Максимчук А.О., студентка

Науковий керівник: Зубар І.В., асистент

Вінницький національний аграрний університет, Україна

ІННОВАЦІЙНІ АСПЕКТИ ВИРОБНИЦТВА ТА РОЗВИТКУ БІОПАЛИВНОЇ ГАЛУЗІ

З переходом до засад ринкової економіки актуальними стають питання розвитку інноваційних технологій. Для України, яка є членом СОТ та має намір вступити до Євросоюзу, наукове забезпечення інновацій треба розглядати як один із стратегічних напрямів державної політики. Саме розвиток інноваційних технологій в галузі біоенергетики дасть змогу нашій державі зміцнити свій суверенітет та зменшити залежність від енергоресурсів інших держав.

Виробництво біопалива та його зв’язок із забезпеченням енергетичної безпеки як в масштабах світового господарства, так і для України зокрема, залишається в центрі уваги багатьох дослідників, що дає змогу в умовах вичерпання традиційних джерел енергії, утворення надмірної кількості органічних відходів, інтенсивного забруднення природного середовища, знайти певні способи використання нетрадиційної сировини для виготовлення енергії, що придатна до використання [1, 3].

Сучасний етап розвитку економіки України характеризується зміною пріоритетів національного прогресу. Так, світове співтовариство в умовах глобалізації суспільних та соціально-економічних процесів визначає відправним фактором суспільного прогресу саме розвиток людини та якісні внески в людський потенціал, відносно яких культура виробництва, продуктивність праці та інші пріоритети вважаються вторинними. На сьогодні, досягнення економічного розвитку шляхом широкомасштабного введення у господарський обіг таких продуктів інтелектуальної праці, як знання, технології, науково-технічні розробки, тощо для їх комерціалізації та досягнення соціально-економічного ефекту, визнається моделлю інноваційного розвитку економіки Євросоюзу. Обраний Україною шлях інтеграції до Євросоюзу вимагає зближення та інтеграцію національної економічної системи до систем країн ЄС. Це ставить Україну перед вибором запровадження тієї моделі розвитку, яка прийнята ЄС за базову, тобто моделі інноваційного розвитку де енергетична та екологічна безпека країни вимагає активізації роботи над вдосконаленням правового забезпечення впровадження інноваційних технологій, зокрема виробництва біопалива, як місцевих органів самоврядування так і держави в цілому [2] .

Правове регулювання інноваційної діяльності в Україні здійснюється, насамперед, Законом «Про інноваційну діяльність». Головною метою державної інноваційної політики України, відповідно до п. 1 ст. 3 цього Закону, було визнано створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоздатної продукції. Таким інноваційним продуктом безперечно можна вважати біопаливо, незважаючи на те що воно було розроблено ще 1853 році [4].

Серед основних проблемних моментів у законодавчому забезпеченні інноваційної діяльності в Україні можна виокремити такі: обмеження інноваційної діяльності є наслідком неефективного державного впливу, зокрема податкових пільг, антимонопольного, патентно-ліцензійного та кон’юнктурного регулювання технологічного оновлення виробництв. Українським законодавством визначено лише одну пільгу для інноваційної діяльності — оподаткування в розмірі 50% від чинної ставки прибутку від реалізації інновацій інноваційними центрами, занесеними до державного реєстру. Тобто всі підприємства фактично позбавлені пільг в інноваційній діяльності, якщо вони не зазначені інноваційними центрами, що припиняє їх наукові та проектно-конструкторські роботи, освоєння і впровадження нових технологій та виробництво нової продукції.

Крім цього, існує ще низка проблем, що стримує розвиток інноваційних технологій у виробництві біопалива, серед яких:

1) недосконала законодавча та нормативна база з питань розвитку біопаливної галузі;

2) незначна державна підтримка, що не може повністю забезпечити розробки та випуск нових технологій (в більшості вкладають кошти в інноваційний продукт приватні підприємства);

3) відсутність податкових пільг для розвитку науки і техніки середнім та великим підприємствам, як це запроваджено у Великобританії, Китаї та ін.

Детальний перегляд даних проблем та їх вирішення сприятимуть якісному розвитку біопаливної галузі на основі інноваційних розробок.

На думку В.А. Скрипниченка, важливими та перспективними напрямами інноваційних аспектів вирішення проблеми виробництва біопалива в Україні є:

- сприяння внутрішньому виробництву та споживанню (підтримка виробництва біопалива та його споживання шляхом пільгового оподаткування);

- сприяння виробництву біопалива в Україні на експорт (впровадження субсидій на виробництво біопалива для зниження виробничих витрат та встановлення експортних обмежень);

- забезпечення сприятливого інвестиційного клімату державою, за умови віднесення питання прибутковості виробництва біопалива до компетенції інвестора [3].

Таким чином, значення ролі інноваційних технологій у виробництві біопалива є досить вагомим. Хоча наша держава й має власні інноваційні розробки з виробництва біопалива, їх практичне застосування на сьогодні лише починає розвиватися.

Література:

1. Лук’янихіна О.А. Сучасні тенденції розвитку ринку біопалива у світі (огляд) / О.А. Лук’янихіна, І.А. Вакуленко // Збірник Сумського державного університету. – 2011. – Вип. 7. – С. 1-5.

2. Медвідь Ф.М.Інноваційна діяльніть в Україні: політико-правові аспекти / Ф.М. Медвідь, М.В. Юхимчук // Наукові праці МАУП. – 2010. – вип. 4(27). – С. 178–184.

3. Скрипниченко В.А. Інноваційні аспекти виробництва біопалива в Україні: стан, проблеми, перспективи / В.А. Скрипниченко // Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. – 2009. – С. 175-180.

4. Труба В. І. Еколого-правові апекти інноваційної діяльноті в Україні / В. І. Труба // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Сер. «Юридические науки». – 2010. – Т. 23 (62), № 1. – С. 249-253.