Доктор наук з державного управління І.П. Приходько

Дніпропетровський державний аграрний університет, Україна

Основні напрями структурної перебудови вищої освіти України у формуванні гармонійного розвитку особистості

Європейський вибір, який зробила Україна, вимагав реорганізації вищої освітньої системи зі збереженням кращих українських традицій. І саме тому завдання освітянського керівництва було спрямоване на поетапну організацію цього процесу. Приєднання України до Болонського процесу вимагало координації інтелектуальних зусиль як Міністерства освіти і науки, так і всієї академічної спільноти, бо лише спільними зусиллями можна було виважено та послідовно запроваджувати принципи Болонської декларації і долати ті виклики та проблеми, які могли очікувати вищу школу після приєднання до європейського освітньо-наукового простору. Запровадження принципів Болонської декларації, з одного боку, стало унікальним шансом для модернізації української системи вищої аграрної освіти та її узгодження з сучасними освітніми системами світу, а з другого – вимагало загальної відповідальності як у прийнятті обдуманих рішень, так і в їх сумлінному виконанні. Гармонізація, як основний атрибут Болонського процесу, аж ніяк не означала процес уніфікації та універсалізації, а, навпаки, передбачала, що саме в різноманітності згармонізованих освітньо-наукових систем буде полягати динаміка їх розвитку, в якому виразними будуть пошанування національних освітніх і наукових традицій.

В залежності від того, з якими внутрішніми перетвореннями країна буде входити в Болонський процес, від чого відмовиться і що прийме в національну систему освіти від європейських стандартів, багато в чому залежав рівень нашої науки і освіти й ставлення до нас європейської спільноти. На думку більшості представників української науково-педагогічної громадськості, умови, котрі могли забезпечити успішну структурну перебудову вищої школи України на засадах єдиного Європейського освітнього простору, зводились до таких вимог:

1) вищі навчальні заклади повинні організаційно, матеріально й методично бути готовими до праці у новому форматі з поновленим й уточненим переліком спеціальностей;

2) необхідно створити сучасні освітні стандарти, вибодувати структуру бакалаврських і магістерських програм, сумісних з европейскими стандартами;

3) необхідно змінити ставлення до суспільного статусу вишої освіти, забеспечити відповідні умови для діяльності професорсько-викладацького складу і академічного персоналу.

Реалізація державної політики в сприянні працевлаштуванню молодих спеціалістів та формуванні гармонійного розвитку особистості має впроваджуватись системно та послідовно на всіх стадіях виходу молоді на ринок праці:

– при виборі професії (стимулювання профорієнтаційної роботи);

– професійній підготовці (оновлення освітніх стандартів, підвищення ефективності проходження практики з можливістю її фіксування у трудовій книжці як частини трудового стажу і ін.);

– професійній адаптації (надання роботодавцям певних пільг при наданні молоді першого місця праці).

Для усунення диспропорцій між ринком праці і ринком освітніх послуг у формуванні гармонійного розвитку особистості необхідне здійснення державою наступних заходів:

- підготовка закону, який би визначав обов’язкову участь об’єднань роботодавців в державному прогнозуванні і моніторингу ринку праці, формування переліку напрямів і спеціальностей підготовки кадрів, розробці державних освітніх стандартів і процедур контролю якості професійної освіти;

- проведення конкурсного розміщення державного замовлення на підготовку спеціалістів з вищою аграрною освітою. Загальнонаціональний конкурс має здійснюватись серед акредитованих ВНЗ, як державної, так і недержавної форми власності, причому їх заявки на прийом студентів за рахунок державного бюджету обов’язково мають підтверджуватися потребою з боку адміністрації і служб зайнятості регіону, а також роботодавців;

- заохочення створення у ВНЗ структур, які б сприяли працевлаштуванню випускників. Завдання цих структур має заключатися у налагодженні взаємодії між ВНЗ і регіональними органами влади, спілками і об’єднаннями роботодавців, підприємствами і організаціями, а також надання студентам широкого спектру інформаційних і юридичних послуг;

- стимулювання на основі трьохсторонніх контрактів «ВНЗ – роботодавець – студент» цільової підготовки і перепідготовки спеціалістів;

- формування системного наукового забезпечення інноваційної моделі розвитку освітньої сфери на основі відкриття філій кафедр на підприємствах та проведення ними цільових науково-дослідних, впроваджувальних робіт та освітньо-наукових проектів;

- формування системи підтримки і оновлення знань відповідно до вимог структурних змін в економіці і ринку праці шляхом прогнозування мережі закладів післядипломної освіти, створення стимулів для підприємств і організацій вкладати кошти в розвиток працівників.

Кожна галузь економіки повинна розробити напрями підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців, у якій чітко визначити стратегічні напрями формування кваліфікаційного кадрового потенціалу, включаючи основні принципи його підготовки і, що особливо важливо, зазначити джерела фінансування на основі системи планування та регулювання підготовки кадрів, виходячи з потреб галузі.

У навчально-виховній діяльності викладачам слід враховувати, що розвиток особистості студента має наслідувальний характер (на основі цієї закономірності розробляються теоретичні засади використання методу прикладу у вихованні), а людська особистість розвивається в діяльності (природні задатки людини реалізуються тільки в процесі її життєдіяльності, всебічному її розвитку сприяє залучення до різних видів діяльності), під впливом середовища (умови життя, насамперед близьке оточення, засоби масової Інформації, справляють відчутний вплив на розвиток особистості студента).

Отже, реформування системи вищої освіти України відбувається у напрямі будівництва єдиного європейського простору. Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України не тільки ухвалює та визнає спільні для європейських держав положення, а й докладає зусиль до їх реалізаїці. Відбувається відновлення матеральної бази ВНЗ, йде творчий пошук, визнання можливостей приватної сфери вищої освіти, зміцнення її позицій в цілій освітній системі країни. Система управління вищою освітою в Україні стає сьогодні все більш відкритою, гнучкою, здатною до розвитку за світовими освітніми моделями.

Література:

1. Дзвінчук Д. Державне управління освітою в Україні: тенденції і законодавство / Д. Дзвінчук. - К.: ЗАТ «НІЧЛАВА». - 2003. - 165 с.

2. Кичко І.І. Фінансування освіти в умовах формування соціально орієнтованої економіки / І.І. Кичко // Фінанси України. – 2003. – №1.

3. Петрова Т. Ринок освітніх послуг і ринок праці: проблеми взаємозв’язку і взаємодії / Т. Петрова // Україна: аспекти праці. – 2006. – №4.