів, технологічне переоснащення і капітальне будівництво. Так, частка вкладень фермерських господарств на придбання машин та обладнання у 2001 та 2010 роках сягнула відповідно 60 і 80 %, а інвестицій у капітальне будівництво - 40 і 15 % [2].

Державна підтримка фермерських господарств в Україні здійснюється головним чином через Український державний фонд підтримки фермерських господарств і надається як на неповерненій, так і на поверненій основах. Найбільшу частку державної підтримки отримують фермери для компенсації витрат з придбання техніки. У період 2000-2010 рр. на підтримку фермерських господарств держава витратила понад 484 млн. грн. При цьому суттєве зростання такого фінансування відбулося протягом останніх шести років і сягало більше 453 млн. грн, або 93,6 % загального обсягу підтримки. Внаслідок фінансової кризи рівень державної підтримки фермерських господарств знизився [2].

Разом з тим через відсутність грошових коштів фонд забезпечує пише близько 5% потреб фермерів у кредитних ресурсах. Виділені фінансові ресурси на державну підтримку не відповідають законодавчо визначеним обсягам і потребі фермерів. Так, у 2010 році коштами цієї підтримки скористалися 664 господарства, що становить лише 1,6 % загальної їх кількості. Практично державну інвестиційну підтримку отримують окремі господарства, що можуть впливати на розподіл коштів.

В цілому для США і всіх країн Західної Європи тенденція розвитку фермерських господарств має багато спільного. В першу чергу це скорочення загальної кількості фермерських господарств і зростання частки великих господарств в виробництві всієї продукції аграрного сектора, висока його ефективність. В Україні майже 74,8 % становлять ферми, які використовують до 50 га земельних угідь. Частка ферм, що мають в своєму розпорядженні 50,1 – 100 га сільськогосподарських угідь, становить 9,1 %; 100,1 – 500 га – 10,5 %; 500,1 і більше – 3,7 %.

Висновки. Розвиток фермерських господарств, як однієї з перспективних форм господарювання на селі, повинен супроводжуватись удосконаленням економічних механізмів регулювання фермерства: для формування стійкого кредитно-фінансового обслуговування фермерських господарств слід забезпечувати створення кредитних кооперативів та спілок; застосовувати механізм кредитування готової продукції за гарантованими цінами; створити державний фонд кредитної підтримки аграрних товаровиробників; створювати інтервенційні фонди по основних видах сільськогосподарської продукції; на державному рівні розробляти і впроваджувати програми цінової підтримки фермерських господарств.

Література:

1. Калашникова Т.В. Державна підтримка фермерських господарств /Т.В. Калашникова //Економіка АПК.-2011.- №12. – с.80-86.

2. Кропивко М. Фермерські реалії /М. Кропивко //Агробізнес сьогодні. – 2012, - 3 9 (232), - с. 24.

3. Макаренко П.М. Фермерські господарства України – до 20-річного ювілею /П.М.Макаренко, Л.Л. Мельник //Економіка АПК.-2010.- №7. – с.17

4. Месель-Веселяк В.Я. Форми господарювання в сільському господарстві України /результати, проблеми, вирішення/ /В. Я. Месель-Веселяк //Економіка АПК.-2012.- №1. – с.13-23.