Економіка/ 7. Облік і аудит
Нечай О.А., студентка
Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна
к.е.н. доцент Шевчук Л. П.
Вінницький
торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна
Шевчук А. А., ад’юнкт
Київський національний
університет імені Тараса Шевченка, Україна
Контроль грошових потоків місцевих
бюджетів
На даному етапі
розвитку нашої держави спостерігається досить не велика частка надходжень до
місцевого бюджету з боку справляння місцевих податків та зборів. В результаті
чого виникає навантаження на Державний бюджет країни, тому вкрай необхідним є
контроль за грошовими потоками та наповненням місцевих бюджетів. Актуальною
залишається проблема щодо використання фінансових ресурсів. Значний вплив на
формування грошових потоків має державний устрій та національні особливості
організації місцевого самоврядування.
На сьогодні
більшість місцевих бюджетів країни характеризуються високою питомою вагою в
доходах бюджетних трансфертів. Ефективне використання бюджетних коштів повинно
ґрунтуватись на аналізі достатності обсягів фінансових ресурсів, оцінці рівня
їх результативності та наявності інноваційних схем управління.
Дослідження проблеми
формування та контролю фінансових ресурсів місцевих бюджетів присвятили свої
праці вітчизняні вчені: Н.Ю. Велентейчик, І.Д. Бенько, І.М. Удачина, Ю.А.
Бучакчийська, В.В. Бабій, Т.Ю. Мазуренко та ін.
Метою дослідження є
теоретичне вивчення контролю грошових потоків місцевих бюджетів та їх
фінансування.
Місцевий бюджет – це
важлива фінансова категорія, підставою якої є система фінансових відносин між
господарськими структурами, населенням, державним бюджетом.
У Конституції
України вживається поняття «місцеві бюджети», а саме, ст.142 визначає, що
матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і не рухоме
майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у
власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також
об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і
обласних рад [3].
Термін «контроль»
походить від французького «controle», що означає перевірку, або спостереження з метою перевірки, для протидії
чомусь не бажаному, виявлення, попередження та припинення протиправної
поведінки з боку будь-кого[5].
Особливістю
здійснення державного фінансового контролю місцевих бюджетів України є те що,
суб’єктом такого контролю є держава, яка здійснює його за централізованою
організаційною побудовою. Це обумовлюється унітарним державним устроєм України.
Згідно із
законодавством функція контролю за використанням фінансових ресурсів місцевих
бюджетів покладена на Міністерство фінансів України, Державну
контрольно-ревізійну службу, органи державного казначейства України, місцеві
державні адміністрації. На практиці такий контроль здійснює Державна
контрольно-ревізійна служба та Державне казначейство України, яке виконує
включно функцію поточного документального контролю. Практика подальшого
фінансового контролю, яку на рівні місцевих бюджетів виконує Державна
контрольно-ревізійна служба України, засвідчує наявність системних порушень і
проблем у виконанні місцевих бюджетів та, зокрема, у використанні коштів [1].
Контроль за фінансовими ресурсами бюджетних
установ доцільно починати з аналізу кошторису, правильності його формування та
внесення змін в процесі виконання. З аналізу кошторису можна визначити
фінансові порушення щодо формування та використання фінансових ресурсів.
Касові і фактичні видатки на практиці найчастіше не збігаються в часі. Фактичні
видатки часто перевищують касові, бо не завжди фінансування з бюджету дозволяє
вчасно погасити заборгованості бюджетних установ. Порівняння касових і
фактичних видатків із сумами одержаного фінансування за відповідними кодами
економічної класифікації видатків створює можливість контролю з боку держави.
Таке порівняння дає можливість виявити факти порушення фінансової дисципліни,
безпідставного, нецільового використання державних коштів[2].
Реформування
міжбюджетних відносин актуалізує питання щодо аналізу їх впливу на
соціально-економічний розвиток регіону, зокрема: аналіз ефективності та якості
управління місцевими фінансами та виявлення проблемних ділянок у фінансовій
діяльності місцевих органів влади; рейтинговий аналіз місцевих бюджетів за
рівнем фінансового стану для вибору напрямів надання міжбюджетних трансфертів;
аналіз впливу стійкості бюджету на соціально-економічний розвиток регіону.
