(Чернівці)
Особистість ВЧИТЕЛЯ як чинник ВИХОВання
на уроці В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ
Постановка проблеми у
загальному вигляді. Серед багатьох проблем, які стоять перед сучасною школою,
визначна роль належить проблемі виховання підростаючого покоління. Наука
доводить, що справжнє виховання є глибоко національним за сутністю, змістом,
характером та історичним покликанням. Виховання – це насамперед засвоєння
кожною особистістю духовності, культури рідного народу, його національного
духу, способу буття [2, 164]. У цій надзвичайно складній справі сучасні
педагоги використовують різні засоби впливу на формування особистості, надаючи
перевагу змісту освіти, методам і формам навчання, взаєминам учнів у шкільному
колективі тощо, забуваючи, що одним із найважливіших серед них є особистість
вчителя. Він сьогодні є ключовою фігурою у вирішенні багатьох пріоритетних
завдань суспільства. Саме вчитель стимулює інноваційний розвиток у соціальному
житті, культурі; йому належить визначальна роль у творенні духовного і
морального потенціалу країни; він готує нову інтелектуальну еліту держави.
Вирішення цих завдань зумовлюють нові вимоги
до сучасного вчителя як людини, яка володіє системним мисленням, здатна не лише
досягати визначених завдань, але й забезпечувати перспективний розвиток з
урахуванням інтересів суспільства, окремих груп і своїх особистих; вміє
створювати комфортні умови для спілкування, життєдіяльності, підтримувати
працездатність і стійкість у роботі різних систем.
Аналіз досліджень і
публікацій з проблеми дослідження. Про
діяльність учителя, вимоги до нього написано чимало книг, авторами яких були і
вчені-теоретики, і педагоги-практики. Серед них відомі прізвища таких як:
Я. Коменський, А. Макаренко, В. Сухомлинський, Ш. Амонашвілі,
В. Кан-Калик, Г. Костюк, Н. Кузьміна, Ю. Кулюткін,
Г. Сухобська, А. Щербаков [2, 3] та ін. Належна
увага окресленим питання в наш час приділяється в основних нормативних
документах, зокрема в Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ
столітті, Державній програмі «Учитель», Концепції педагогічної освіти
тощо [1, 4]. Зважаючи на актуальність проблеми, вважаємо за необхідне
звернутися до аналізу виховного потенціалу особистості вчителя на уроці, що і
стало метою статті.
Виклад основного матеріалу дослідження. На важливій ролі учителя в здійсненні навчально-виховного процесу наголошували як педагоги минулого, так і сучасні вчені. Зокрема, К. Д. Ушинський, підкреслюючи відповідальну роль вчителя в суспільстві, порівнював його працю з творчістю художника. «Але якщо художник і скульптор відображають життя в фарбах, на полотні, в мармурі, композитор – в музичних образах, то мистецтво учителя формує духовне обличчя самої людини» [5, 540]. Він вважав, що «учителя не можна замінити ніякими книгами і підручниками, ніякими технічними засобами, бо крім знань, він передає дітям частинку своєї душі, спрямовує їх духовний розвиток» [5, 542]. Кожний педагог, на думку К. Д. Ушинського, – є психологом. Він повинен вивчати свого вихованця, його здібності, нахили, достоїнства і вади, спостерігати за розвитком розуму, керувати ним, розвивати волю, боротися з лінощами, впертістю, викорінювати негативні природні нахили, формувати смак, прищеплювати любов до істини – одним словом, щохвилини перебувати у сфері психологічних явищ. Не дивлячись на умови соціально-економічного розвитку суспільства, зміни пріоритетів виховання, дані вимоги є актуальними і для сучасного вчителя. Його праця дивна й загадкова за своєю соціально-психологічною сутністю. Впродовж усієї своєї професійної діяльності вчитель виступає передусім як своєрідний транслятор знань. Проходять роки й колишні учні рідко пригадують зміст того, про що йшлося на конкретному уроці. Проте в їхньому розумі й серці на довгі роки залишається духовний скарб, який не можна виміряти.
