Скорик Ірина

студентка 3 курсу Економіко-правничого коледжу

Наук. кер.: к.е.н., доц. Урусова З. П.

ЕТАПИ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУВАННЯ В УКРАЇНІ ЗА ПЕРІОД НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Постановка проблеми. На сьогодні в Україні сфера державного кредитування набуває все більш важливого значення. З кожним роком зростають обсяги кредитних операцій за участю держави, відбувається стрімкий розвиток кредитних відносин, з’являються нові форми залучення кредитних ресурсів. Такі зміни пов’язані з появою дуже гнучкої системи кредитних інструментів та підвищенням ролі кредитних ринків. Знедавна розпочався новий етап розвитку державного кредиту в Україні. Це пов’язано зі зміною боргової політики уряду внаслідок дії негативних чинників світової фінансової кризи. Зазначене вище обумовлює важливість та актуальність вивчення етапів розвитку державного кредиту в Україні, дослідження проблеми становлення даної ситуації, звертаючи особливу увагу на сучасний етап розвитку державного кредиту в Україні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. На протязі кожного року, супроводжуючи постійні зміни у політиці держави, науковці присвятили багато праць дослідженню проблеми державного кредиту в Україні. Серед них О. Кириленко, І. Лютий, С. Юрій розглядають у своїх працях окремі теоретичні та практичні аспекти організації та функціонування системи державного кредиту. Наукові дослідження цих авторів не стосуються проблем розвитку державного кредиту на фоні світової фінансової кризи, тобто в них розглядаються попередні етапи розвитку державного кредитування в Україні.

Метою статті є визначення етапів становлення та розвитку державного кредиту в Україні та виявлення проблем сьогоденного етапу розвитку.

Виклад основного матеріалу. Державний кредит являє собою складову фінансової системи держави. Він дістає своє відображення у сумах державного боргу, який виникає у державі перед зовнішнім і внутрішнім позичальником.

Що стосується України, то після здобуття незалежності сфера державного кредитування почалась розвиватись на засадах ринкового господарювання. Існувала велика проблема формування та управління вітчизняним державним боргом.

Для того, щоб зробити аналіз та порівняти стан державного кредитування, рівень державного боргу України, необхідно розглянути історію розвитку державного кредиту. На сьогоднішній день науковці, дослідники виділяють шість основних етапів становлення державного кредиту [1].

І етап (1991-1994рр). Цей період характеризується залученням до державного бюджету лише прямих кредитів НБУ. Одразу після здобуття незалежності в Україні почав розвиток зовнішній державний кредит. Але після розпаду СРСР велика кількість міжреспубліканських зв’язків були перервані. Це призвело до виникнення значних торгових дефіцитів і заборгованості. Україна почала оформляти як середньо- так і довгострокові кредити.

Була оформлена заборгованість України перед Російською федерацією на суму 2,5 млрд дол.. Сума відсотків була погашена. Була укладена угода про надання кредиту Україні на суму 203, 9 млн дол.. Подібні кредити почали накопичуватись. Їх сума тільки у зв’язку з несплатою за поставку в Україну газу «Газпромом» досягла у 1994 році 1,5 млрд. дол. США.

ІІ етап (1995-1996рр). Даний період характеризується врегулюванням заборгованості України за енергоносії, початком випуску облігацій внутрішніх держаних позик та поступовим заміщенням цими облігаціями прямих кредитів НБУ.

Протягом 1995–1997 рр. для фінансування дефіциту бюджету Україною було залучено зовнішніх кредитів на загальну суму понад 2 млрд дол. США (у тому числі від Світового банку – 1000,7 млн дол. США, від Європейського співтовариства – 351 млн дол. США, Ексімбанку Японії – 150 млн дол. США).

ІІІ етап (1997-1998рр). Характеризувався цей етап активним залученням урядом позик як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках капіталу.

Із 1997 р. Україна починає залучати комерційні позики зарубіжних компаній та банків. У 1998 р. Україна залучає позики на суму 1083,9 млн дол. США із терміном погашення в 2000–2001 рр. Загальна юридична структура таких позик передбачала надання Україні позик, що пов’язані з розміщенням фідуціарієм-посередником облігацій, тобто фактично вони організовані як облігації державних зовнішніх позик, що розміщені на міжнародних фінансових ринках [2].

