Ткаченко Ю. М.

МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ПІДТРИМКИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНО ОБДАРОВАНИХ ДІТЕЙ

Немає необдарованих дітей – є дорослі,

які не займаються розвитком дитини,

адже будь-яка здібність потребує розвитку.

(І. Мороз)

Кожна цивілізована держава дбає про своє майбутнє, підвалини якого започатковують молоді громадяни. Прямий зв'язок виховання з процесом державотворення та національного відродження України надає йому особливої актуальності. Для того, щоб людина навчилася мислити і діяти по новому, необхідно вже з дитячих років зорієнтувати її на самооцінку, самостійність, саморозвиток й самореалізацію. Тому особистісно орієнтоване виховання у наш час – це не лише висока гуманістична мета, а й передусім потужна сила соціально-економічного розвитку на шляху євроінтеграції України. Одним із пріоритетних напрямів державної освітньої політики є турбота про обдаровану і талановиту молодь, її творчий, інтелектуальний, духовний і фізичний розвиток. Адже молодь – це той потенціал держави, який буде визначати шляхи розвитку науки, техніки, економіки, мистецтва.

Ще з давніх часів люди цікавилися природою таланту і геніальності. Тривалий час обдарованість розглядали як інтелектуальну і виміряли тестами інтелекту. Пізніше почали розробляти інтегрований підхід у розумінні цього поняття. Сьогодні обдарованість розглядають як цілісну інтелектуально особистісну характеристику. Але, не зважаючи на досить широкий практичний та теоретичний досвід вивчення проблеми, без відповіді залишається багато питань.

Саме тому метою нашої статті є розкрити особливості соціально-педагогічної підтримки інтелектуально обдарованих дітей.

Питанню обдарованості приділялося багато уваги психологами і педагогами. Ідея дослідження природи обдарованості на основі аналізу творчого розвитку людини знайшла своє відображення в концепціях творчої обдарованості таких авторів, як О. Матюшкін, В. Моляко, Б .Шадріков, Ф. Баррон, Дж. Гілфорд, А. Торренс, К. Тейлор та ін. Розвиткові обдарованості на різних вікових етапах присвячені дослідження А. Брушлінського, В. Давидова, Д. Ельконіна, Т. Кудрявцева, О. Кульчицької, І. Лернера, Р. Пономарьової, В. Штерна та ін. Соціально-педагогічними проблемами підтримки, адаптації і розвитку обдарованих дітей та молоді займалися І. Звєрєва, А. Капська, І. Козубовська, Н. Лавриченко, Г. Лактіонова, С. Марченко, Л. Міщик, І. Мигович В. Сидоров, О. Пічкар, Г. Попович, Н. Романова, С. Толстоухова.

У сучасній педагогіці все більш пріоритетною стає робота з обдарованими дітьми. Це пов’язано із задачами збереження й розвитку інтелектуального потенціалу України та її духовного відродження.

Ні в кого не викликає сумнів, що прогрес цивілізації залежить від обдарованих людей. Це означає, що суспільство, а слідом за ним і школа, несуть перед обдарованими дітьми відповідальність і зобов’язані зробити все можливе для того, щоб такі діти могли повністю реалізувати свої можливості для свого блага й на благо всього суспільства.

Поняття "обдарованість" дослідники розглядають по-різному. Зокрема, досить часто порушуються питання про зв‘язок обдарованості з інтелектом, про роль середовища і спадковості в розвитку обдарованості, про механізми функціонування творчої обдарованості та ін.

У психолого-педагогічному й медичному аспектах обдарованість - це синдром типових психофізіологічних і соціально-психологічних відхилень від середньостатистичної лінії розвитку людини, перевищення її за основними показниками розвитку, насамперед розвитку інтелекту. При цьому чим більше виражена обдарованість, тим більше психологічних проблем самоактуалізації й соціальної адаптації вона викликає.

Г. Костюк тлумачив обдарованість як індивідуальну своєрідність здібностей людини, вказуючи на значущість природних даних кожної особистості як сили, яка є вихідною внутрішньою спонукою розвитку здібностей. При цьому під здібностями він розумів істотні властивості людської особистості, що виявляються в її цілеспрямованій діяльності та зумовлюють її успіх. Природними можливостями розвитку, які створюють внутрішні умови для розвитку здібностей людини до певних видів діяльності, він визнавав задатки, розглядаючи здібності як реалізовані певною мірою задатки.

