Економічні науки / 15. Державне регулювання економіки

Пакуліна А.А.

Українська державна академія залізничного транспорту

Макроекономічні тенденції й адаптація соціального

комплексу до глобалізації бізнес-процесів, світової

фінансової кризи і стратегічного курсу на досягнення

європейських стандартів життя

Зміна базового принципу організації суспільства, гострота соціальних проблем вимагають адаптації соціального комплексу до глобалізації бізнес-процесів, світової фінансової кризи і стратегічного курсу на досягнення європейських стандартів життя. Особливість на цьому етапі розвитку суспільства полягає в тому, що соціальний комплекс в Україні сформувався до економічних реформ, і виникає завдання адаптації як до нових економічних умов, так і до кризових ситуацій в економіці. При цьому для України, враховуючи традиції, особливо важлива координуюча і регулююча роль держави як головного суб'єкта соціальної політики. На наш погляд, без прямої участі держави у фінансуванні й організації соціальної політики неможливо забезпечити ефективне функціонування соціального комплексу, розширене відтворення населення. У зв'язку з цим актуальним є завдання пошуку найбільш дієвих методів формування нової системи соціального регулювання й відповідних інституціональних структур.

Видається цікавим досвід формування найбільш загальних напрямів у соціальній політиці європейських країн, наприклад, Франції, що поставила в центр соціального регулювання «партисипативний менеджмент» (розширення участі працівників в усіх справах підприємства, вільну циркуляцію інформації, перегляд ієрархічної системи управління), флексибілізацію (гнучкість робочого часу, зайнятості, найму і звільнення, заробітної плати, упровадження нових технологій і безперервного перенавчання) і розвиток внутрішньофірмового соціального страхування, або досвід Японії, Скандинавських країн, що дотримуються демократичної соціальної практики. Проте спираючись на цей досвід, не можна не враховувати, що в Україні відсутні розвинені ринкові стосунки й недостатня ресурсна база соціальної політики, а це диктує відмову від апріорного копіювання яких-небудь зразків.

Модель української соціальної політики в період глобалізації бізнес-процесів, світової фінансової кризи і стратегічного курсу на досягнення європейських стандартів життя покликана забезпечувати усебічне регулювання соціального комплексу засобами макросоціальної політики, коли основні соціальні проблеми вирішувалися б за межами підприємств і фірм, що багаторазово посилить зовнішню соціальну захищеність. Макросоціальна політика повинна включати використання зацікавленості найбільш просунутих у ринок соціальних груп у соціальній стабільності, забезпечивши гідний рівень життя населення. Результативність соціальної політики на сучасному етапі розвитку суспільства багато в чому пов'язана з успішністю діяльності уряду щодо нейтралізації інфляції, знецінювання соціальної допомоги й виплат. Поки що урядові заходи у кращому разі лише пом'якшують інфляційний ефект. Очевидно, що майбутня модель соціального регулювання має відтворювати на новому рівні ідеї участі трудящих в управлінні трудовим колективом або підприємством. Ефективний розвиток виробництва, трудова мотивація, почуття причетності до програми економічного й соціального розвитку підприємства та громадянства можуть бути забезпечені тільки при відновленні почуття колективізму у працівників, розвитку виробничої демократії. При цьому критерієм виправданої соціальної політики в умовах кризи може стати модель соціальної сфери, що гарантує соціальну безпеку диференційованих суб'єктів життєдіяльності на рівні, що запобігає їх деградації як елементів цілісної громадської системи. У період після виходу з кризи соціальна сфера повинна гарантувати розширене відтворення, що відкриває широкі перспективи розвитку суспільства.

