Ст. викладач Єрмакова З. І.

Університет менеджменту освіти,

Інститут післядипломної освіти інженерно-педагогічних працівників,

(м. Донецьк)

ПЕРЕКОНУЮЧИЙ ВПЛИВ У ПРОЦЕСІ КОМУНІКАЦІЇ

Актуальність проблеми. Підвищення конкурентоспроможності та забезпечення якості робочої сили зумовлюють необхідність застосування компетентнісного підходу до навчально-виховного процесу професійної школи. Продуктивна професійна діяльність, формування соціальної і трудової активності майбутніх фахівців можливі за умови опанування учнями під час навчання базового комплексу компетенцій, які забезпечують особистісний, професійний та суспільний розвиток.

На сучасному етапі розвитку професійної освіти спостерігається зростання ролі спілкування та комунікативної компетентності педагога. Комунікативні знання, вміння та навики посідають чільне місце у розвитку особистості педагога, який має продуктивно будувати соціальні та міжособистісні відносини. Надання особливої ваги комунікативному процесу в навчальному закладі цілком закономірно, адже професійно-педагогічна комунікація реалізується як система найрізноманітніших безпосередніх та опосередкованих зв’язків педагога з учнями, їх батьками, колегами, роботодавцями тощо.

Мета статті: окреслити значущість певних аспектів впливу педагога на учнів та учнів на педагога, метою якого є зміна поведінки партнера по взаємодії.

Виклад основного матеріалу. Дослідження багатьох педагогів та психологів (Н. Волкова, В. Давидов, О. Каверина, Н. Левітов, О. Матюшкін, Л. Орбан-Лембрик, В. Теплов, В. Струманський та ін.) підкреслюють зв’язок процесу формування особистості з впливом, що здійснює викладач на поведінку, розум і почуття вихованців. Педагог професійної школи повинен бути висококваліфікованим ученим, фахівцем, вихователем. Професійна усталеність викладача передбачає вміння широко й різноманітно застосовувати теоретичні, дослідні знання у своїй практичній діяльності, що опирається на вміння педагогічного спілкування.

Педагогічне спілкування передбачає високу педагогічну культуру, вміння знаходити відповідні засоби комунікативного впливу, які відповідали б змісту спілкування, обставинам, в яких воно відбувається, та індивідуальним властивостям учня. Педагогічне спілкування – це безпосередня форма прояву комунікації у навчально-виховному процесі між педагогом та учнем, спрямована на формування й розвиток особистості учня, спільне вирішення педагогічних завдань, створення умов для реалізації творчих здібностей та сприяння актуалізації.

Комунікація – специфічна культурна форма спілкування, обмін інформацією між педагогом і учнями за допомогою знаків, символів, при якому інформація передається цілеспрямовано, сприймається вибірково, а взаємодія здійснюється за певними правилами та нормами.

Розглянемо діалогічне спілкування, яке є типом професійного спілкування і відповідає критеріям діалогу, забезпечує суб’єкт-суб’єктивний принцип взаємодії педагога й учня. Педагогічний діалог характеризують відвертість, гуманність, толерантність, взаємна спрямованість на розв’язання проблеми, активність, за якої кожен не тільки відчуває вплив, а й сам впливає на іншого співрозмовника, готовність сприйняти точку зору іншого тощо.

Провідна роль в організації діалогу належить педагогу, який має бути підготовленим та зацікавленим у результатах взаємодії з учнем, колективом учнів. У діалозі педагог завжди реалізує свою індивідуальну, особистісну позицію, водночас він повинен з повагою ставитися до думки учня, за необхідності вносити корективи у власну позицію. За таких умов учень реально стає повноцінним суб’єктом педагогічної діяльності. рівновага партнерів педагогічного діалогу зумовлена зацікавленістю обох сторін, кожна з яких усвідомлює інтерес у співрозмовникові. Проте межі діалогу в партнерстві «педагог – учень» визначає викладач.

Професійне педагогічне спілкування є складною системою, яка долає такі етапи: моделювання педагогом майбутнього спілкування; «комунікативна атака» - завоювання ініціативи, встановлення емоційного й ділового контакту; ефективність «комунікативної атаки» залежить від розвиненості професійного мислення, мовлення педагога, вміння визначати комунікації, володіння технікою емоційного самопочуття, орієнтування в умовах комунікації; керування спілкуванням – цілеспрямована й свідома організація взаємодії з коригування процесу спілкування відповідно до його мети; на цьому етапі відбувається обмін інформацією, оцінками її; аналіз спілкування – порівняння мети, засобів взаємодії з її результатами, які демонструють змістовий та емоційний зворотний зв’язок, моделювання подальшого спілкування.

Аналіз педагогічного спілкування показує, що зміст його включає певні аспекти впливу педагога на учнів та учнів на педагога, мета якого – зміна поведінки партнера по взаємодії. Можливість впливу залежить від розуміння педагогом потреб й інтересів учнів, на котрих він здійснюється. В основі розуміння інформації, яка поступає від учасника комунікативного процесу, лежать спостереження й правильна інтерпретація слів співрозмовників.

