Дубінська Олена Борисівна, викладач

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», м.Київ

ВИЗНАЧЕННЯ ЗАПОЗИЧЕННЯ ЯК ЗАСОБУ ТА ПРОДУКТУ МІЖМОВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

Процес асимілювання нових термінів в мові визначається різними внутрішніми та позамовними факторами і здійснюється за допомогою способів, найпоширенішими з яких є перекладацькі процеси: транскодування, калькування, описовий переклад. Окрім вказаних інструментів існують й інші прийоми сприйняття мовою лексичних одиниць, до яких відносять пошук відповідних еквівалентів та за відсутності таких – запозичення термінів з однієї мови в іншу.

Запозичення має бінарну природу і визначається як процес, результатом якого є закріплення певного виду одиниць в мові, так і самі одиниці, що переходять з однієї мови в іншу. Запозичення є важливим джерелом надходження нових термінів, особливо тих, що використовуються в технічній сфері та у галузі інноваційних розробок [2, с.31].

Наукова термінологія швидко сприймає іншомовні запозичення, які запозичення формують спільний лексичний фонд у різних, не обов'язково споріднених мовах, що сприяє взаєморозумінню між фахівцями, які розмовляють різними мовами. Окрім запозичення форми також можливе запозичення і значення одиниці. Запозичення часто визначають як спосіб перекладу, однак ставлення до нього у цьому випадку є дещо суперечливим. У тих випадках, коли термін приходить в мову перекладу разом з новим об’єктом, який він називає в мові оригіналу, запозичення термінів не повинно викликати заперечень. Цей спосіб перекладу термінів використовується, коли в якій-небудь країні створюється новий технічний об’єкт, відкривається нове явище у сфері науки і з’являється нове позначення у мові цієї країни. Але якщо рівні розвитку двох країн є відносно спорідненими, під час перекладу одиниць варто спочатку знайти можливий еквівалент, але у випадку його відсутності – адаптувати новий термін до правил та вимог мови перекладу.

Причини появи запозичень як лексичних одиниць є різними і класифікуються на внутрішньолінгвістичні і зовнішні або екстралінгвістичні. До внутрішньолінгвістичних відносять необхідність називати об'єкти або явища, оскільки такі назви відсутні в сприймаючій мові. Дана причина є основною і най тривалішою, оскільки разом із новою назвою до мови і загального використання входить нове явище [3, с.29].

До зовнішніх або екстралінгвістичних причин появи запозичень відносять відзначають соціально-психологічну: використання одиниць, що не існують в мовному запасі країни для надання певного престижу або статусу, а також необхідність поглиблення міжнародних зв'язків, глобалізації, що викликає появу великої кількості інтернаціоналізмів - слів однієї мови, запозичених багатьма мовами світу [4, с.35].

Відповідно до потреб тієї або іншої галузі життя, а також внутрішньолінгвістичних та екстралінгвістичних причин можна охарактеризувати два види запозичень: зовнішні запозичення, які полягають у поповненні словникового складу мови за рахунок переходу позначень нових явищ та понять з однієї мови в іншу, що реалізується шляхом використання перекладацьких засобів; та внутрішні запозичення, що базуються на переході лексичних одиниць з загальної мови в спеціалізовану сферу.

Що стосується внутрішніх запозичень потрібно відзначити вплив термінологізації або переходу лексичних одиниць з простих слів в терміни. Існує також зворотній процес – детермінологізації, коли лексична одиниця, що використовується у функції терміна у складі терміносистеми, перестає бути такою. Цей процес може відбуватись у тих випадках, коли певна теорія визнається невірною, а терміни, що позначають її поняття, виходять з наукового використання. В багатьох випадках термін залишається терміном, але лексична одиниця набуває вторинного, дещо метафоричного значення і використовується в неспеціальній сфері. А тому терміни, що втратили своє місце у визначених терміносистемах, можуть зберігатись як лексичні одиниці в неспеціальних сферах [1, с.30].

Зовнішні запозичення є міжмовним і характеризується повним або частковим засвоєнням як змісту, так і форми лексичної одиниці. При повному запозиченні запозичується як внутрішня, так і зовнішня форма терміна. Потім іншомовне слово пристосовують до фонетичних і морфологічних особливостей мови-реципієнта, тобто асимілюють його.

Окрім вище зазначених способів запозичення або відтворення термінів також виділяють описовий переклад та семантичний еквівалент, що характеризуються певною специфікою організації. Переклад термінів за допомогою еквівалентів можливий, якщо з контексту або з приміток точно відомо, що терміни в обох мовах мають однаковий зміст.

Запозичення є широким поняттям, що об’єднує як спосіб міжмовного обміну, так і продукт такого обміну, і характеризується як метод перенесення мовного знака з його змістом з однієї мови в іншу задля позначення нових явищ та процесів.

Література:

1. Лейчик В.М. Терминоведение: предмет, методы структура/Лейчик В.М.. Изд. 3-е. – М.: Издательство ЛКИ, 2007. – 256 с.

2. Лещева, Л.М. Слова в англійській мові / Л.М. Лещева. - Мн.: Академія управління при Президентові РБ, 2001. - 179 с.

3. Черемісіна Т.І. Функціональний аспект неасимільованих запозичень в сучасній англійській мові / Т.І. Черемісіна / / Збірник наукових праць / Московський ордена Дружби народів державний педагогічний інститут іноземних мов імені М. Тореза, Македон.: Г.Ю. Князєва (відп. ред.) [Та ін]. - М., 2007. - Вип.212; - 124 с.

4. Хоменко С.А. Основи теорії і практики перекладу науково-технічної літератури з англійської мови на російську / С.А. Хоменко, О.Є. Цвєткова, І.М. Басовец.- Мн.: БНТУ, 2004. - 204 с.