Особистість педагога, його ідейне і моральне «обличчя», ерудиція і загальна культура, рівень його професійної підготовки, любов до дітей, творчий підхід до розв’язання складних педагогічних питань навчально-виховної діяльності, систематична турбота про підвищення рівня ідейно-методологічної, науково-педагогічної, методичної підготовки, вдосконалення педагогічної майстерності, його авторитет в суспільстві та ін. є важливими факторами формування в учнів високоморальних якостей. В цілісному педагогічному процесі вплив вчителя на учнів відбувається постійно – як на уроці, так і в позакласній і позашкільній роботі. Він проявляється в кожній деталі цього процесу. В цьому аспекті важливими є, насамперед, взаєморозуміння учнів і вчителя, його педагогічний такт.
Сила дії уроку, його запам'ятовуваність, а головне – органічне поєднання чогось пізнаного розумом з чимось таким, що увійшло у волю і совість, тобто навчання з вихованням – цілком залежить від особистості самого вчителя, від його персональної чарівливості, оригінальності його характеру, від виразності його поведінки в класі. Особистість вчителя в значній мірі визначає організаційну побудову уроку, дотримання специфіки, яка випливає з мети, змісту та інших умов конкретного уроку, використання активних методів навчання, перевірки і оцінки знань учнів, міри заохочення і покарання на уроці. Реалізацію виховної функції процесу навчання також забезпечує вчитель. Як показує педагогічна практика, вироблення на уроці в учнів високоморальних якостей, їх розвиток і закріплення залежить від вчителя, рівня його майстерності.
Керівна роль вчителя на уроці передбачає допомогу учневі у вивченні передбаченого освітньою програмою навчального матеріалу, перевірку засвоєння ним знань, умінь, навичок, контроль за поведінкою дітей. Саме вчитель створює учням відповідні умови для навчальних занять, забезпечує їх активність на уроці, сприяє подоланню труднощів в індивідуальних формах роботи, стимулює учнів в навчанні, надає можливості для їх заохочення, і на цій основі призводить до підвищення рівня учіння.
Організаторська, керівна роль відображає єдність, цілісність роботи, що проводиться на уроці, організацію власної діяльності і діяльності учнів, способи досягнення цілей і виконання поставлених завдань. Для досягнення мети виховання вчитель на кожному конкретному уроці планомірно здійснює реалізацію ближніх, конкретних завдань виховного змісту, аналізує отриманні результати, порівнює діагностичні зрізи, виявляє певні якості, навички, вміння, які сформувались, встановлює прагнення та ідеали на різних етапах розвитку дитини.
Роль вчителя, як виховуючого фактора, успішна лише тоді, коли в досягненні й реалізації всіх названих вище завдань і форм педагогічного впливу йому допомагають педагогічний колектив, сім’я й самі учні. В той же час педагог повинен враховувати і такі важливі фактори, як стан здоров’я кожного учня, сімейні умови, продуктивність використання вільного часу тощо. Виховний вплив педагога на учня набуває сили тоді, коли він зацікавлює учнів, вміє залучити їх до діяльності на уроці, забезпечує регулярне відвідування занять шляхом правильної спрямованості контролю і перевірки; викликає в учнів бажання оволодіти якомога більшим багажем знань і навичок та ін. Важливою умовою успішної реалізації виховної мети є систематична спостережливість вчителя за повнотою й якістю відповідей учнів. На основі цього він надає допомогу в подоланні труднощів. В той же час вчитель проявляє необхідну обережність, щоб не завадити розвитку в учнів самостійності, не вселити зневіру у свої власні сили і можливості.