Уроки педагога-майстра завжди емоційно насичені. Його слова мають бути звернені не лише до свідомості, але й до почуттів учнів, тим самим його мовлення набуває значної переконуючої й навіювальної сили. При організації комунікації педагогу необхідно окреслити завдання – чітко визначити мету впливу на учня та добирати відповідні засоби, які роблять переконування навіювальним, а навіювання – переконуючим.

Тому вважаємо, що значущими показниками ефективного впливу є авторитет педагога та його вміння переконувати учнів у правоті своєї думки, позиції, ідеї. Переконання ґрунтується на свідомому прийнятті індивідом інформації, на її об’єктивності, аналізі та оцінці. При цьому кількість аргументів щодо правдивості інформації має бути очевидною й достатньою для її проведення.

Переконуючий вплив – це комунікативний процес, який передбачає активну взаємодію різних за статусом комунікантів, які мають різну мету, є комунікативно рівноважними, тобто, наділені свободою участі, впливу один на одного. Найбільш сприятливими формами для переконання учнів є бесіда, дискусія, групова полеміка. На ефективність переконання об’єктивно впливає те, що у кожної людини миттєво формується емоційне відношення до будь-якого факту або повідомлення. Похитнути такі емоційні оцінки не можуть часто ніякі логічні доведення. Людина, яка піддається впливу, прагне зберегти високу самооцінку. Якщо аргументи подані у грубій та образливій формі, то вона їх відкидає. В процесі спілкування педагог впливає на психічну сферу учня чи групи учнів. Вплив цей має бути переконуючий. Нижче наведена структура переконуючого впливу [1, с. 41]:

Рис. 1. Структура переконуючого впливу

Переконуючий вплив - комунікативний процес, який передбачає активну взаємодію різних за статусом комунікаторів, які мають різну мету, є комунікативно врівноваженими (наділені свободою участі, впливу один на одного, що відповідає суб’єкт-суб’єктивній парадигмі). Переконуючий вплив є складним феноменом, структуру якого утворюють: сприйняття, співвіднесення характеристик елементів повідомлення з тими, що зберігаються в уяві учня; оцінювання, співвіднесення елементів і зв’язків інформації з власним інформаційним багажем, з утворенням нових знань; прийняття, співвіднесення цінностей інформації з власною системою цінностей, з утворенням суб’єктивних цінностей.

Розглянемо детальніше структурні компоненти переконуючого впливу. Основне завдання сприйняття – формування першого враження про людину. Перше враження формується під впливом трьох чинників – чинника переваги, чинника привабливості й чинника ставлення до спостерігача. Але за зовнішніми ознаками поведінки партнера по спілкуванню необхідно побачити його актуальний внутрішній стан. Для цього педагогу важливо мати високий рівень візуально-психодіагностичних здібностей, тобто комунікативних умінь і навиків, за допомогою яких формуються нові погляди й установки, змінюються хибні.

У процесі переконуючої комунікації педагог нерідко використовує навіювання – психологічний вплив, який частково або повністю не усвідомлюється ні тим, хто його здійснює, ні тим, хто йому піддається. Основною характеристикою навіювання є істотне зниження критичності людини до інформації, яка до неї надходить, відсутність у неї прагнення перевірити її достовірність, необмежена довіра до її джерел. Саме ця довіра й є основою ефективності навіювання. При навіюванні зміст впливу спрямований не до логічного аналізу явищ учнями, їх здатності думати, а до їх готовності одержати інструкцію діяти.

Для ефективності навіювання велике значення мають впевнені манери, виразна інтонація, категоричний тон педагога. На ефективність навіювання впливають: атмосфера, в якій воно відбувається; ставлення педагога до учня, учня – до педагога; урахування індивідуальних якостей, вікових особливостей; володіння педагогом технікою навіювання. Думки багатьох видатних педагогів, вчених про роль навіювання в педагогічному процесі не втратили своєї значущості і в наш час. Навіювання, або сугестія (від лат. підказка) – це психічний вплив однієї особи на іншу чи групу осіб, розрахований на некритичне сприйняття й прийняття слів, висловлених в них думок і волі. Основним засобом сугестивного впливу є слово. За допомогою слова ми можемо викликати в учня почуття бадьорості або страху, радості або пригнічення, віри в себе або зневіри тощо. Навіювання відрізняється зниженою аргументацією.

Самонавіювання як вид навіювання являє собою свідоме саморегулювання власного організму шляхом промовляння (вголос чи подумки) словесних формул, спрямованих на вироблення установок для певного психічного стану чи для конкретної дії. Самонавіювання – управління власною психікою.

Переконування – метод виховання, який передбачає цілеспрямований вплив на свідомість вихованця з метою формування в нього позитивних морально-психологічних рис, спонукання до суспільної корисної діяльності або подолання негативної поведінки. У переконуванні повинна реалізуватися формула: «зрозумів – пережив – прийняв для себе – буду цим керуватися у своїй діяльності і поведінці». Педагог, звертаючись до свідомості, почуттів і досвіду учнів, ставить за мету формувати свідоме ставлення до дійсності, до змісту та норм поведінки. Необхідно, щоб виховання здійснювалося на раціональну, вольову й емоційну сферу.