О. Кульчицька стверджує, що обдарованість – це явище складне, комплексне, яке включає набір когнітивних, сенсорних та особистісних якостей людини. На її думку, поняття обдарованості містить такі основні компоненти: високий інтелектуальний рівень, здібність людини до творчості та наполегливість, яка становить основну якість особистості, своєрідний "сплав" бажання досягти успіху, емоційну захопленість справою та інтерес до тієї галузі знань, якою займається людина [4].

Існує кілька видів обдарованості: інтелектуальна, академічна, художня, організаторська, психомоторна, інакше спортивна. Серед виокремлених дослідниками видів обдарованості особливе місце належить інтелектуальній, що визначає здатність дитини до оволодіння знаннями у процесі навчання.

Поняття "інтелектуальна обдарованість" тісно пов’язане з поняттям "інтелектуальні здібності". Так, інтелект кожної окремої людини є індивідуальною системою його розумових здібностей і виражається в діяльності, точніше, в уміннях, які відображаються в діяльності. За діяльністю, а при певних умовах, за її наслідками можна робити висновки про інтелектуальні здібності і протікання розумових процесів у людини. Однак рівень окремих здібностей особистості ще не засвідчує рівень її інтелектуального розвитку в цілому [6].

Н. Завгородня вважає, що інтелектуальні (розумові) здібності – здатність ефективно виконувати інтелектуальну роботу, що потребує тривалого пізнавального напруження. Це потребує інтенсивної уваги до об’єктів спостереження, запам’ятовування, аналізу і синтезу, узагальнення тощо. Розвиток здібностей у контексті організації розумової діяльності означає виконання різних видів праці з дотриманням умов, що можуть забезпечити максимальну її продуктивність при найменшій затраті енергії [3].

До характерних особливостей прояву інтелектуальних здібностей у шкільному віці за методикою Хаана і Кафа належать: здатність учня швидко і легко засвоювати нові. знання; вміння логічно міркувати; швидко встановлювати зв'язок між подіями, причиною і наслідком; здатність вирішувати складні задачі, що потребують розумових зусиль; швидко запам'ятовувати прочитане або почуте; раціонально витрачати час на повторення того, що потрібно запам'ятати; здатність використовувати знання у практичних повсякденних ситуаціях.

Численні наукові дослідження доводять, що основою розвитку здібностей є діяльність. Певні здібності виявляються і розвиваються лише у діяльності спільно з іншими здібностями [5]. Інтелектуальні здібності розвиваються у процесі розумової діяльності, що є цілеспрямованим процесом переробки інформації, до якого належить розумова переробка і класифікація досвіду, знань, навичок, умінь, нових установок, інших ціннісних орієнтації, а також їх обґрунтовування. Все це слугує особистості для подальшого вдосконалення її пізнавальної поведінкової програми і, одночасно, подальшого розвитку інтелекту, стабілізує і активізує розумові здібності для вирішення майбутніх задач. Для розумової переробки інформації необхідні так звані логічні операції мислення (аналіз, синтез, узагальнення, абстракція, конкретизація), які займають центральне місце в діагностиці, тобто вимірюванні інтелекту [6].

На думку М. Янковчук інтелектуальна обдарованість – це особливе динамічне утворення, в структуру якого входять інтелект, креативність, духовність. Автор зазначає, що поряд із самостійністю цих компонентів, існує взаємозв’язок між ними, взаємодія та взаємовплив їх одне на одного. Говорячи про три складові обдарованості, а саме – інтелект, креативність, духовність, М. Янковчук акцентує, що саме духовність являє собою системотворчий фактор обдарованості. Беручи до уваги складний динамічний характер обдарованості, дослідником робиться припущення, що існує вплив на вияв обдарованості як внутрішніх психологічних факторів, так і зовнішніх культурно-психологічних факторів, взаємодія яких призводить до розвитку обдарованості і проявляється в діяльності [6, с. 48-54].

Отже, інтелектуальна обдарованість являє собою високий рівень розвитку інтелектуальних здібностей, що дозволяє учневі швидко оволодівати поняттями, легко запам’ятовувати та зберігати інформацію, встигати у багатьох галузях знань. Свого розвитку інтелектуальні здібності набувають у процесі навчання.

На думку О. Кульчицької [3], інтелектуально обдаровані діти, на відміну від своїх однолітків, відчувають потребу в розумовому навантаженні, іноді надаючи їй перевагу різним видам матеріального заохочення; володіють високою загальною активністю розуму, налаштованістю до інтенсивних і напружених розумових зусиль; вміють легко мобілізувати сили для досягнення пізнавальної мети; відрізняються здатністю до зосередження, тривалої підтримки розумової напруги, до поновлення розумових зусиль; відчувають потребу в поновленні й ускладненні розумового навантаження; схильні до класифікації, систематизації, засвоєнні енциклопедичних знань; відрізняються глибоким розвитком формальних аспектів суджень і інтелекту; легко змінюють хід думок.

