Экономические науки / 14. Экономическая теория

К.е.н. Матусевич К.М.

Рівненський державний гуманітарний університет, Україна

АКЦЕНТУАЦІЯ ПЕРМАНЕНТНОСТІ економічної кризи початку ХХІ ст.

Теперішня світова економічна криза має серйозні відмінності і особливості у порівнянні з попередніми. Її обумовленість пов’язана із парадигмальними змінами суспільно-економічного розвитку. Наприклад, заслуговує на увагу така позиція: „ ...головні причини виникнення економічної кризи початку ХХІ ст., більш за все містяться у тих наукових ідеях, на яких базується політичний менеджмент розвинених держав світу” [1, c.6]

На думку прихильників марксистської економічної теорії, а також структурної неокейнсіантської теорії корінням сучасної кризи та фінансово-економічної нестабільності є неоліберальна парадигма економічного розвитку, яка спочатку 80-х років домінує у розвинених країнах світу. Економісти згаданих шкіл вважають, що внаслідок впровадження неолібералізму економічна політика урядів постіндустріальних країн відступила від зобов’язання забезпечення повної зайнятості, стримання росту диференціації нерівності доходів. Почала швидко посилюватись ступінь експлуатації найманих працівників і, тим самим, був втрачений зв’язок між зростанням сукупної пропозиції товарів та послуг, і сукупним попитом через його забезпечення заробітною платою найманих працівників. Як наслідок, вкорінилася тенденція щодо збільшення нерівності доходів за межі забезпечення зростання сукупного попиту, що зруйнувало оптимальні пропорції економічного відтворення.

Крім того, неоліберальна модель економічного зростання передбачає боргове фінансування та зростання цін на активи з метою штучного збільшення сукупного попиту. Це створило потужні умови для фіктивного збагачення олігархів далеко за межі реальних активів, якими вони володіють. Внаслідок цього, склалися додаткові умови для розвитку тенденції попиту до пониження, в той час, як сукупна пропозиція зростає.

З приводу виходу із цієї зростаючої суперечності між сукупним попитом і пропозицією О.О. Бєляєв писав: „а відповідь є – дуже проста. Нехай „поділяться олігархи” [2, c.70] Отже, тільки збільшення доходів трудящого населення через зростання зайнятості і оплати праці у реальному секторі автоматично поверне економіку до оптимізації пропорцій між попитом і пропозицією, розв’яже низку інших соціально-економічних проблем, які супроводжують кризове становище економіки. Але, нажаль, практика доводить, що олігархічні клани не спроможні добровільно подолати ілюзію прагнення до власного збагачення, не в змозі протидіяти всезагальному закону нагромадження капіталу.

Наступний чинник розвитку сучасної економічної кризи – надмірна фінансова нестабільність, яка сягнула рівня фінансової кризи. Джерелом фінансової нестабільності є перманентна боргова інфляція. Основу механізму її виникнення та розвитку складає сучасна кредитно-грошова система. Банки, що складають основу цієї системи перебувають у постійних пошуках до збільшення власних прибутків і надмірно фінансують бізнесові проекти реального сектору економіки. Розводнюючи грошові активи через їх безготівкову мультиплікацію вони перетворилися на торгівців боргами.

Але першоджерелом світової фінансової нестабільності і боргової інфляції є доларова система міжнародних розрахунків, яка нав’язана урядом США. На перший погляд здається, що після дефолту 1971р. долар перетворився на звичайну валюту, яка не забезпечена золотом. Але колосальний зиск для США випливає з того, що у межах інерційних сил суспільного мислення долар закріпився, а тому і залишився головним світовим засобом міжнародних розрахунків, тобто зберіг статус головного міжнародного валютного резерву. За надмірну емісію долара тепер не потрібно відповідати золотими резервами.

Усім країнам світу для взаємних розрахунків потрібно долар заробляти шляхом наполегливої праці для надбання на світовому ринку певних конкурентних переваг. В той самий час уряд США може купувати будь-які матеріальні цінності та політичні послуги в необмеженій кількості, оскільки долар тепер можна було майже безвідповідально продукувати також у необмеженому обсязі. Наслідком такої політики, як відомо, стало перенагромадження доларової маси у світові фінансові системи. За наслідки марнотратства прийшлося відповідати світовій спільноті у формі фінансової кризи.

Крім того, обсяги величезної доларової маси також багаторазово збільшуються світовою банківською системою через створення нею безготівкових грошей у банківських комп’ютерних мережах. Мультиплікація безготівкових грошових агрегатів та імітованої у різноманітних цінних паперах вартості відбувається через їх розводнення, а також через штучне збільшення їх ринкової ціни. Внаслідок цього, вже на початку ХХІ ст. на кожний долар, що вимірював вартість реального сектору світової економіки у фінансовій сфері циркулювало в середньому приблизно 50 дол. У США борги по іпотечним ціннім паперам втричі перевищили ВВП країни.

Розвиток віртуалізації доларового грошового і міжнарожного фінансового капіталу перетворився на двигун розвитку доларової валютної взаємозалежності країн, про що свідчить масштаб сучасної перманентної світової валютно-фінансової кризи. Тому нинішня криза має серйозне фінансове підґрунтя. У витоків формування сучасного перманентного характеру кризового стану світової економіки знаходиться фіктивна складова в оцінці суспільних благ і безготівкової грошової маси. Величина диспропорції між реальною і фондовою вартістю грошових агрегатів перевищила критичний рівень. Як наслідок, об’єктивно виникли завеликі суперечності між реальною і фіктивною вартістю капіталів, між реальною і імітованою вартістю товарів, послуг, грошової маси. Мозаїчні та хвилеподібні обвали фондових цінностей на біржах певною мірою усувають вищезгадані суперечності сучасної світової фінансової системи, але не в змозі ліквідувати їх повністю. Отже, сучасна економічна криза є перманентною й існуватиме доки, поки існують продукуючі її чинники.

Література

1. Кураташвили А.А. Теоретические основы предотвращения глобальных кризисов / А.А. Кураташвили // Теорії мікро- макроекономіки: зб.наук. праць – К., 2011. – Вип.36 – С.5–11

2. Бєляєв О.О. Політична економія: „похорони” або відродження / О.О. Бєляев // Формування ринкової економіки: зб. наук праць — Спец. вип. — Методологічні проблеми сучасної політичної економії. — К. : КНЕУ, 2011. — С. 67—74