Гаркуша О.М. магістр

Східноєвропейський університет економіки і менеджменту

Стан та шляхи підвищення продуктивності праці на підприємстві

Продуктивність праці - універсальний індикатор, що зв'язує воєдино часові пласти матеріальної історії людства та визначає постійну тенденцію до прогресу. Значення продуктивності праці проявляється як на макрорівні - підвищує добробут працівників, збільшуючи ВВП, так і на мікрорівні - приносить підприємству комерційний успіх. При цьому зростання продуктивності праці на мікрорівні достатньою мірою залежить від мотивації і стимулювання персоналу підприємств [5, c.81].

Показниками стану продуктивності праці є кількісні характеристики та сезонне використання людської праці. До показників продуктивності праці відносять: рівень оплати праці, кількість робочих днів на одного працівника. Але як показано на практиці ці показники несуть за собою ряд недоліків. Продуктивність праці показує рівень виробничої ефективності людської праці при створенні матеріальної споживчої вартості.

У річних звітах підприємства продуктивність праці визначається співвідношенням виходу валової продукції у грошовому вимірі до числа середньорічних працівників, зайнятих у сільському господарстві. Однак цей показник має ряд недоліків. По-перше, у обсяг валової продукції разом із оплатою праці і прибутком включаються і матеріально-грошові витрати, відповідно, чим більші матеріально-грошові витрати, тим вища продуктивність праці. Крім того, показник валової продукції містить повторне врахування, оскільки та сама продукція оцінюється кілька разів. Так, вироблена продукція входить у валову продукцію. Вихід валової продукції змінюється за роками залежно від змін, що відбуваються у галузевій структурі господарства, що також важливо враховувати у визначенні продуктивності праці. [4, ст.35]

Одним із не багатьох недоліків показників продуктивності праці є в тому, що вони не відображають різниці у якості продукції.

Якщо ми будемо змінювати якість продукції, то це призведе до підвищення або зниження її споживчої властивості. І так, при підвищенні якості продукції буде збільшуватися її обсяг виробництва, що призведе до заощадження засобів праці

На сьогодні в Україні майже відсутні концептуальні дослідження та розробки щодо вдосконалення механізму ефективності праці, неналежно розроблені теоретико-методологічні аспекти взаємозалежності між ефективністю праці та її стимулюванням, оцінкою ефекту від праці у системах стимулювання; з теоретичної точки зору існує чимало трактувань, що ускладнює єдину термінологію та формування єдиного підходу до дослідження проблем ефективності праці [1, с.23].

Концепція удосконалення механізму управління ефективністю праці повинна ґрунтуватися на:

1. Впровадженні ефективних методологічних розробок під час зміни у чинному законодавстві за участю вчених та науковців систем Міністерства освіти і науки та Міністерства праці та соціальної політики України;

2. Удосконаленні механізму взаємодії на всіх рівнях національної економіки між всіма сторонами соціально-трудових відносин (центральні та регіональні органи виконавчої влади, міністерства та відомства, підприємства, організації, установи) щодо досягнення збалансованості між ефективністю праці та її оплатою на засадах підвищення відповідальності працедавців за своєчасну та у повному обсязі виплату заробітної плати – як заходу відтворення її стимулюючої функції та підвищення рівня захисту прав найманих працівників [6, ст. 103].

Ці концептуальні підходи по підвищенню продуктивності праці повинні впроваджуватися безпосередньо державою.

Також важливим елементом управління продуктивністю праці є пошук резервів, використання яких дозволило б підприємству вийти на нижчий рівень витрат в цілому та на персонал зокрема, адже підвищення продуктивності праці є головним чинником приросту обсягу продукції, тому її планування займає центральне місце в системі управління на підприємствах [3, ст.13].

Зростання продуктивності праці на будь-якому підприємстві залежить від багатьох чинників – як зовнішніх, так і внутрішніх. Всі чинники збільшення продуктивності праці можна об'єднати у чотири основних групи:

1. Техніко-технологічні чинники визначаються рівнем розвитку засобів виробництва із впровадженням нових технологій, використанням якісної сировини. Важливим чинником є індустріалізація, яка полягає у створенні прогресивної виробничо-технологічної бази. Це комплексний процес, в якому лежить застосування сучасних нових виробничих технологій, упровадження нових комп'ютерних розробок, перехід до механізованого складання різноманітних виробів тощо.

2. Організаційні чинники спрямовані на створення такої організації виробничого процесу, яка ліквідує втрати робочого часу і забезпечує оптимальне завантаження як усім членам трудового колективу, так і основним виробничим фондам підприємства.

3. Соціально-економічні чинники можна умовно поділити на фактори морального і матеріального стимулювання. До них належать зростання заробітної плати, премії та доплати, можливість самовираження і творча заінтересованість, кар'єра, підвищення кваліфікації тощо.

4. Природні умови та географічне розміщення виділяють і аналізують передусім на підприємстві добувної та деяких переробних галузей промисловості, а саме впливають на вид діяльності підприємства і його зв'язки з постачальниками і споживачами [2, с. 3].

За рахунок вдалого поєднання в практиці управління продуктивністю даних чинників можна виявити резерви підвищення продуктивності праці.

Резерви зростання продуктивності праці – це такі можливості її підвищення, які вже виявлені, але з різних причин поки що не використані, тобто це можливість більш повного використання продуктивної сили праці, усіх факторів підвищення її продуктивності за рахунок удосконалювання техніки, технології, поліпшення організації виробництва, практики управління [3, с.15].

Щоб находити резерви для підвищення продуктивності праці потрібно заохочувати висококваліфікованих спеціалістів, що володіють фундаментальністю і широтою поглядів та вміють бачити перспективу.

Список літератури:

1. Бабицький А. Моделі економічного зростання і проблема підвищення суспільної продуктивності праці // Вісник економічної науки України. – 2008. – № 1.

2. Богиня Д., Шевченко А. Ефективність праці в ринковій економіці // Україна: аспекти праці. – 2008. – № 4.

3. Віссер Л. Продуктивність та система цінностей / Л. Віссер // Продуктивність. — 2007. № 1.

4. Гончаров В.М. Концептуальні проблеми та шляхи підвищення ефективності праці в Україні // Вісник економічної науки України. – 2007. – №2.

5. Завіновська Г.Т. Економіка праці: Навч.-метод, посібник – К.:КНЕУ, 2007.

6. Сай І.А. Показники формування та ефективності використання трудових ресурсів // Економіка та держава №1, 2008.