к.е.н., доц. Ковтун Е.О

Вікторія Федчук

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА НА ЗОВНІШНЬОМУ РИНКУ

Здатність будь-якого підприємства бути конкурентоспроможним на ринку є досить актуальним питанням на сьогодні, оскільки для того щоб підприємство розвивалося потрібно забезпечити: ефективність виробництва, потрібний обсяг випуску сучасної продукції, покращення якості, наявність фінансових активів, можливість випуску товару-новинки.

Поняття "конкурентоспроможність" містить в собі низку економічних характеристик, які визначають частку підприємства на галузевому ринку (національному або світовому). Для характеристики конкурентів можна виділити такі фактори: досвід праці фірми; наявність висококваліфікованих кадрів; частка ринку, яка обслуговується фірмою; наявність фінансових коштів; реклама.[2, c.98].

Загалом конкурентоспроможність підприємства – це здатність підприємства до ефективної господарської діяльності та забезпечення прибутковості за умов конкурентного ринку. Інакше кажучи, конкурентоспроможність підприємства – здатність забезпечувати випуск і реалізацію конкурентоспро можної продукції.

Особливого значення для нашої країни набуває активна участь у міжнародному поділі праці та інтеграційних процесах шляхом ефективного здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Досягнення успіху у цьому напрямі передбачає підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняних економічних суб'єктів на зовнішньому ринку, розвиток і реалізацію експортного потенціалу.

Проблеми конкуренції та забезпечення конкурентоспроможності економічних суб'єктів досліджували такі зарубіжні вчені, як Д. Рікардо, А. Сміт, Д. Абель, Г. Гамель, Ф. Котлер, Р. Коуз, К. Крістенсон, М. Портер, К. Прахалад, Р. Солоу, Й. Шумпетер, Ф. Хайєк. Значний внесок у дослідження конкурентоспроможності та ефективності ЗЕД економічних суб'єктів, здійснили такі вітчизняні економісти, як В. Андрійчук, В. Апопій, С. Бабенко, О. Білорус, В. Будкін, І. Бураковський, З. Варналій, В. Вергун, О. Власюк, В. Воротін, А. Гальчинський, В. Геєць, Я.

Щодо конкурентоспроможності підприємств, то, на нашу думку, щоб створити конкурентоспроможне підприємство, потрібно не тільки застосувати модернізацію виробництва та управління, а й розуміти те, для чого ми це робимо, яку мету потрібно досягнути, адже основною перевагою при цьому повинно бути вміння визначити й ефективно використовувати свої порівняльні переваги у боротьбі з іншими конкурентами. Прийнято вважати, що конкурентоспроможність підприємства має пряму залежність із конкурентоспроможністю його продукції на ринку, адже чим вища конкурентоспроможність продукції – тим більший економічний ефект отримує підприємство.

Конкурентоспроможність продукції і конкурентоспроможність фірми-виробника продукції співвідносяться як частина і ціле. Можливість компанії конкурувати на визначеному товарному ринку безпосередньо залежить від конкурентоспроможності товару і сполуки економічних засобів діяльності фірми, надаючи перевагу в умовах конкурентної боротьби. На рівень конкурентоспроможності торговельної фірми впливає науково-технічний рівень і ступінь удосконалення технологій продажу, використання новітніх винаходів та відкриттів, залучення сучасних засобів автоматизації збуту та збільшення асортименту продукції[3, c.145].

В економічній літературі пропонують розрізняти чотири основні рівні конкурентоспроможності підприємства:

- перший рівень – менеджери дбають лише про випуск продукції, на споживача не зважають.

-другий рівень – менеджери прагнуть, щоб продукція підприємства повністю відповідала стандартам, встановленим конкурентами.

-третій рівень – менеджери уже не зважають на стандарти конкурентів, а вже самі потроху стають "законодавцями моди" у галузі.

-четвертий рівень – коли успіх у конкурентній боротьбі забезпечує насамперед не виробництво, а управління і підприємство повністю стає "законодавцем моди" на певному ринку [1, c.32].

Забезпечення конкурентоспроможності підприємства передбачає: аналіз фінансового становища; аналіз привабливості товарів та послуг на ринку; комплексний аналіз конкурентоспроможності та конкурентних переваг підприємства.

