К.е.н. Рунчева Н.В.

Бердянський університет менеджменту і бізнесу, Україна

Стратегії управління корпоративним розвитком сільського господарства

В умовах формування нових механізмів господарювання, орієнтованих на ринкову економіку, перед корпоративним аграрним виробництвом встає необхідність працювати по-новому, враховуючи закони та вимоги ринку, опановуючи нові типи економічної поведінки, пристосовуючи всі сторони виробничої діяльності до мінливої ситуації. У зв'язку з цим, одним з головних завдань для корпоративних формувань є пошук способів і методів управління, що забезпечують ефективну діяльність сільськогосподарської галузі.

Специфіка механізму управління корпоративним розвитком аграрного виробництва визначається принциповими особливостями: природно монополістичним видом діяльності, специфікою продукції, що випускається, загальною економічною кон'юнктурою та правовим полем. Незважаючи на складності зовнішнього і внутрішнього середовища, сільське господарство України здійснює реалізацію місії ‒ забезпечення держави необхідними для життєдіяльності людей ресурсами. При відсутності явної конкуренції на одній території здійснюють господарську діяльність відразу кілька агрокомпаній. Аналіз управлінської діяльності сільськогосподарських корпоративних підприємств показав, що їх діюча організаційна структура характеризується високим ступенем централізації процесу управління, де повноваження і відповідальність за прийняті рішення покладено на органи управління верхнього рівня (корпоративного) управління. Це часто призводить до подовження часу проходження інформації, необхідної для прийняття рішень, з нижніх рівнів. Виявлено, що механізм управління в даний час є життєво обумовленою стратегічною функцією для будь-якої організації, і природно для корпоративних підприємств.

Україна за природно-ресурсним та аграрним потенціалом посідає провідне місце у світі. Однак цей потенціал використовується вкрай неефективно, а агропромисловий комплекс України за рівнем розвитку значно відстає від передових країн світу і ЄС. Основні проблеми полягають у:

- низькій конкурентоспроможності продукції та її невідповідності міжнародним стандартам якості й безпеки;

- низькому рівні інвестицій і зростанні залежності від державного фінансування;

- низькій економічній ефективності сільськогосподарського виробництва порівняно з іншими країнами, використанні застарілих технологій;

- домінуванні в структурі експорту продукції з низьким рівнем переробки;

- катастрофічному падінні родючості ґрунтів і зростанні їх ерозії.

Основною причиною такої ситуації є низька інвестиційна привабливість сектору через:

- непередбачуваність адміністративного регулювання цін і обмежень експорту;

- неефективні механізми державної підтримки сільгоспвиробництва, що включають захист внутрішнього ринку від імпорту низькоякісної продукції, систему стандартизації, а також санітарних і фітосанітарних заходів, систему субсидування та інших фінансових інструментів підтримки;

- відсутність ринку землі сільськогосподарського призначення.

Проведення системних реформ в агропромисловому комплексі має забезпечити технологічне переоснащення галузі перетворення її на ефективний, конкурентоспроможний на внутрішньому й зовнішньому ринках сектор економік. Для цього необхідно створити умови для залучення інвестицій, які дозволять підвищити ефективність сільськогосподарського виробництва. Зокрема слід вирішити такі завдання:

- забезпечення передбачуваності регуляторної політики держави;

- удосконалення земельних відносин;

- удосконалення механізмів державної підтримки сільгоспвиробників;

- підвищення ефективності державного управління галуззю.

Передбачуваність регуляторної політики можливо досягнути шляхом:

- відмови від адміністративного втручання в ціноутворення на сільськогосподарську продукцію, використання антимонопольного законодавства у випадку різкого коливання цін на сільгосппродукцію;

- відмови від будь-яких обмежень експорту сільськогосподарської продукції.

Для удосконалення земельних відносин необхідно:

- створення передумов для функціонування ринку землі, зокрема шляхом проведення інвентаризації земельних ресурсів, завершення видачі державних актів на право власності на землю, виділення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості); – удосконалення методичних підходів до грошової оцінки земель різних категорій з метою визначення їх реальної ринкової вартості;

- створення електронного загальнодержавного кадастру землі й відповідної земельно-інформаційної бази даних;

- створення дієвої інфраструктури ринку землі;

- розробка механізмів регулювання ринку землі та ефективного обороту земель сільськогосподарського призначення;

- спрощення механізму виділення земельних ділянок під будівництво.

Удосконалення механізмів державної підтримки шляхом:

- удосконалення системи субсидування для підвищення конкурентоспроможності сектору відповідно до угоди про сільське господарство у рамках СОТ (переорієнтація субсидування на напрями, що відповідають «зеленому ящику» за методологією СОТ);

- гармонізація системи стандартизації сільгосппродукції з нормами ЄС;

- захист українських товаровиробників від імпорту низькоякісної сільгосппродукції за рахунок використання технічного регулювання, дозволеного СОТ;

- розвиток кредитно-фінансових механізмів підтримки сільгоспвиробників, у т.ч. лізингу сільськогосподарської техніки.