Макроекономічні тенденції загострюють проблеми реалізації соціальної політики, а специфічні особливості конкретних об'єктів соціального комплексу обумовлюють основні відмінності у проведенні й дії соціальних реформ на населення. У зв'язку з цим при розробці основних понять і принципів аналізу соціальних процесів необхідно враховувати сучасний політико-економічний контекст, дія якого багато в чому визначає перспективи соціального розвитку. При цьому підхід з урахуванням особливостей глобалізації бізнес-процесів, світової фінансової кризи до вивчення соціальних процесів дозволить більш повно враховувати специфічні умови кожного об'єкта соціальної сфери та створить можливості ефективного рішення проблем, які виникають.

Сучасну економіку з урахуванням пріоритетів державного регулювання розглядають як соціальну ринкову економіку. З соціальною державою пов'язують реалізацію принципів соціальної справедливості і соціальної захищеності. У процесі розвитку суспільства вирішується завдання збереження соціальної рівноваги, що означає забезпечення рівних соціальних прав, компенсацію втрат від недосконалості ринку, зростання загального добробуту населення. Слід зазначити, що Україна як соціальна держава, орієнтуючись на пріоритет соціальних чинників в економічному розвитку, повинна забезпечувати високий рівень життя, давати законодавчо оформлені соціальні гарантії доступу громадян до соціальних прав. Міра реалізації вказаних прав залежить у першу чергу від економічних можливостей держави. У той же час адаптація соціального комплексу до умов кризи не повинна супроводжуватися зменшенням доступу до гарантованих державою прав членам суспільства і зменшувати можливості населення користуватися безкоштовними послугами. Скорочення обсягу безкоштовних соціальних послуг, що надаються державою, в процесі адаптації сфери соціальних послуг може відбуватися тільки в тому випадку, якщо це не зменшує доступ до них з причини, наприклад, доходу населення й розширення доступу, що підвищився, до приватних соціальних послуг.

Проблема адекватного розвитку сфери соціальних послуг актуальна для багатьох країн, простежуються чітко виражені тенденції зменшення масштабів діяльності держави з одночасним підвищенням її ефективності, збільшується доля муніципальних і приватних соціальних послуг. Нині вирішується завдання раціоналізації соціальних функцій держави, органів місцевого самоврядування, удосконалюється управління соціальним комплексом. У цих умовах зростає потреба теоретичного обґрунтування напрямів розвитку соціального комплексу. Важливо правильно визначити набір гарантованих державою соціальних послуг, забезпечити умови надання, встановити форми участі регіонів і муніципалітетів.

Проведене дослідження виявило наявність істотних проблем в управлінні сферою соціальних послуг. Так, відсутня обґрунтована стратегія розвитку сфери соціальних послуг, не врегульовані соціальні бюджетні стосунки на рівнях державного й муніципального управління, зменшується державне фінансування соціальних послуг при низьких прибутках населення й нерозвиненості приватного сектора. Реалізація антикризових заходів у сфері соціальних послуг вимагає глибокого опрацювання теоретичних аспектів підвищення ефективності регулювання розвитку сфери соціальних послуг. При цьому забезпечення розвитку сфери соціальних послуг допускає використання єдиних підходів стосовно кожного з видів економічної діяльності соціального комплексу. Мають бути вироблені загальні підходи, принципи й методи регулювання процесу надання соціальних послуг. У рамках формованої сервісної економіки необхідно розробити дієві механізми державного регулювання й управління соціальним комплексом, що забезпечують відтворення й розвиток людського капіталу.

Безумовно, реорганізація соціального комплексу України вимагає враховувати історичні традиції, світовий досвід соціального регулювання й системного підходу і пов'язана зі створенням інституціональних і соціально-економічних передумов для реалізації громадянами, різними громадськими шарами, групами населення потреб, інтересів, для прояву активності й розкриття особи й у результаті розширеного соціального відтворення населення, примноження якісних характеристик популяції. Разом з цим, одним із головних завдань є підтримка тих соціальних інститутів, які використовують найбільш дефіцитні й необхідні для майбутнього «людські ресурси», виявлення унікальних і важко відтворних ресурсів, пошук сучасних технологій збереження. Ефективна соціальна політика покликана створити умови для майбутнього розвитку країни.