Таких дітей називають "світлими головами". Можна виділити два основних підвиди інтелектуальної обдарованості: 1) проявляються загальні розумові здатності й немає якої-небудь спеціалізації; 2) здібності проявляються насамперед в одній якій-небудь спеціальній області знання.

Психологи вважають, що інтелектуально обдаровані діти мають цілу низку проблем, а саме:

1. Неприязнь до школи. Їм цікаво вчитися, оскільки подобаються складні ігри та завдання і не викликають інтересу ті, котрими цікавляться їхні однолітки. Через це обдарована дитина може опинитися в ізоляції, закритися від інших.

2. Нонконформізм. Обдаровані діти відкидають стандартні вимоги. Особливо, якщо ці вимоги суперечать їхнім інтересам або здаються безглуздими.

3. Занурення у філософські проблеми.

4.Розбіжність між фізичним, інтелектуальним та соціальним розвитком.

Таким чином, програма навчання для обдарованих дітей повинна відповідати їх специфічним потребам та можливостям, а також цілям, які висуваються до навчання цієї категорії учнів. Цим і визначається перелік вимог до побудови програм навчання для обдарованих дітей. Отже, можна сформулювати такі важливі принципи організації змісту навчання для обдарованих школярів:

1. Гнучкі змістові "рамки", які забезпечують можливість включення для вивчення тих чи інших тематичних розділів.

2. Крупні змістові одиниці; вивчення широких (глобальних) тем та проблем.

3. Міждисциплінарний підхід до вивчення змісту.

4. Інтеграція тем та проблем для вивчення, які відносяться до однієї чи різних галузей знань, шляхом встановлення внутрішніх взаємозв‘язків змістового характеру.

5. Принцип насиченості змісту навчання.

6. Проблемний характер вивчення змісту чи вивчення відкритих тем та проблем [2].

Основні принципи складання програм для обдарованих дітей:

1. Кожна дитина неповторна. Необхідно виділити сильні та слабкі сторони кожної дитини та скласти програми, що відповідають її потребам.

2. Обдаровані діти дуже критичні до себе і часом відрізняються несприятливим "Я-образом". Необхідно допомогти їм знайти реалістичне уявлення про себе. Особливо важливо згладити невідповідність між високим інтелектуальним розвитком і доступними руховими навичками.

3. Родина відіграє найважливішу роль в освіті обдарованої дитини, тому вона повинна працювати в тісному контакті зі школою.

4. Оскільки обдарованих дітей відрізняє широка сфера інтересів, програма повинна включати різноманітний матеріал, збалансований і сприятливий їх усебічному розвитку (в емоційному, руховому плані й у сфері спілкування).

5. Обдарована дитина, яка навчається в одній групі із "середніми" дітьми, повинна мати можливість спілкуватися з настільки ж розвиненими однолітками.

6. Керувати програмою навчання обдарованих дітей повинна людина, яка має спеціальну підготовку й відповідний досвід роботи.

7. Невід'ємна частина програми - система її оцінки. Важливо визначити, якою мірою дитина досягає поставлених цілей. У такий спосіб можна виявити слабкі місця програми й визначити, наскільки вона задовольняє потреби дитини. Тому повинна мати місце добре організована, ефективна й постійно діюча система виявлення обдарованості, в якій беруть участь і батьки.

8. Щоб забезпечити поступальний хід розвитку, програма повинна передбачати оптимальний і плановий перехід дитини з одного рівня на іншій. Це вимагає спільних зусиль адміністрації, учителів і батьків.

9. Одного інтелекту в житті недостатньо, тому програма повинна розвивати цілеспрямованість, наполегливість і бажання довести справу до кінця.

10. Програма повинна передбачати розвиток творчих здібностей дитини.

Програми для обдарованих дітей повинні: надавати можливість для поглибленого вивчення тем, які обирають учні; забезпечувати самостійність у навчанні, тобто навчання, яке керується самою дитиною; розвивати методи та навички дослідницької роботи; заохочувати та стимулювати висування нових ідей, які руйнують звичні стереотипи та загальноприйняті погляди; сприяти розвитку самопізнання та саморозуміння, усвідомленню своєрідності власних здібностей та розумінню індивідуальних особливостей інших людей.

Класно-урочна та колективна форми організації навчальної діяльності в роботі з обдарованими дітьми.

Запропонований В. Дьяченко варіант організації навчальної діяльності відноситься до числа найперспективніших моделей організації навчальної діяльності в масовій школі. Автор виділяє наступні особливості колективної форми організації навчальної роботи.

