Педагогические науки/4.Стратегические направления реформирования системы образования

К.п.н., Гладченко М.М.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Цільові договори як метод впровадження стратегічного планування вищої освіти Федеративної Республіки Німеччини

На думку представників Конференції ректорів вищих навчальних закладів Федеративної Республіки Німеччини, розвиток суспільства знань потребує розширення сектору науки і урізноманітнення вимог до вищих навчальних закладів у сфері наукових досліджень, освіти та інновацій. Наукові дисципліни характеризуються швидкими темпами розвитку, а дослідницька діяльність має міждисциплінарну спрямованість. Проте вищі навчальні заклади отримують недостатнє фінансування, що висуває високі вимоги до організації й управління системою вищою освіти.

Традиційні методи управління вищими навчальними закладами не можуть задовольнити всі потреби, які до них висуваються, не відповідають сучасним вимогам суспільства. Інструменти управління, притаманні бюрократичній централізованій системі, не дають можливості ефективно використовувати ресурси, задовольняти потреби федеративних земель Німеччини і суспільства в цілому [1].

У кінці 90-х років ХХ ст. у вищій освіті Німеччини з’явилася тенденція зміни і переміщення управлінських компетенцій від Міністерств освіти до вищих навчальних закладів з одночасним посиленням підзвітності університетів. Це призвело до появи в німецькій системі вищої освіти так званої «нової моделі державного управління» (яка протягом майже 20 років успішно використовується в інших країнах), що в свою чергу сприяло появі нової системи управління, відповідних структур та інструментів у громадській сфері з метою впровадження прогресивного роздержавлення. У той же час вищі навчальні заклади намагаються реагувати на такі проблеми управління, як бюрократизація, централізація і недостатні управлінські компетенції на децентралізованому рівні.

У сфері вищої освіти до найважливіших інструментів управління в контексті впровадження моделі нового державного управління належать цільові договори і виділення за формулою фінансування на основі глобального бюджету. У той же час йдеться про делегування відповідальності, що надає можливості на основі контрактного менеджменту трансформувати традиційний «бюрократичний централізм у самостійно керовану децентралізовану одиницю» [2, c.3].

У Німеччині метод укладання цільових договорів набув поширення з популяризацією політики нового державного менеджменту, що сприяло формуванню нової моделі менеджменту, в межах якої цільові договори розглядаються як основа нової моделі управління [2]

У більшості законів про вищі навчальні заклади федеративних земель цільові договори між університетом і федеративною землею описані як обов’язкові і розглядаються як внутрішні інструменти управління у вищих навчальних закладах. У різних землях можливі відмінності щодо назви цього документу – пакт, контракт, цільовий договір. За суттю це документ, що стосується визначення не лише цілей, а й ефективності і результатів діяльності, без опису проектів і заходів, спрямованих на досягнення цілей. Зміст цільових договорів відповідає теоретичним засадам контрактного менеджменту.

Застосування реформ у сфері вищої освіти спрямовано на побудову нових відносин між вищим навчальним закладом і державою. Крім того, перехід до менеджменту на основі співпраці сприяє формуванню простору для профільної освіти і якісного розвитку вищого навчального закладу.

Попередній досвід свідчить, що цільові договори мають великий потенціал щодо досягнення цілей, сформованих моделлю нового державного управління, перш за все спрямованих на формування принципів справжньої автономії і підвищення управлінських компетенцій вищих навчальних закладів.

У контексті стратегічного менеджменту важливими є наступні характеристики цільових договорів:

- це угода чи контракт, який підписується двома сторонами, що: а) збільшує відповідальність; б) створюється на добровільних засадах; с) в основу покладено принцип переговорів між двома сторонами на рівних, обидві сторони є рівноцінними партнерами;

- договір містить конкретні цілі, які визначаються відповідно до наявних можливостей, цілі можна виміряти, що надає можливість перевірити ступінь їх досягнення;

- зосередження уваги на цілях, а не на заходах, що відповідає принципам децентралізованої автономії університету і забезпечує їх дотримання;

- індивідуальний характер угоди, який передбачає розгляд конкретних умов кожної сторони;

- продуктивність діяльності університету в першу чергу залежить від ступеня досягнення цілей.

Досвід використання цільових договорів у ФРН показав, що основні переваги використання цього методу полягають у різноманітті, гнучкості і багатофункціональності контрактів. Основний недолік цільових договорів – їх укладання потребує значних затрат часу на переговори в процесі створення. Дуже часто на практиці договори між партнерами (університетом і Міністерством) не укладаються на основі принципу рівності.

Література

1. Grundsätze zu Gestaltung und Verhandlung von Zielvereinbarungen // Entschlißung des Plenums der HRK vom 14.6.2005. – Bonn, 2005.

2. Ziegele F. Zielvereinbarungen als Kern des «Neuen Steuerungsmodells» // Hochschulrektorenkonferenz (Hg.): Von der Qualitдtssicherung der Lehre zur Qualitätsentwicklung als Prinzip der Hochschulsteuerung (Projekt Qualitätssicherung). Beiträge zur Hochschulpolitik 1/2006, Band I, Bonn. – pp. 77-106.