Аналіз фінансової
стійкості місцевих бюджетів є основним інструментом механізму регулювання
міжбюджетних відносин. Він надає інформацію щодо ефективності місцевого
управління, рівня автономії від
державної влади та достатності коштів для здійснення покладених на них функцій
та зобов’язань[4].
За даними групування
регіонів за рівнем фінансової стійкості бюджетів можна дослідити, що найгірша
ситуація спостерігається в регіонах, що віднесені до класу із кризовим фінансовим станом – Волинська, Закарпатська,
Тернопільська, Миколаївська області.
Місцеві бюджети цих
областей мають найнижчий рівень доходів, які забезпечують покриття їх видатків
тільки на 20-30%. Це призвело до занадто високого рівня їх дефіцитності (70 –
90%) , що обумовлює необхідність перерахування значних коштів у вигляді дотацій
вирівнювання з Державного бюджету для їх остаточного збалансування. Крім того,
ці території мають найнижчий рівень бюджетної результативності, що характеризує
рівень доходів на душу населення, та найнижчий рівень самостійності місцевих
бюджетів.
Більш краща ситуація
в регіонах які входять в нестійкий фінансовий клас - Запорізька, Луганська,
Сумська, Черкаська, Львівська, Івано-Франківська, Вінницька, Чернігівська,
Кіровоградська Рівненська, Житомирська, Хмельницька, Херсонська, Чернівецька
області. Дані регіони є дотаційними та потребують великого фінансування з
державного бюджету.
За рівнем фінансової
стійкості до класу нормального фінансового стану належать Київська, Донецька,
Полтавська, Харківська, Одеська області та м. Севастополь. В даній групі
регіонів недостатність фінансування видатків за рахунок власних доходів,тому
немає необхідністі додаткового
довгострокового фінансування та невисока потреба у фінансовій допомозі з
державного бюджету.
Найкраща ситуація
склалася у двох адміністративно-територіальних одиницях, які мали стійкий
фінансовий стан бюджету – Автономна Республіка Крим та Дніпропетровська
область. Ці регіони відрізняються найвищим рівнем доходів, що 53 та 65 %
відповідно покривають загальні видатки, найвищим рівнем бюджетної
результативності (2335 та 2538 грн. на душу населення) та найнижчою часткою
дотацій вирівнювання у структурі міжбюджетних трансфертів (2 та 4 % відповідно). Така ситуація свідчить про
високу якість керування місцевими фінансами[4].
Отже,
виходячи з вище сказаного можна зробити такі висновки, що місцеві бюджети є
важливим економічним аспектом регіонального розвитку. На даному етапі розвитку
економіки місцевих бюджетів, у більшості областей країни існує дефіцит
фінансових ресурсів, або недоцільне їх використання. Найменше надходження до
місцевих бюджетів спостерігається в Волинській, Закарпатській, Тернопільській,
Миколаївській областях. Суб’єктом контролю місцевих бюджетів виступають органи
державної влади, які здійснюють нагляд за діяльністю державного сектору,
здійснює перевірку фінансових результатів та операцій з виконання бюджету.
Література:
1. Бабій В.В.
Вдосконалення контролю за виконанням місцевих бюджетів / В.В.
Бабій, Т.Ю. Мазуренко, Л.Б. Ліщинська. 2011р. // http:
// www.nbuv.gov.u
2. Бенько І.Д.
Організація обліку та контролю фінансових ресурсів
бюджетних установ / І.Д. Бенько,
В.С. Бенько. // Всеукраїнський науково-виробничий журнал. - № 9. - 2012. - С. 272 - 275.
3. Бучакчийська
Ю.А. Місцеві бюджети як фінансова база місцевого самоврядування / Ю.А.
Бучакчийська // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. - № 4. - 2011. –
С. 157 – 161.
4. Валентейчик Н.Ю. Аналітична оцінка стійкості місцевих
бюджетів в системі регулювання міжбюджетних відносин / Н.Ю.
Велентейчик
// Всеукраїнський науково-виробничий журнал. - № 8. - 2012.
- С. 305 - 311.
5. Удачина І.М. Фінансовий контроль за виконанням місцевих бюджетів: теоретичні аспекти /
І.М. Удачина // Вісник ЖДТУ. - № 1. –
2011. – С. 350 – 352.