Педагогические науки / 2.Проблемы подготовки специалистов

К.пед.н. Жигірь В.І.

Бердянський державний педагогічний університет, Україна

ДО ПИТАННЯ ПРО УПРАВЛІНСЬКУ КУЛЬТУРУ МЕНЕДЖЕРА ОСВІТИ

Інтеграція в загальноукраїнський освітній простір ставить у центр вітчизняної педагогіки пріоритет людської особистості. В таких умовах особливої актуальності набуває проблема формування професійної культури менеджера освіти.

Питанням розкриття загальних основ професійної культури присвячено праці багатьох науковців: Н. Крилова, Н. Нічкало, Т. Саломатова, О Смірнова, Г. Соколова та ін.). Розвиток управлінської культури менеджера освіти розглядають Б. Гаєвський, А. Губа, С. Королюк, О. Мармаза, Ю. Палеха, О. Ярковий та ін.

Мета статті – розкрити роль і значення управлінської культури менеджера освіти; обґрунтувати структуру та зміст управлінської культури менеджера освіти, схарактеризувати її структурні компоненти.

Центральною ланкою професійної культури майбутнього менеджера освіти є управлінська культура, яка передбачає високий рівень управлінської компетентності безпосередньо пов’язаною із реальним контекстом майбутньої діяльності.

Управлінська компетентність як основа професійної діяльності менеджера освіти характеризується особливостями усвідомлення поведінки та діяльності людей в організації і є часткою сфери культури праці, культури професійної управлінської діяльності. В особистісному плані управління визначається певними особливостями, якостями та стилем діяльності керівника, що безпосередньо впливають на організацію співробітництва працівників у досягненні загальної мети організації [1; 7].

Багатозначність поняття «культура» відбивається в неоднозначності тлумачення змісту різних її словосполучень, у тому числі: «управлінська культура», «культура управлінської діяльності», «культура управління».

Поняття «управлінська культура» близьке до поняття «культура управління». Однак вони все ж таки не тотожні. Перше характеризує професійно-особистісні якості фахівця, друге – його діяльність.

Розуміння культури управління як сукупного способу та продукту управлінської діяльності, феномена, що характеризує культуру організації, знаходимо в іноземній літературі (С. Борнер, Р. Вебер, К. Евард, Х. Грютер, Р. Рютингер та ін.).

В. Шепель культуру управлінської діяльності розглядає через поняття культури спілкування, культури поведінки, а показником управлінської культури вважає стиль управління [11], Л. Онищук – через навчально-інформаційну культуру, яку розглядає через призму професійної характеристики, ступеня психологічного, соціального та професійного розвитку, системи знань, переконань цінностей, принципів і способів управлінського досвіду [8].

На думку Г. Єльникової, поняття «культура управлінської праці» містить такі різновиди культури: загальна, або загальнолюдська культура, культура політична, правова, естетична, педагогічна з її багатьма відтінками залежно від типу та специфіки навчального закладу [2].

Культура управління – це сукупність теоретичних та практичних положень, принципів і норм, що мають загальний характер і стосуються різною мірою всіх аспектів людської діяльності, це важлива сфера впливу на свідомість, вчинки підлеглих, їх помисли і бажання, водночас, вона один з вирішальних факторів успіху в управлінні. Перед нею стоїть завдання створити такий управлінський світогляд кожного керівника, який здатний піднести його до висот сучасної професійної культури. Її елементами є: глибина, світогляд, морально-етичні норми праці, відношення до праці, навички в організації роботи і виконанні її окремих сегментів, уміння володіти собою і розуміти трудовий колектив. Управлінська культура проявляється також в досконалості праці, у прагненні створити цілісну композицію. До того ж, така культура характеризує як індивідуальну діяльність управління, так і колективну роботу. Зрозуміло, що вона особливо важлива для керівника, адже головним у його професійній роботі є спілкування з людьми [9].

Управлінська культура є найважливішою передумовою культури управління, хоча слід визнати, що такий розподіл відносний. Як специфічне професійне явище, управлінська культура являє собою певний рівень оволодіння фахівцем управлінським досвідом людства, ступінь його досконалості в управлінській діяльності, досягнутий рівень розвитку його особистості як керівника і, нарешті, його прагнення до неперервного вдосконалення своєї діяльності. У ній висловлюється ставлення фахівця до своєї діяльності, розуміння її суті, своєї ролі і свого місця в управлінні навчальним закладом, характер управлінської підготовки, стиль управлінської діяльності, спілкування, поведінки, ставлення до самовдосконалення.

Поєднуючи ці взаємозумовлені компоненти особистості, управлінська культура збагачує й розвиває кожен з них до рівня вищого порядку (акмеологія). Управлінська культура виникає і розвивається в процесі управлінської діяльності як необхідна умова її реалізації.

П. Мілютін визначає управлінську культуру як високий рівень сформованості інтелектуальних, емоційно-вольових, моральних, фізичних якостей, сукупність яких дозволяє вирішувати професійні завдання в сфері управління з високим ступенем ефективності й стабільності [6].

