Педагогические науки/4. Стратегические направления реформирова­ния системы образования

К.пед.н., доцент Бартків О. Л.,

к.пед.н., доцент Дурманенко Є. А.

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

 

Формування педагогічної культури викладача вищої школи

На сучасному етапі розвитку українського суспільства  одночасно з трансформаціями у соціальному та економічному житті відбуваються значні зміни в освітньому просторі. Йдеться насамперед  про підготовку висококваліфікованих і конкурентноспроможних спеціалістів, успішність реалізації якої залежить  від рівня педагогічної  культури викладачів вищої школи. Насьогодні  освіта стала тим капіталом, який визначає професійну успішність конкретної людини, а отже і добробут держави.

Перед педагогами вищих навчальних закладів суспільство ставить низку завдань, які необхідно конструктивно розв’язати. Це:

         - обґрунтування методологічних і теоретичних засад педагогічного процесу у вищій школі на сучасному етапі розвитку науки і людства;

         - вивчення сутності, особливостей і закономірностей педагогічного процесу та його складових: навчання, виховання, морально-психічної і психологічної підготовки, розвитку, самовиховання й самоосвіти відповідно до вимог Болонського процесу;

         - розробка методичних систем та окремих методів соціалізації і професійної підготовки майбутніх фахівців, їхнього виховання й розвитку;

         - розроблення й конкретизація принципів навчання та виховання студентів (слухачів), їхньої професійної, морально-психічної і психологічної підготовки відповідно до змін, які відбуваються в житті суспільства, ринкової економіки та ін.;

         - виявлення та обґрунтування умов успішної реалізації вимог принципів навчання й виховання для діяльності в різних сферах;

         - визначення шляхів удосконалення й розвитку організаційних форм навчально-виховної роботи, підвищення ефективності різних способів контролю, оцінки навчально-виховного процесу, рівнів підготовленості студентів;

         - прогнозування розвитку педагогічного процесу залежно від перспектив науки і потреб суспільства;

         - розробка нових підходів, принципів, форм і методів професійної, морально-психічної й психологічної підготовки студентів (слухачів) та різних соціальних груп до діяльності в умовах конкуренції;

         - пошук шляхів, прийомів, способів і засобів активізації пізнавальної діяльності студентів (слухачів), скорочення часу на їхнє ефективне та якісне професійне навчання;

         - виявлення закономірностей педагогічного впливу на студентів (слухачів) з метою формування в них наукового світогляду, національної свідомості, гідності й гордості, національних почуттів і патріотизму, професійної відповідальності;

         - формування у студентів мотивації до діяльності, конкуренції, активного суспільного й громадського життя;

         - розкриття основних закономірностей, мети, змісту, методики самовиховання й самоосвіти студентів (слухачів), способів і прийомів їхнього стимулювання серед різних категорій людей;

         - розробка сучасних педагогічних технологій соціалізації й професійної підготовки фахівців та різних соціальних груп;

         - вивчення й критичне осмислення педагогічної спадщини вищої школи минулого, виявлення й використання всього того, що є цінним сьогодні;

         - впровадження у систему вищої освіти нових педагогічних технологій освіти, навчання, професійної підготовки, виховання;

         - перебудова навчально-виховного процесу у вищій школі відповідно до вимог Болонського процесу.

         З огляду на сказане вище, актуальною є проблема пошуку змісту, форм і методів, обгрунтування педагогічних умов  формування педагогічної культури викладача вищої школи.

Як свідчить аналіз різних наукових джерел, часто поняття професійної культури та педагогічної культури ототожнюються, що є помилковим. Як зауважує Т.Іванова, термін „педагогічна культура” ширший, ніж культура професійна. Педагогічною культурою повинні володіти не тільки педагоги, але й спеціалісти інших профілів: „Педагогічна культура – це синтез духовного і професійного в людині, а головне, саме сформованість педагогічної культури дасть змогу передати, привити, сформувати ці якості у представників будь-якої професії” [1, с.40].

         Проблема формування професійно-педагогічної культури особистості досліджувалась у різних аспектах багатьма вченими. Зокрема,  загальні основи розвитку професійної культури досліджували Н. Крилова, Н. Ничкало, Т. Саломатова,  Г. Соколова та ін.; В. Бондар, С. Гончаренко, В. Гриньова, І. Зязюн, Н. Кичук, В. Кравець, М. Кузьміна, С. Максименко, О. Пєхота, О. Пометун, В. Семиченко, С. Сисоєва, В. Сластьонін, М. Сметанський, Р. Хмелюк, В.Чайка вивчали  проблеми формування особистості педагога як суб’єкта діяльності, цілісності його професійно-педагогічної підготовки; деякі  аспекти професійної культури педагога висвітлювали Т. Бутенко, В. Грехнєв, В. Кан-Калик, Я. Коломинський, А. Мудрик, І. Синиця, Г. Тарасенко та ін..

У зарубіжній педагогіці проблеми професійної культури висвітлені у працях Л.Бейєра, К. Борича, Р. Брунера, Дж.А. Пагано, Л. Троубриджа, В. Файнберга, В. Цифройнда та ін.

