Антошкін В.К.

Бердянський університет менеджменту і бізнесу, Україна

Регіональна структура та професійно-освітній рівень зайнятості сільського населення

Незатребуваність суспільством значної частини трудових ресурсів села пояснюється також професійною непідготовленістю і слабкою трудовою мобільністю молоді. За даними опитувань, у даний час 51,5% (у 1990 р. – 30,8%) молодих людей працюють не за фахом, а кожен третій взагалі не має професії. Переважна більшість (понад 80%) сільської молоді досягає економічної самостійності та професійної зрілості майже у 30 років [1].

Незважаючи на брак фахівців, щорічно молоді фахівці поповнюють лави безробітних. За даними Держслужби статистики України, з 15,7 тис. випускників для галузей сільського господарства отримали направлення за запитом підприємств 7,1 тис., 2,6 тис. влаштувалися самостійно, 6 тис. (39%) - безробітні. Прогнозована міграція сільської молоді в місто або за кордон в найближчий період призведе до подальшого погіршення не лише кадрової, але й до загострення демографічної ситуації на селі.

Переміщення кадрів ускладнюється і відсутністю сучасного житла. Тому безробіття переплітається з дефіцитом кадрів. Поряд з проблемами, описаними вище, існує ще одна, яка складає важливий вплив на функціонування ринку аграрного праці та зайнятості. Ускладнення процедури реєстрації сільських безробітних, відсутність коштів на виплату допомог дещо знизили у 2001‒2011 р.р. рівень безробіття (як загального, так і реєстрованого). У ряді регіонів незаконно обмежується реєстрація осіб, які не мають роботи. За даними служби зайнятості, безробітних не ставлять на облік за наявності у них: земельного паю ‒ у 15% випадків, присадибної ділянки ‒ у 4%; доходів (як правило, мізерних) від здачі землі в оренду ‒ в 37%; доходів від здачі майна в оренду ‒ в 22%. Отже, чисельність зареєстрованих безробітних у сільській місцевості скорочується. За період з 2001 по 2011 р.р. скорочення склало майже 7,5 тис. чол. Але це, на жаль, не є результатом проведення заходів щодо зниження безробіття на селі.

В одних регіонах "прагнуть підвищити" рівень безробіття в надії отримати додаткові фінансові кошти на виплату допомоги, в інших, бажаючих потрапити в розряд благополучних, навпаки, цей показник занижують. Звідси випливає непорівнянність показників. Таким чином, цим можна пояснити різницю в рівнях реєстрованого безробіття. При постановці на облік сільських безробітних у регіонах по-різному підходять до оцінки розмірів особистого господарства і рівнів його товарності. У деяких випадках в якості безробітних реєструють осіб, які мають особисте господарство, близьке за розмірами до фермерського господарства, а в інших відмовляють людям, які володіють 20 і менше сотками і утримують тільки дрібну худобу. Всі ці процеси негативно впливають на регулювання ринку робочої сили та зайнятість, професійну підготовку та перепідготовку сільського населення.

Крім того, за наявності безробіття в сільській місцевості брак робочої сили на сільськогосподарських підприємствах повністю не ліквідовано. Це відбувається з причини невідповідності попиту і пропозиції робочої сили по кваліфікації, територіальної невідповідності наявності вільних місць і незайнятих. Наступною, не менш важливою причиною даного явища є те, що працівники приходять до висновку, що рахуватися безробітним вигідніше, ніж працювати в умовах, що склалися в аграрній сфері виробництва.

Значну проблему регулювання ринку праці в аграрній сфері економіки складає сезонність сільськогосподарської праці. Вона є однією з основних причин недовикористання робочого часу працівників агропромислового комплексу. Фахівцями доведено, що між сезонністю виробництва і використанням робочої сили є чітка залежність, а саме: річна зайнятість працівників зменшується, якщо сезонність висока, і навпаки, там де сезонність праці нижче, річна зайнятість працівників є вищою.

Нерегульоване поширення ринкових відносин на соціальну сферу села, у т.ч. підготовку та перепідготовку кадрів, також викликало низку негативних процесів, які справили свій вплив на функціонування аграрного ринку праці та зайнятість сільських жителів. Серед них найбільш небезпечними є наступні [2]:

1. Державні структури практично усунулися від відповідальності за розвиток соціальної інфраструктури села, переклавши її на місцеві органи влади без наділення їх відповідними фінансовими ресурсами та правами.

2. Ринкові відносини поставили сільських товаровиробників за рівнем оплати праці у дискримінаційне становище порівняно з працівниками інших галузей економіки. За останні роки зростання прожиткового мінімуму випереджало підвищення оплати праці в сільському господарстві в 4,5 разів. В результаті нерівноправних економічних відносин, що склалися на ринку, в сільському господарстві спостерігається найбільш висока серед інших галузей національного господарства заборгованість по оплаті праці.

3. Відбувається скорочення тривалості життя населення України в цілому, в тому числі сільського. Середня тривалість життя чоловіків скоротилася до 62 років. Деградація села походить і на генетичному рівні. За останнє п'ятиріччя чисельність сільських жителів, що реєструються з діагнозом "розумова відсталість", збільшилася на 51%. У розрахунку на 10 тис. жителів цей показник удвічі вищий, ніж у місті. Прогресують психічні захворювання, самогубства, алкоголізм та наркоманія.

Мільйони працівників, які працюють у галузях сільського господарства, здійснюють життєдіяльність на межі бідності. Матеріали соціологічних опитувань мешканців села фахівцями в сфері аграрної праці показують, що прагнення людей до високих заробітків досить тісно пов'язується з їх бажанням мати більше вільного часу. Тобто сьогодні працівники прагнуть одержувати велику матеріальну винагороду і в той же час хотіли би мати роботу, що вимагає менших фізичних, нервових, психологічних та інших зусиль.

Таке становище з проблемою мотивації праці в аграрному секторі складається з багатьох причин. Серед них можна виділити відчуження працівника від основних засобів виробництва і результатів своєї праці (відсутність у свідомості людини почуття «господаря»); техніко-організаційна відсталість виробництва і недостатні умови займатися цікавою, творчою працею. Наслідком цього є небажання і марність підвищення професійної майстерності; невпевненість, що при більш інтенсивній роботі винагороду буде підвищено. У зв'язку з цим пошук шляхів до більш ефективної системи мотивації праці є об'єктивною необхідністю. У 2011 р. 51,7% мешканців села були зайняті на найпростіших професіях, причому не через відсутність професійної освіти, а через відсутність робочих місць. Незадовільні умови прикладання праці і безробіття в сільській місцевості стали причинами деградації людського капіталу, зниження професійного рівня сільського населення.

Література:

1. Офіційний сайт Міністерства статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua.

2. Транченко Л. В. Основні напрями підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств в сучасних умовах господарювання / Л. В. Транченко // Підвищення конкурентоспроможності виробництва в умовах організаційно–економічних трансформацій : колективна наукова монографія / за ред. Н. О. Лисенко. – Умань : СПД Сочінський, 2010. С. 14–16.