Государственное управление /2. Современные технологии управления

К. держ. упр. Новосьолова Г.Г.

Донецький державний університет управління, Україна

Аутопойезис регіону як соціально-економічної системи в умовах світової фінансово-економічної кризи

Економічні системи, якім властива здатність до самовідтворення в стійкі періоди економічного розвитку, мають тенденцію втрачати її в кризових умовах. Механізми, що забезпечують актуалізацію елементів системи та взаємозв’язків між ними, функціонують неефективно, або взагалі переходять у дисфункціональний стан. Для регіональних економічних систем світова фінансово-економічна криза є суттєвим чинником, що послаблює їх властивість до самовідтворення, або властивість аутопойезису.

Слід уточнити, що аутопойетичні системи – це системи, які мають здатність відтворювати свої основні компоненти, забезпечувати їх зв'язаність, упорядкованість, підтримуючи тим самим власну ідентичність. Однак це не виключає змін усередині системи, появи нових елементів, нових залежностей і зв'язків, переструктурування нормативного порядку. Аутопойезис, виходячи із сутності поняття, передбачає збереження значимих властивостей об'єкта, системи при зміні стану зовнішнього середовища. Крім того, система змінює, трансформує сама себе в умовах середовища, що змінюється. З метою збереження аутопойезиса системі потрібно зберегти і/чи відновити наступні види інформації, які стосуються її внутрішньої організації:

1) сутнісні характеристики системи, що дозволяють ідентифікувати її як конкретно визначене ціле. Під конкретно визначеним цілим розуміється система як ціле з відмітними, індивідуальними характеристиками, що визначають її сутність;

2) життєво важливі для системи функції, що виконуються елементами і/чи компонентами. Елементи і компоненти, які не виконують свої функції, в процесі життєдіяльності системи заміняються новими, більш ефективними і/чи адекватними стану зовнішнього середовища;

3) механізми інтеграції елементів/компонентів як частин цілого. Незважаючи на необхідність постійної зміни структури компонентів системи у відповідь на зміну зовнішнього середовища, механізми інтеграції частин у ціле повинні відтворюватися в незмінному вигляді з метою збереження системи як цілого;

4) способи адаптації елементів/компонентів і системи в цілому до зовнішнього середовища. У кожен окремий момент часу система повинна залишатися адаптивним цілим, що потребує від неї здатності формування адаптаційних механізмів [1].

Представлені види інформації забезпечують стійкі та варіабельні характеристики взаємодії елементів системи, що розглядається. Крім того, система повинна підтримувати життєздатність своїх елементів, тому що, за визначенням, взаємозв'язки між елементами в системі не можна відокремити від самих елементів. Без розгляду їх якості і диференційованих характеристик аналіз будь-яких взаємозв'язків між ними буде неповним, а отримані висновки - сумнівними.

Таким чином, система в процесі еволюції повинна перебудовувати структуру своїх елементів так, щоб в умовах середовища, що змінюються, зберегти власну ідентичність як цілого і сформувати спосіб взаємодії з ним, який забезпечує її оптимальне функціонування.

Зазначені вище види інформації, що ретранслюються у часі, можуть розрізнятися в залежності від типу розглянутої системи.

Зокрема, в процесі виділення внутрішніх елементів системи «регіон» дослідники не відрізняються єдністю думок. Причому, у поглядах відзначається як розбивка деяких укрупнених видів потенціалу регіону на більш дрібні частини, так і додавання нових видів потенціалів, якими доцільно керувати в рамках процесу територіального розвитку. Представляється доцільним виділити в регіоні як у соціально-економічній системі наступні види потенціалу: геопотенціал, економічний, соціальний та екологічний потенціал. Різниця геопотенціалу від екологічного потенціалу регіону полягає у тому, що перший є базовою характеристикою території, а другий – відображує наслідок її соціально-економічного розвитку.

Особливістю розвитку світового геоекономічного простору на початку XXІ в. є ведення регіональних геоекономічних воєн – за транзит вантажів, транспортні коридори, енергетичні ресурси, регіональні умови господарювання і ринки збуту. Захистом від геоекономічної експансії на регіональному рівні є формування економічних систем з підвищеним рівнем стійкості, що визначається довгостроковою конкурентною перевагою. Формування таких систем обов'язково передбачає розробку стратегії регіонального розвитку, що максимально розкриває природний потенціал регіону як системи, базується на її сутнісних характеристиках.

Геопотенціал розвитку регіону являє собою характеристику ландшафту як цілісної системи в межах адміністративно-територіального утворення, що називається «область України» [2]. Пропонується наступний алгоритм збереження аутопойезису регіону як соціально-економічної системи в умовах світової фінансово-економічної кризи:

визначення геопотенціалу як первинної сутнісної характеристики регіону як соціально-економічної системи;

геостратегічне позиціонування регіону в нових умовах зовнішнього середовища;

формування стратегії реалізації геопотенціалу регіону як комбінації його сильних сторін та напрямків актуалізації інших видів потенціалу, які мають доповнити цілісний план стратегічного регіонального розвитку.

Таким чином, забезпечення актуалізації сутнісних характеристик регіональної економічної системи в нових умовах зовнішнього середовища є єдино можливою стратегією, що забезпечить довгостроковий стійкий розвиток в умовах продовження світової фінансово-економічної кризи.

Література:

1. Новоселова Г.Г. Исследование аутопойезиса социально-экономических систем / Г.Г. Новоселова, А.С. Поважный // Фінансовий механізм державного управління економікою України: зб. наук. праць Донецького державного університету управління. – Донецьк, 2010. – т. ХІ, вип. 153, серія «Державне управління». – С. 6-17.

2. Краюшкін В.А. Аналіз та оцінка геопотенціалу регіону / В.А.Краюшкін // Фінансовий механізм державного управління економікою України: зб. наук. праць Донецького державного університету управління. – Донецьк, 2007. - т.VІІІ, вип. 84, серія „Державне управління”. – С. 63-73.