Безсумнівно, що виховний вплив педагога на учнів приносить відповідні результати лише тоді, коли вчитель з вимогливістю, не принижуючи гідності перевіряє виконання школярами їх щоденних обов’язків. Виправданий такт педагога забезпечує виховання в учнів інтересу і любові до навчання, працелюбності, здібностей до самостійного пошуку і творчого використання на практиці отриманих знань. Вчитель, який творчо підходить до організації і проведення уроку, виховні завдання кожного предмету підпорядковує меті цілісного навчального процесу, його змісту і методам [1, С.203]. Завдання вчителя пробуджувати в учнів бажання глибше пізнавати, вивчати себе, викликати в них прагнення передбачати майбутнє, усвідомлювати значимість власної особистості. Подібні бажання виникають у учнів тоді, коли вони відчувають безмежну зацікавленість вчителя своєю справою, бачать його намагання організувати кожний урок як педагогічний творчий процес пошуку нового, цікавого, з використанням різних шляхів, способів, засобів і методів. Саме такі уроки позбавлять одноманітності і шаблонності у підготовці до навчально-виховного процесу як вчителя так і учнів.
Для реалізації завдань виховання на уроці вчителю необхідно чітко визначити структурну побудову уроку та її творче використання. Педагог повинен намагатись проникнути в суть кожного структурного етапу уроку і побудувати логічно завершений педагогічний процес з врахуванням виховного призначення кожного з них. Це забезпечується реалізацією різноманітних взаємозв’язків виховних моментів і ситуацій кожного складового елементу уроку, що підсилює не тільки навчальну ефективність, але й високоякісне розв’язання завдань виховання. Виховна робота, яку проводить вчитель, відповідно до кожної конкретної ситуації, забезпечує формування в учнів певних якостей особистості. Однак творчим підходом педагога лише до одного-двох уроків або ж до уроків з одного навчального предмета питання виховання необхідних сучасному суспільству активних, ініціативних і творчих людей вирішити не можна. Необхідно, щоб кожний урок був вираженням творчої діяльності як вчителя, так і учнів.
Від особистості вчителя значною мірою
залежить й емоційний стан уроку: він приносить у клас свій настрій. Йому
повинні бути властиві оптимізм праці, тобто віра в те, що кожна дитина має шанс
на успіх; почуття гумору; демократизм стосунків; любов до дітей. Ці якості
вчителя повинні бути не "бутафорними", фальшивими, а дійсно виходити
з глибини його душі. Створений на таких засадах психологічний настрій уроку
породжує в дитині впевненість у собі, віру в добро і справедливість, формує
почуття надії й любові до людей.
Звичайно, у повсякденній практиці вчитель
зустрічається з безліччю дрібних порушень і пустощів учнів на уроці. Іноді вони
дійсно виходять за межі норм, але здебільшого їх треба сприймати як такі, що
просто не відповідають нашому вподобанню, звичному стереотипові поведінки.
Скоєне учнем завжди необхідно аналізувати з позиції доброзичливості, особливо,
якщо йдеться про дітей молодшого шкільного віку. Лише в атмосфері розуміння й
свободи формується повноцінна особистість, готова до боротьби проти зла,
неправди, несправедливості.
Кожний конкретний урок як форму організації
навчання з його характерними ознаками і структурою, виховним значенням, педагог
співвідносить з конкретною ситуацією. Цим він сприяє створенню на уроці творчої
навчальної й трудової атмосфери.
Список літератури:
1.
Болюбаш Я. Державна програма «Вчитель» – поступ назустріч
учителю / Я. Болюбаш // Рідна школа. – 2002. – № 10. – С. З-7.
2.
Вишневський О. Сучасне українське виховання. Педагогічні нариси /
О. Вишневський. – Львів, 1996. – 238 с.
3.
Завалевський
Ю. І. Сучасний вчитель: вимір часу:
Навчально-методичний посібник для вчителів та студентів вищих педагогічних
навчальних закладів / Ю І. Завалевський. – Київ: Видавничий дім
«Букрек», 2008. – 288 с.
4.
Концепція національного
виховання // Освіта. – 1996. – 7 серп. – С. 2-7.
5.
Ушинский К. Избранные педагогические сочинения:
В 6 т. / К. Ушинский. – М.: Педагогика, 1988. – Т. 1. – С. 538-544.
SUMMARY
Inna Prokop
PERSONALITY AS A FACTOR OF TEACHER EDUCATION
The lesson in elementary school
The paper
analyzes the factors and conditions that ensure implementation of educational
function study, elucidates the
role of a teacher as a factor in education in the classroom.