Таким чином, «переконування» - це такий вплив однієї людини на іншу або на колектив, який, торкаючись раціонального й емоційного в їхній єдності, формує нові погляди, стосунки, або змінює неправильні ставлення й формує нові, які відповідають вимогам суспільства. Поняття «переконування» вживається як метод впливу, а «переконання» - як результат переконування. Переконання – це міцні, засновані на певних принципах життєвої позиції людини, системи поглядів, підтверджених досвідом. Уміння ефективно переконувати за допомогою слова – велике мистецтво. Воно вимагає ґрунтовних знань логіки (науки про закони, форми та прийоми людського мислення). Логіка вчить, як зробити наш переконуючий вплив доказовим. Довести певне судження означає визначити його істинність за допомогою інших суджень, істинність яких вже доведена.

Навіювання й переконування доповнюють одне одного і використовуються в кожному акті спілкування. У практиці навчання й виховання навіювання часто виступає як момент чи складова переконування, в певній ситуації переконування може виступати як елемент навіювання.

Розглянемо значення невербальної поведінки педагога у процесі комунікації. Вітчизняні та зарубіжні дослідники Г. Андрєєва, Н. Волкова, Н. Бутенко, В. Лабунська, Л. Орбан-Лембрик та ін., які працюють у галузі невербального спілкування, підкреслюють, що невербальна поведінка людини пов’язана із структурою особистості та динамічними процесами у групі.

Центральна проблема психології невербального спілкування – це проблема взаємозв’язку невербальної поведінки з психологічними і соціально-психологічними характеристиками особистості й групи. Невербальна поведінка піддається кодуванню, застосовує різноманітні методичні прийоми, але вона динамічна. Успішність кодування та інтерпретації невербальної поведінки залежить від значущості ситуації спілкування та відносин, від уміння людиною адекватно виявляти свої переживання, від установки на невербальну поведінку як специфічну знакову систему.

У співрозмовникові нам доступні для сприйняття лише зовнішні ознаки, серед яких найбільш інформативним є зовнішній вигляд: вираз обличчя співбесідника (міміка); способи виразу відчуттів (експресія); жести (пантоміміка); пози, положення тіла і хода; зовнішній вигляд (одяг, зачіска та ін.); особливості голосу і мови. Для встановлення позитивного емоційного та змістового контакту у спілкуванні важливого значення набуває зовнішній вигляд педагога. Його одяг має бути елегантним, модним та зручним для виконання необхідних фахових функцій. Доглянутий зовнішній вигляд педагога має позитивний вплив на учнів, дисциплінує їх, не відвертає увагу від змісту навчання.

Чарівність педагога впливає на ефективність його переконливих висловлювань, сприяє успішному встановленню контакту з учнями, забезпечує якісне розв’язання завдань педагогічної діяльності у процесі міжособистісної взаємодії. Щодо конкретних комунікативних поведінкових проявів, то авторитет педагога проявляється в тій мірі, в якій він мобілізує свої наявні комунікативні можливості, намагається змінити поведінку учня засобами впливу. Сутність авторитету особистості у процесі впливу на інших найповніше розкривається через її ставлення до членів групи.

Висновок. Таким чином, процес обміну інформацією під час спілкування між педагогом і учнями має своє специфіку: спілкування не можна розглядати тільки як відправлення інформації якоюсь системою передачі інформації і передбачає взаємне налагоджування спільної діяльності; обмін інформацією визначається тим, що за допомогою знаків партнери (педагог, учні) можуть впливати один на одного; у процесі комунікації педагог (комунікатор) та учень (реципієнт) постійно міняються місцями, а прийняття єдиної системи значень забезпечує їм можливість розуміти один одного.

Література

1. Волкова Н.П. Професійно-педагогічна комунікація: теорія, технологія, практика / Н.П.Волкова [Дніпропетровський національний ун-т]. - Дніпропетровськ : Видавництво ДНУ, 2005. - 304 с.

2. Зязюн І.А., Семашко О.М. Національна державна комплексна програма естетичного виховання // Рідна школа. – 1995. - № 12.

3. Каложный А.А. Психология формирования имиджа учителя / А.А. Каложный. – М., ВЛАДОС, 2004. – 222 с.

4. Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка: Підручник. – 2-ге вид., перероб. І доп. / А.І. Кузьмінський, В.Л. Омеляненко – К.: Знання-Прес, 2004. – 445 с.

5. Орбан-Лембрик Л.Е. Психологія професійної комунікації: навчальний посібник / Л.Е. Орбан-Лембрик – Чернівці: Книги – ХХІ, 2010. – 528 с.

Довідка про автора

Домашня адреса:

вул. Петровського, буд. 103, кв. 49

м. Донецьк, 83120

Служб. тел. (062) 266-22-72

Моб. тел. 0-95-85-44-44-1

Кількість замовлених примірників – 1.