К.е.н. Клименко А.А.

Бердянський університет менеджменту і бізнесу, Украина

Інноваційно-інвестиційне проектування сільськогосподарського землекористування

В Україні існує розгалужена структура державних органів, що здійснюють інноваційну політику в землекористуванні, але, незважаючи на це, єдиного державного органу, відповідального за реалізацію цієї політики, немає. Чинна структура унеможливлює належну реалізацію всього комплексу методів проведення науково-технічної політики в землекористуванні. При цьому, головною проблемою залишається недосконалість чинного нормативно-правового забезпечення розвитку інноваційної діяльності в землекористуванні. Вирішення цього завдання потрібно шукати у здійсненні комплексу заходів, спрямованих на приведення його у відповідність до вимог інноваційної моделі економічного зростання країни. Основні заходи мають бути націлені на:

1) створення на рівні Держкомзему України державного органу управління інноваційним розвитком землекористування, який має координувати дії всіх органів виконавчої влади щодо здійснення державної політики в цій сфері, визначення необхідних для цього фінансових, матеріальних, інформаційних та інших ресурсів;

2) визначення завдань, відповідальності та повноважень виконавчих органів державного управління, стосовно питань інноваційного розвитку землекористування на всіх рівнях системи управління земельними ресурсами;

3) вдосконалення механізмів впровадження наукових досліджень в діяльність господарюючих суб’єктів на землі;

4) подальше формування науково-інноваційної інфраструктури: фінансово-кредитна (інвестиційні засоби та компанії, кредитні страхові й гарантійні установи та інше), інформаційно-аналітична (інформаційні, консультативні, юридичні фірми, бізнес-центри, бізнес-інкубатори, аудиторські організації), організаційно-технічна (торгові дома, лізингові компанії, асоціації підприємств, засоби зв’язку тощо);

5) формування інституційного забезпечення (організаційне, кадрове, науково-методичне, моніторинг інноваційного процесу та інше) інноваційних процесів шляхом сприяння розповсюдженню організаційно-економічних структур, найбільш ефективних з точки зору продукування та впровадження інновацій;

6) створення механізмів стимулювання інноваційної активності, здійснення інноваційного тиску на господарські суб’єкти введенням санкцій на використання неефективних ресурсо– й енергоємних та екологічно небезпечних технологій в землекористуванні;

7) регулювання соціальної та екологічної спрямованості інновацій, запобігання негативному впливу від неправильного використання інновацій.

Необхідно відзначити, що ухвалені нормативно-правові акти досі не мають послідовного комплексного характеру, в результаті чого питання створення реально діючих механізмів розвитку інноваційної діяльності в землекористуванні залишається неврегульованим. Сучасні аграрні товаровиробники діють у складному, нестабільному економічному середовищі з високим рівнем невизначеності, тому уміння здійснювати необхідні зміни, перебудови, адаптуватися є сьогодні найважливішим завданням, що забезпечить їхню конкурентоспроможність і успішне функціонування в довгостроковій перспективі [1].

Найбільш важливою складовою цих змін, що забезпечує швидку реакцію сільськогосподарських підприємств на вплив факторів внутрішнього і зовнішнього середовищ, є ефективне інвестиційне забезпечення [2, с. 27–29]. Проте на даний час в Україні обсяги інвестицій за рахунок усіх джерел фінансування хоча і зростають на 30–40% щорічно, не забезпечують навіть простого відтворювання основних засобів у галузі.

Потрібні якісні зміни в інвестуванні: ефективне поєднання інвестицій та інновацій. Інвестиції повинні бути інноваційними з одного боку, з іншого – такими, що сприяють прогресивним структурним змінам економіки. Одним із методів регулювання економіки та впливу держави на соціально-економічний розвиток країни, регіону, окремої галузі, підприємства є розробка і реалізація державних цільових програм за окремими напрямами розвитку аграрно-промислового виробництва і соціуму села, визначеними як інвестиційні пріоритети держави, шляхом їх фінансування за бюджетні кошти [2].

Фінансування виконання державних цільових програм з державного бюджету спрямовується на створення організаційно-економічних умов піднесення виробництва та розбудову сільських територій і здійснюється за такими напрямами: безпосередньо на сприяння розвитку аграрно-промислового виробництва; на організацію та проведення науково-технічних і прикладних досліджень у галузях АПК; забезпечення розвитку людського капіталу; створення умов для соціального розвитку села і сільських територій.

На нашу думку, до напрямів ефективного інвестиційного розвитку сільськогосподарського виробництва регіону слід віднести: розвиток підходів, форм і методів щодо управління інвестиціями в регіоні; розвиток інфраструктури щодо залучення інвестицій до регіону; вироблення форм взаємовигідного співробітництва регіональної адміністрації, інвесторів і підприємств з метою створення єдиного організаційно-економічного механізму управління інвестиціями. Для цього необхідні витрати на створення нових технічно та технологічно оновлених робочих місць; забезпечення необхідної інформаційної бази для аналізу інвестиційного середовища регіону; оплату фахівців, які працюють над цією проблемою. Проведені дослідження свідчать про те, що обсяги державного фінансування на розвиток сільського господарства Запорізької області мають тенденцію до зростання [3].

Основною проблемою, яка потребує вирішення у перспективі, є врегулювання таких питань як оборот земельних ділянок сільськогосподарського призначення, реальна експертна грошова оцінка земельних ділянок, іпотека землі, випуск та обіг цінних іпотечних паперів. У розвинутих країнах саме через іпотечне кредитування сільгоспвиробники оплачують більшість своїх капітальних витрат.

На основі глибокого аналізу ситуації, яка нині існує у землекористуванні, визначено, що сільське господарство є дуже ризикованою, однією з найбільш капітало– і енергоємних галузей. Тому воно є менш привабливою для підприємців і інвесторів. Ускладненим є переливання капіталу з інших галузей і сфер економіки. Ось чому регулювання і підтримка сталого розвитку землекористування є об’єктивною закономірністю ринкової економіки. Досягнення цієї мети зумовлює необхідність виконання певних завдань інноваційної політики.

Необхідно наголосити на потребу законодавчого визначення організації всебічного технологічного аудиту аграрного землекористування, підвищення інноваційної активності агроформувань. Адже наявність об’єктивної інформації про інноваційний стан агроформувань дозволить визначитися на різних рівнях державного управління, стосовно поліпшення інноваційного менеджменту, формування інноваційного використання земельних ресурсів тощо.

Література:

1. Юрченко А.Д. Економіко–правове забезпечення розвитку земельних відносин у ринковому економічному середовищі / А.Д. Юрченко // Економіка АПК. – 2003, № 4. – С. 28–31.

2. Макаренко П.М. Ефективність економічного регулювання аграрного виробництва державних підприємств / П.М. Макаренко, О.Є. Нездойминога // Економіка та держава. – 2011. – № 5. – С. 22–23.

3. Гаркуша О.М. Стан і проблеми реформування аграрних підприємств / О.М. Гаркуша // Вісник аграрної науки Причорномор’я. – 2011. – № 4 (13). С. 17–23.

4.