Згідно трактування Е. Шейна управлінську культуру можна представити як комплекс базових припущень, винайдений, виявлений або розроблений групою для того, щоб навчитися справлятися з проблемами зовнішньої адаптації та внутрішньої інтеграції. Необхідно, щоб цей комплекс функціонував досить довго, підтвердив свою спроможність, і тому він повинен передаватися новим членам організації як «правильний» спосіб мислення і почуттів у відношенні згаданих проблем [10].

В. Лапшина називає управлінську культуру системним явищем, яке поєднує відповідні знання, уміння і навички, особистісні якості керівника та його мотиви, що мають прояв у політичній, правовій, організаційній, адміністративній, менеджерській культурі керівника [4]. О. Коваленко – комплексною, узагальненою характеристикою управлінської праці, що відображає якісні риси і особливості керівника освіти, міру і спосіб його творчої самореалізації у різноманітних видах управлінської діяльності, спрямованої на освоєння, передачу і створення цінностей і технологій в управлінні освітнім закладом [3].

Управлінська культура – це сукупність теоретичних та практичних положень, принципів і норм, що мають загальний характер і відносяться різною мірою до різних аспектів людської діяльності. Це система знань, що обслуговує управлінську практику як культурний феномен, сукупність науки і мистецтва управління, різного роду рекомендацій, узагальнень об’єкта управління, які мають науково-практичну цінність і органічно, системно взаємопов’язані. Справжня висока управлінська культура, як і культура особистості, – це гармонія знань і морально-етичних якостей, які, безумовно, залежать від інтелектуально-культурних якостей особистості, що перебуває біля керма управління. Управлінська культура існує як система знань про процеси управління, структури управлінських систем, форми, методи і принципи управлінської діяльності. Вона будується на підставі загально-методичних принципів визначення умов і можливостей формування наукового знання, оскільки відомо, що правильна теорія повинна бути роз’яснена і розвинена стосовно конкретних умов і на підставі існуючих положень [5].

Таким чином, управлінська культура менеджера освіти є частиною його професійної культури – це комплекс управлінських знань, умінь і досвіду, а також професійно значущих особистісних якостей та творчої спрямованості.

Управлінська культура менеджера освіти являє собою міру і спосіб творчої самореалізації особистості управлінця в різноманітних видах управлінської діяльності, спрямованої на освоєння, передачу і створення цінностей і технологій в управлінні навчальним закладом. У такому випадку компонентами управлінської культури вважаємо: аксіологічний, технологічний, особистісно-творчий та мотиваційний.

Аксіологічний компонент управлінської культури менеджера освіти утворений сукупністю управлінсько-педагогічних цінностей, що мають значення і сенс в управлінні закладом освіти. У процесі управлінської діяльності менеджер освіти засвоює нові теорії та концепції управління, оволодіває вміннями і навичками і в залежності від ступеня їх застосування в практичній діяльності вони оцінюються ним як більш або менш значущі. Сьогодні більшу значимість для ефективного управління мають знання, ідеї, концепції, бо саме вони виступають в якості управлінсько-педагогічних цінностей.

Цінності управління педагогічними системами різноманітні. Це можуть бути:

- цінності-цілі, що розкривають значення і сенс управління цілісним освітнім процесом на різних рівнях ієрархії, цілі управління системою освіти, мета управління навчальним закладом, цілі управління педагогічним і учнівським колективами, цілі управління самовихованням і саморозвитком особистості тощо. Особистісне прийняття таких цілей, їх визнання та оцінка роблять цінності-цілі своєрідними регуляторами управлінської діяльності;

- цінності-знання, що розкривають значення і сенс знань у сфері управління: знання методологічних основ управління, освітнього менеджменту, знання особливостей роботи з учнями, знання критеріїв ефективності управління педагогічним процесом та ін.;

- цінності-відносини, що розкривають значущість взаємовідносин між учасниками освітнього процесу, ставлення до себе, до своєї професійної діяльності, міжособистісних стосунків в педагогічному та учнівському колективах, можливості їх цілеспрямованого формування і управління;

- цінності-якості, що розкривають різноманіття особистісних, комунікативних, поведінкових якостей особистості менеджера освіти як суб’єкта управління, що відбиваються у спеціальних здібностях: здатності прогнозувати свою діяльність і передбачити її наслідки, здатності співвідносити свої цілі й дії з цілями й діями інших, здатності до співробітництва і співуправління та ін.

Ціннісні основи управління, до складу яких входить нове управлінське мислення (життєва позиція керівника, цінності освіти, цінності людини, духовні цінності), нова стратегія управління, нові управлінські технології. Аналіз теорії і практики управління навчальним закладом свідчить, що ціннісні орієнтири в управлінні виступають сьогодні важливим показником рівня освітньої організаційної культури, рівня мотивації до інноваційних змін у навчальному закладі, рівня згуртованості організації, рівня розвитку закладу освіти. При ціннісному управлінні посилюється рівень цілеукладання, що набуває переважно мотиваційного характеру, зростає функція підтримки, забезпечується розвиток творчого потенціалу педагогічного персоналу.