Асоціація обігу земель сільськогосподарського призначення лише з їх продажем обумовила високий рівень заангажованості суспільства у цьому питанні та спричинила перманентну громадську дискусію стосовно подальших шляхів розвитку сільськогосподарського землекористування з урахуванням комплексу соціально-економічних, демографічних, юридичних, фінансово-кредитних, фіскальних та інших факторів, уповільнюючи унормування даних відносин.

Суцільна парцеляція сільськогосподарських земель та їх розподіл серед колишніх працівників колективних сільськогосподарських підприємств не створили умов для сталого соціально-економічного розвитку аграрної сфери та розвитку індивідуальних (сімейних) форм ведення сільського господарства.

Також досить розпорошеними опинилися землі державної власності.

Парцеляцією земель розірвано єдині екологічні комплекси, юридично відокремлено сільськогосподарські угіддя від водних і лісових угідь, а також від інфраструктурних об’єктів.

Нераціональні розміри землеволодінь, черезсмужжя, вкраплення дрібних ділянок інших власників у сформовані масиви земель агрогосподарств стримують оптимізацію сільськогосподарського землеволодіння та землекористування та не дають можливості поліпшити технологічні умови використання сільськогосподарських земель.

Підвищення ефективності державного управління агропромисловим комплексом і ролі місцевих органів виконавчої влади має відбуватися шляхом перерозподілу на користь місцевих органів влади повноважень і коштів, необхідних для реалізації проектів комплексного розвитку сільських територій [1].

У міру завершення трансформаційного періоду розвиток організаційних форм корпоративних відносин в українському сільському господарстві перейшло на природно-історичний шлях і визначається в сучасних умовах системою макроекономічних, соціально-психологічних, інституційних та інших умов і чинників [2]. Прийняття Державної програми економічних реформ на 2010‒2014 роки «Розвиток сільського господарства й земельна реформа» диференціює процедуру державної підтримки розвитку всіх форм господарювання, яка змінює характер, масштаб і спрямованість держрегулювання, що передбачає уточнення алгоритмів їх типологізації на основі класифікаційних організаційно-економічних ознак. Необхідною умовою економічно успішної діяльності сільськогосподарського підприємства є його стабільна організаційна стійкість. Практика реального агробізнесу показує, що рішення активно обговорюваної проблеми вибору організаційної форми сільгосппідприємства визначається двома обставинами: економічної ментальністю власників і прагматичним підходом, пов'язаним із завданнями економічної ефективності.

Для завершення процесу формування цілісної системи типологізації форм сільськогосподарських підприємств необхідно накопичення бази даних з економічної ментальності працівників-власників сільгосппідприємств. Вибір організаційної форми підприємств залежить головним чином від думки власників активів сільгоспорганізацій, що обумовлює вибір експертного методу для аналізу факторів, що впливають на розвиток форм підприємницької діяльності в сільському господарстві. Аналіз тенденцій розвитку різних форм господарювання, прогноз перспективної структури організаційно-правових форм у сільському господарстві є однією з умов обгрунтованої аграрної політики, спрямованої на повне використання потенціалу всіх господарських укладів для забезпечення продовольчого постачання населення і досягнення продовольчої безпеки країни. Індикаторами успіху передбачається підвищення рівня продуктивності праці в сільському господарстві щонайменше на 20 % до кінця 2014 року, а також функціонування ринку землі сільськогосподарського призначення.

Отже, підводячи підсумки, констатуємо, що:

1. Для сучасного етапу розвитку ринкових відносин у країні характерні глибокі зміни, що відбуваються в економічному житті суспільства. Формування дієвого механізму управління корпоративними підприємствами у сільському господарстві, являючи собою безальтернативний напрямок розвитку аграрного виробництва, є одним з елементів системи, ефективне використання якої дозволить створити стабільне виробництво продуктів харчування.

2. Особливості формування організаційно-економічного механізму управління корпоративними підприємствами аграрного виробництва визначаються його специфічними рисами, залежать від зовнішніх і внутрішніх факторів, що впливають на кінцевий результат.

Таким чином, практична реалізація розроблених в процесі даного дослідження пропозицій та рекомендацій щодо вдосконалення механізму управління корпоративним агровиробництвом, підтверджує їх реальність та ефективність в умовах становлення ринкових відносин в економіці України.

Література:

1. Програма економічних реформ на 2010–2014 роки. [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Українська аграрна конфедерація – Режим доступу : http://agroconf.org/content/z-programi-ekonomichnih-reform-na-2010-2014-rr-pro-rozvitok-silskogo-gospodarstva.

2. Наконечна К.В. Проблеми та перспективи трансформаційних процесів аграрної сфери на рівні регіонів [Електронний ресурс] / Офіційний сайт «Ефективна економіка» Дніпропетровського державного аграрного університету – Режим доступу : http://www.catalog.poligrafua.net/olbi-print.com.ua.