1. В кожний момент спілкування (роботи) половина учнів говорить, половина слухає. Мінімальна кількість учасників – 4.

2. Кожний учасник занять по черзі є то учнем, то учителем.

3. Найближча мета кожного учасника занять (учня) – навчати інших тому, що знаєш чи вивчаєш сам.

4. Діяльність кожного учня є суспільно корисною, оскільки він не лише навчається, а й постійно, систематично навчає інших.

5. Основний спосіб роботи – всі по черзі навчають кожного та кожний – усіх. Колектив навчає кожного свого члена під керівництвом педагога-спеціаліста.

6. Кожний відповідає не лише за свої знання та навчальні успіхи, а й за знання та навчальні успіхи товаришів по навчальній роботі.

7. Кожну тему (питання), що вивчається, учасник занять може викладати іншим учасникам, працюючи з кожним по черзі до повного, міцного та всебічного опанування нею.

8. Найважливіша задача педагога-керівника – формувати майстерність, мистецтво викладати у кожного учня. Без успішного розв‘язання цього завдання колективні навчальні заняття не можуть перетворитися на високоефективну форму навчальної роботи.

9. Повна єдність колективних та особистих, індивідуальних, інтересів [2].

Розвиток творчих здібностей особистості - це одвічний гуманістичний принцип. Ще стародавні греки вважали, що самостійна, а отже, і творча особистість здатна самовіддано служити своєму народу і державі. Кожна держава зацікавлена у вихованні такого могутнього інтелектуального потенціалу, як обдаровані, талановиті діти. 

З цією метою в Україні за участю Президії АН України, МОН України й ряду інших міністерств та відомств, створена комплексна програма пошуку, навчання і виховання обдарованих дітей і молоді "Творча обдарованість". 

Мета програми - створення оптимальної соціально та економічно обґрунтованої мережі установ, закладів для обдарованих дітей, підготовка навчальних планів, підручників, науково-методичної продукції, підготовка кадрів до роботи з обдарованими дітьми. 

Отже, обдарованість – це системна якість психіки, яка розвивається протягом всього життя людини та визначає можливість досягнення більш високих результатів в одній або декількох видах діяльності, порівняно з іншими людьми. Обдарована дитина – виділяється яскравою своєрідністю особистісних проявів та визначними досягненнями в тому або іншому виді діяльності. Політика підтримки обдарованих дітей та молоді є виправданою з економічної точки зору та надзвичайно важливою в умовах зростання ролі наукових знань та запиту на сучасну національну культуру. Обдарована молодь – ресурс економічного та гуманітарного розвитку суспільства у ХХІ столітті.

Державна політика підтримки обдарованих дітей та молоді в Україні має помітні досягнення: ґрунтовні теоретичні напрацювання з педагогіки та психології обдарованості, створення спеціалізованих навчальних закладів, їх підрозділів. Серед перспективних методів державної політики у сфері роботи з обдарованою молоддю варто виокремити: розвиток нормативно-правової бази; розробка законів, затвердження всеукраїнських та регіональних програм, положень про проведення конкурсів та інших заходів з активізації молоді, визначення способів заохочення;організація і проведення заходів. Проведення шкільних/студентських олімпіад, турнірів, конкурсів, змагань, фестивалів, захистів наукових робіт, конференцій, круглих столів. Приклади: Міжнародний математичний конкурс "Кенгуру", всеукраїнські учнівські конкурси "Левеня" (з фізики), "Колосок" (з природничих наук).

Література

1. Завгородня Н. М. Педагогічні умови соціалізації обдарованих учнів у навчально-виховному середовищі загальноосвітнього навчального закладу. Київ, 2006. С. 22 2. Казачінер О. С. Організація навчання обдарованих учнів. 3. Капська А. Й. Соціальна робота: технологічний аспект: Навчальний посібник - К Центр навчальної літератури, 2004 – С. 352. 4. Кульчицька О. І. Одарённость как психологическая проблема / Практична психологія та соціальна робота. – 2001. – № 7. – С. 28–30;№ 8. – С. 14–15. 5. Облицова З. Г. О некоторых признаках одрённости. Нові технології навчання : зб. наук. праць. Шляхи розвитку духовності та професіоналізму за умов глобалізації ринку освітніх послуг // Спец. випуск № 48. Частина 1. – Київ–Вінниця 2007. – С. 387–390. 6. Янковчук М. М. Розвиток обдарованості: практичний досвід / Обдарована дитина. – 2007. – № 9. – С. 48–54. 7. http://vihdity.ru/vidi_odarennosti/2.html