Отже, педагогічна культура є важливою сутнісною характеристикою викладача вищої школи, показником рівня готовності до  педагогічної діяльності.  Саме педагогічна культура  генетично пов’язана з духовною і професійною культурою особистості. Сформованість педагогічної культури характеризує творчу особистість, яка постійно мислить, аналізує,  шукає, творить [7].

У ході дослідження нами встановлено, що педагогічну культуру викладача вищої школи можна розділити на педагогічну культуру діяльності та на педагогічну культуру особистості. Так, педагогічна культура діяльності характеризує не лише роботу викладача,  але й рівень сформованості його світоглядної культури,   системи цінностей, громадянської позиції, соціальної активності. Педагогічну культуру особистості викладача вищої школи складають сукупність особистісних характеристик. Йдеться насамперед про його комунікативність, гуманістичну спрямованість, толерантність, гнучкість і креативність педагогічного  мислення,  здатність до інноваційної діяльності, уміння конструктивно взаємодіяти з іншими людьми тощо.

         Конструктивною в контексті нашого дослідження є запропонована І. Ісаєвим  чотирьохкомпонентна модель професійно-педагогічної культури, структурними складниками якої є аксіологічний, технологічний, творчий, особистісний [2].

Ми визначаємо феномен професійно-педагогічної культури викладача вищої школи як, по-перше,  інтегральну якість особистості педагога, по-друге, умову та передумову його ефективної педагогічної діяльності,  по-третє, як узагальнений показник професійної компетентності викладача, і, нарешті, по-четверте, як мету його професійного самовдосконалення. Отже,  змістом професійно-педагогічної культури викладача у вищій школі  є його здатність і прагнення до безперервної самоосвіти, самовиховання, саморозвитку, креативної перетворюючої діяльності, свідомого підкорення діяльності ціннісним соціокультурним пріоритетам, ефективного самоуправління і творчої самореалізації.

Основними критеріями визначення рівнів сформованості культури особистості викладача вищої школи є оптимальність і конкретність її соціального і професійного самовираження, самореалізації [4, 34-37].

         У ході дослідження нами встановлено, що підготовка фахівців з педагогіки вищої школи кардинально відрізняється від системи підготовки інших освітянських кадрів. Основні відмінності визначаються такими обставинами. По-перше, освітня підготовка в умовах реформування відповідно до норм Болонського процесу потребує розробки моделі сучасного фахівця з творчим гуманістичним світоглядом. По-друге, підготовка педагогічних працівників для системи вищої освіти потребує концепції формування гуманітарно-технічної еліти країни, що закладає фундамент до якісних перетворень в освітній системі України. По-третє, підготовка викладачів потребує розробки та впровадження інноваційних педагогічних технологій на основі світового досвіду, нових методологічних та методичних підходів

         Висновок. Довгий час панувала думка, що викладачем навчального закладу, що готує спеціалістів з вищою освітою, може бути будь-яка людина, що займається наукою професійно. Однак, як виявилося, професійні наукові здібності не завжди поєднанні із професійними педагогічними. Практика переконливо доводить, що бути успішним науковцем не означає бути успішним викладачем. Йдеться про те, що недостатньо фахово володіти системою знань, умінь і навичок, необхідно вміти взаємодіяти з різними учасниками педагогічного процесу, вміти працювати зі студентською аудиторією, психологічно впливати на неї.

         Кажучи про педагогічну культуру викладача вищої школи, ми наголошуємо на його досконалій професійній компетентності в поєднанні з особистісними якостями, зі сформованістю його світоглядної культури та системи цінностей, з його комунікативністю, що містить альтруїстичні емоції та соціальну спорідненість. Саме викладач у вищій школі має вміти визначити  шлях студента до успіху і підтримувати його  на кожному кроці.

Література:

1.      Иванова Т.В. Культурологическая подготовка будущего учителя: Монография. – К.: ЦВП, 2005. – 282 с.

2.      Исаев И. Ф. Профессионально-педагогическая культура преподавателя высшей школы: воспитательный аспект: Учеб. пособие – М.; Белгород: Вазелица, 1992. – 102 с.

3.      Кремень В. Освіта і наука України: шляхи модернізації (Факти, роздуми, перспективи). – К.: Грамота, 2003. – 216 с.

4.      Методология и стратегия акмеологического исследования. – М.: МПА, 1998. – 148 с.

5.       Неперервна професійна освіта: теорія і практика: Збірник наукових праць /За ред. І.А. Зязюна та Н.Г. Ничкало. – У двох частинах. – Ч.1. – К., 2001. – 392 с.

6.      Формирование профессиональной культуры учителя: Учеб. пособие / Под ред. В. А. Сластенина. – М.: Прометей, 1993. – 178 с.

7.      Чайка В. М. Підготовка майбутнього вчителя до саморегуляції педагогічної діяльності: Монографія / За ред. Г. В. Терещука. – Тернопіль: ТНПУ, 2006. – 275 с.