Технологічний компонент управлінської культури менеджера освіти включає в себе способи і прийоми управління освітнім процесом. Технологія освітнього управління припускає вирішення специфічних педагогічних завдань. Рішення даних завдань ґрунтується на вміннях керівника-менеджера в галузі педагогічного аналізу та планування, організації, контролю і регулювання освітнього процесу. Рівень управлінської культури менеджера освіти залежить від рівня оволодіння прийомами і способами вирішення зазначених типів завдань.

Особистісно-творчий компонент управлінської культури менеджера освіти розкриває управління педагогічними системами як творчий акт. При всій алгоритмічності управління діяльність керівника навчальної установи є творчою. Освоюючи цінності й технології управління, він перетворює, інтерпретує їх, що визначається як особистісними особливостями, так і особливостями об’єкта управління. Стає очевидним, що управління педагогічними системами є сферою докладання і реалізації здібностей особистості. В управлінській діяльності менеджер освіти самореалізується як особистість, як керівник, організатор, педагог і вихователь.

Мотиваційний компонент управлінської культури менеджера освіти – це сукупність мотивів, адекватних меті управління освітнім процесом, яка за своїм змістом може бути пов’язана з суспільними потребами і настановами, соціальними нормами, завданнями освітніх організацій, особистісною спрямованістю самого керівника. Відповідно можна, виділити три головні групи управлінських мотивів, які входять до структури управлінської культури: соціальні, управлінські і особистісного розвитку.

Так, соціальні мотиви, які стосуються суспільства в цілому, характеризують значимість і престижність у суспільстві професійно-управлінської діяльності: управління освітою молоді; можливість свого реального внеску у підвищення якості вітчизняної освіти, створення умов для особистісного розвитку учнів та вчителів через діяльність навчального закладу.

Управлінські мотиви орієнтовані безпосередньо на реалізацію професійної діяльності з управління освітнім процесом.

Мотиви особистісного розвитку менеджера освіти слід розуміти як можливість реалізувати власний творчий потенціал: впроваджувати нові підходи в управлінні освітнім процесом, навчальним закладом, нові форми і методи навчання, приймати оригінальні, нестандартні рішення.

Таким чином, управлінська культура менеджера освіти – це сукупність теоретичних та практичних положень, принципів і норм, що обслуговують управлінську практику як культурний феномен, сукупність науки і мистецтва управління, різного роду рекомендацій, узагальнень об’єкта управління, які мають науково-практичну цінність і органічно, системно взаємопов’язані.

Структура управлінської культури менеджера освіти полягає в сукупності змістовних компонентів, інтегруючих систему його ділових, професійних і особистісних якостей: аксіологічний, технологічний, особистісно-творчий, мотиваційний.

Література

1. Васильченко Л. Управлінська культура керівника школи в системі післядипломної педагогічної освіти [Електронний ресурс] / Л. Васильченко // Oсвітa.ua (Видавництвово «Плеяди»), 2008. – Режим доступу : http://osvita.ua/school/ manage/1181/.

2. Єльникова Г.В. Управлінська компетентність : методичні матеріали / Г.В. Єльникова. – К. : Редакція загальнопедагогічних газет, 2005. – 128 с.

3. Коваленко О.Е. Менеджмент освіти: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів інженерно-педагогічних спеціальностей / О.Е.Коваленко, Н.О.Брюханова, В.В.Кулешова, І.С.Посохова, Т.В.Калініченко. – Харків: ВПП «Контраст», 2008. – 68 с.

4. Лапшина В.Л. Формирование управленческой культуры менеджера в условиях становления рыночных отношений: дисс. … на соискание научн. степени канд.пед.наук по спец.: 13.00.01 «Теория и история педагогики». – Киев, 1995. – 143 с.

5. Левончук О.Ю. Управлінська культура: стан в сучасній Україні / О.Ю. Левончук // Сучасні проблеми управління : матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції (Київ 29– 30 листопада 2007 р.). – К. : Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», 2007. – С.32.

6. Милютин П. Управленческая культура личности и факторы развития / П. Милютин // Власть. – 2007. – № 5. – С. 90–93.

7. Москальова Л. Професійне становлення у практиці управління [Електронний ресурс] / Л. Москальова, Ю. Шевченко // Oсвітa.ua (Видавництвово «Плеяди»), 2008. – Режим доступу : http://osvita.ua/school/manage/1079/.

8. Онищук Л.А. Гуманізація управлінської діяльності директора школи: (монографія) / Л.А.Онищук. – Житомир: «Полісся», 2002. – 324 с.

9. Пашко Л.А. Осучаснення управлінської культури як основа оновлення управлінських відносин / Л.А. Пашко // Статистика України. – 2004. – № 2 (25). – С. 40–44.

10. Шейн Э. Организационная культура и лидерство / Э. Шейн. – СПб: Питер, 2001. – 336 с.

11. Шепель В.М. Управленческая психология / В.М. Шепель // Теоретическая и прикладаная социальная психология. – М.: Мысль, 1988. – С.203–220.