Конкурентні переваги показують, у яких областях підприємство досягло саме високих результатів, на відміну від конкурента. Також конкурентні переваги дають змогу правильно виробити стратегію позиціонування товарів і послуг на ринку, обравши цільові ринкові сегменти і сконцентрувати там фінансові ресурси підприємства. М. Портер в основу своєї моделі конкурентних переваг організації покладає такі положення:

- економічна політика повинна базуватися на конкурентній стратегії;

- орієнтація на вітчизняних постачальників гарантує стійкіші переваги;

- міжнародна стратегія – неодмінна умова успіху в конкуренції;

- головною перевагою в конкуренції є стимул до інновацій;

- рівень економічного розвитку країни визначається її часткою у світовому господарстві, конкурентними перевагами і здатністю до їх розвитку та адаптивністю до змінних умов.

Аналіз конкурентних переваг за М. Портером полягає в:

1) аналізі історії успішних галузей;

2) знаходженні позиції фірми у глобальному масштабі;

3) визначенні стратегії фірми;

4) визначенні ланцюга цінностей фірми;

5) аналізі факторів утримання конкурентних переваг;

6) аналізі детермінант

конкурентних переваг країни;

7)розробленні, обґрунтуванні та узгодженні заходів підвищення конкурентоспроможності країни, галузей, окремих фірм;

8) контролі і мотивації досягнення результатів.

Модель конкуренції М.Е. Портера є зручним концептуальним інструментом для визначення важливості прийняття ефективних основних напрямків підвищення конкурентоспроможності підприємства на зовнішньому ринку.

Для реалізації основних напрямків підвищення конкурентоспроможності підприємства необхідно також обов’язкове створення ефективної системи управління конкурентоспроможністю, що базується на розробці й упровадженню ефективної стратегії діяльності підприємства на зовнішньому ринку.

Підтримка рівня високої конкурентоспроможності означає, що всі ресурси підприємства використовуються настільки продуктивно, що воно являється більш прибутковим, чим його ринкові конкуренти. Це означає, що підприємство займає стабільне місце на ринку товарів та послуг, та його продукція користується постійним попитом. Однак в житті немає нічого постійного і незмінного. Оскільки, керівництво підприємства повинно вміти відслідковувати зміни, що відбуваються в умовах господарювання, і проводити різноманітні перетворення в політиці ведення виробництва та реалізації товарів.

Отже, на основі вище викладеного можна зробити висновок, що підвищення конкурентоспроможності підприємства на зовнішньому ринку є основним стержнем його ефективної господарської діяльності, а пошук основних економічно ефективних напрямків забезпечить підприємству одержання прибутку. Інакше кажучи, щоб досягнути конкурентоспроможності підприємства на зовнішньому ринку потрібно створювати і розвивати власні конкурентні переваги, які дають змогу використовувати фінансові ресурси.

Тому основні напрямки конкурентоспроможності підприємства на зовнішньому ринку повинні включати такі принципи:

- гнучке реагування господарської діяльності на зміни на зовнішньому ринку, змін орієнтації покупців;

- постійне дослідження і аналіз зовнішнього ринку;

- інновації виробничої і збутової діяльності;

- розробка ефективної цінової політики.

Список використаних джерел

1. ДовбенкоВ.І. Чинники підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств за умов глобалізації // Зовнішня торгівля: право та економіка. – 2009. – № 6 (35). – С. 29-35.

2. ЗборовськаЮ.Л. Підвищення конкурентоспроможності продукції – важлива умова нарощування експортного потенціалу // Зовнішня торгівля: право та економіка. – 2007. – № 4 (34). – С. 137-142.

3. Мокій А.І.Міжнародний інноваційний менеджмент : навч. посібн. [для самостійного вивчення курсу] / А.І. Мокій, Ю.В. Полякова, О.П. Осідач, І.Г. Бабець. – Львів : Вид-во ЛКА, 2010. – 308 с.

4. Стратегічний маркетинг як фактор підвищення конкурентоспроможності підприємства. [Електронний ресурс]. – Доступний з http://www.zn.kiev.ua.