ІV етап (1998-2000рр). Починаючи з другої половини 1998 р., Україна зіткнулася із значними труднощами, пов’язаними із суттєвим скороченням можливостей урядових запозичень із зовнішніх і внутрішніх джерел. У цей період уперше здійснена низка операцій щодо реструктуризації частин внутрішнього та зовнішнього боргу України.

Незважаючи на вжиті заходи, 2000–2001 рр. були піковими щодо боргового навантаження [3].

V етап (2001-2008рр). Управління державним боргом у цей період характеризується переходом від антикризового управління до проведення виваженої боргової політики, направленої на зменшення боргового навантаження на економіку держави. Хоча в цей період відбувається стабілізація сфери державного кредиту, проте існує низка важливих проблем в управлінні державним боргом. Зокрема, гостро стоїть проблема оптимізації структури державного боргу стосовно переорієнтації на збільшення частки внутрішньої її складової частини та зменшення зовнішньої [4].

VІ етап (2008р - до сьогодні). Унаслідок світової економічної кризи Україна потребує додаткових коштів, які немає змоги мобілізувати на внутрішньому ринку. Альтернативою є залучення фінансових ресурсів на зовнішньому ринку.

Зокрема, Міжнародний валютний фонд 5 листопада 2008 р. схвалив рішення про виділення Україні стабілізаційного кредиту 16,43 млрд доларів США для зміцнення довіри у фінансовому секторі й допомоги економіці країни, яка постраждала від світової фінансової кризи, під 4 % річних. У листопаді 2008 р. Україна отримала перший транш кредиту stand by в розмірі 4,5 млрд доларів США. У травні 2009 р. Україна отримала другий транш кредиту stand by в розмірі 2,63 млрд доларів США.

Розглядаючи державний кредит України актуальним буде і дослідження державного боргу, який склався на протязі усіх етапів розвитку державного кредиту.

Валовий зовнішній борг України за станом на 1 січня 2013 року становив 135 млрд. дол. США.

Зростання номінального обсягу валового зовнішнього боргу протягом 2012 року (на 8.8 млрд. дол. США) було зумовлено значними зовнішніми залученнями реального сектору економіки.

З початку 2009 року українські банки скоротили обсяг своїх зовнішніх зобов’язань на 17.9 млрд. дол. США (на 45.4%) та оптимізували строкову структуру зовнішнього боргу в бік зменшення короткострокової його складової (з 23.8% до 19.8%).

Головними чинниками, що зумовили зростання боргу інших секторів економіки у 2012 році, були:

- зростання зобов’язань за негарантованими довгостроковими кредитами реального сектору – на 6.7 млрд. дол. США (у тому числі за кредитами від прямих інвесторів – на 1.8 млрд. дол. США);

- зростання кредиторської заборгованості підприємств за зовнішньоторговельними операціями – на 3.5 млрд. дол. США (до 21.3 млрд. дол. США).

Висновки. Важливою перешкодою налагодженню належної стратегічної ефективності боргової політики в Україні є відсутність цілісної системи законодавчого забезпечення обслуговування і погашення державного боргу. Таким чином, оптимізація боргової політики України потребує розробки та впровадження цілісної стратегії, яка поєднуватиме завдання удосконалення нормативно-правового та інституційного забезпечення боргової політики.

Така стратегія має узгодити дії органів державної влади, уповноважених здійснювати управління державним боргом, інтегрувати боргову політику України в контекст реалізації Стратегії економічного та соціального розвитку України на 2004-2015 рр.

Література

1. Вахненко Т. Взаємодія політики державних запозичень і грошово-кредитної політики у забезпеченні розвитку фінансової системи України// Банківська справа. - 2008. - № 2. - С. 83-94.

2. Державний кредит / [Лубкей Н. П., Тулай О. І., Карпишин Н. І. та ін.]. – Т. : ТНЕУ, 2008. – 106 с

3. Рожко О. Економічна природа та значення державного кредиту в економіці України / О. Рожко // Банківська справа. – 2005. – № 4. – С. 81–89.

4. Кириленко О. Проблеми оптимізації структури державного боргу / О. Кириленко // Вісник Тернопільського національного економічного університету. – 2007. – № 5. – С. 115–119.