Право/13.Міжнародне право
Поляруш М.М.
Науковий керівник
Панькевич В.М.
Вінницький торговельно-економічний інститут,Україна
Правові аспекти виходу з Європейського Союзу
Постановка проблеми. На сьогоднішній день проблема євроінтеграції є однією з найбільш дискусійних
у сфері міжнародних публічних відносин. Адже в сучасних умовах господарювання,
що характеризуються посиленням впливу наслідків фінансової кризи, нестабільним
політичним становищем, а також поглибленням негативних процесів в сфері
валютного та фінансового регулювання, виникають об’єктивні та суб’єктивні
фактори, що зумовлюють обговорення питання виходу країн-членів зі складу
Європейського Союзу (далі – ЄС).
Актуальність проблеми. Актуальною проблемою, що виникає перед державами-учасницями є обґрунтування
правових шляхів виходу з даного інтеграційного об’єднання та розробка
поетапного механізму реалізації даного процесу. Адже за всю історію існування ЄС
жодна держава не виходила з його складу. Саме тому питання виходу з ЄС в
сучасних геополітичних, економічних та соціальних умовах набуває все більшої
актуальності.
Метою даної статті є дослідження суті та правової процедури
виходу або виключення зі складу ЄС держави-учасниці.
Аналіз останніх досліджень
і публікацій. Проблемам європейської інтеграції в сучасній теорії міжнародно-правових
відносин приділяється досить багато уваги, в тому числі, питанню виходу
країн-учасниць зі складу ЄС. Дослідженням даної тематики присвятили свою увагу
такі науковці як Р. Айзіг, Ю. Борка, В.Волес, Г. Волес, В. Воронкова, Л.
Глухарьова, І. Грицяк, Д. Дайнен, М.Емерсон, Л. Зідентоп,
І. Іванова, В. Іноземцева, Б.
Колєр-Кох, В. Копійка, М. Леонард, Е. Моравчік, М. Полак, В. Шемятєнкова, Ю.
Шишкова, Н.Шмельова, М. Яхтенфукс та інші. Попри численні
дослідження проблем європейської інтеграції, низка питань практичного і
теоретичного характеру потребують додаткового розгляду та уточнень.
Відповідно до консолідованої версії Договору
про Європейський Союз, а саме розділу VI «Заключні положення» (Consolidated version of the Treaty on European
Union/Title VI: Final Provisions) будь-яка держава член Європейського союзу має
право прийняти рішення про вихід з Європейського союзу відповідно до
консультаційних вимог, наданих Спільнотою [1].
Держава-член, яка має намір виходу з ЄС, повинна
спершу повідомити про це Європейську Раду. Згідно з вказівками Європейської
Ради, ЄС повинен вести переговори, а також укласти угоду з даною державою, в
якій обґрунтовуються заходи щодо її виключення з ЄС, з врахуванням її подальших
відносин з ЄС. Дана угода повинна бути укладена згідно з вимогами статті 218(3)
Договору про функціонування Європейського Союзу. Вона повинна бути укладена від
імені Союзу Європейською Радою кваліфікованою більшістю після отримання згоди
Європейського Парламенту.
Договори про ЄС припиняють застосовуватись в даному питанні з дати набуття
чинності угоди або з дати входження в силу договору про виведення зі складу ЄС,
в іншому випадку, через 2 роки після повідомлення про виведення, якщо
Європейська Рада, за погодженням з зацікавленою державою-членом, одноголосно
приймає рішення про продовження цього терміну.
Член Європейської ради або Ради, що представляє
виведення держави-члена не бере участь в обговореннях Європейської ради або Ради
з виведення або в прийнятті рішень з
цього приводу. Кваліфікована більшість голосів повинна бути визначена Договором
про функціонування Європейського Союзу.
Якщо держава вийшла зі складу ЄС та
просить про повернення, її запит підлягає загальній процедурі розгляду питання
про вступ до ЄС
[1].
Жодна держава ніколи не виходила з ЄС, хоча деякі залежні території або
напівавтономні області виходили. З них тільки Гренландія явно проголосувала за
вихід, від'єднуючись від попередника ЄС, Європейської економічної спільноти (далі
– ЄЕС), у 1985 році. Жоден держава ніколи не проводили національний референдум
про вихід з ЄС, хоча в 1975 році у Великобританії відбувся всенародний
референдум про вихід з його попереднику, ЄЕС, тоді 67,2% виборців проголосували
за те, щоб залишитися в членами ЄЕС [2].
На сьогоднішній день проблема виходу з ЄС шляхом примусового виключення є
досить актуальною, що зумовлено сучасними тенденціями світогосподарського
розвитку, а також політичними реаліями. Проте в Договорі про Європейський Союз
передбачається лише добровільний порядок виходу з Європейського співтовариства,
однак відсутня правова процедура виключення держав-членів.
Відомо, що для вступу до ЄС країна повинна відповідати ряду критеріїв, що отримали
назву Копенгагенських (вони включають географічні, політичні, юридичні та
економічні критерії). Дані критерії є досить жорсткими і країна, що прагне
вступити до ЄС, повинна чітко їх дотримуватись. Однак аналіз останніх розширень
ЄС 2004 року (Кіпр, Естонія, Литва, Латвія, Мальта, Польща, Словаччина,
Словенія, Угорщина, Чехія), 2007 року (Болгарія та Румунія) та 2013 року (Хорватія),
вказує на те, що більшість нових держав-членів не відповідають цим критеріям. Доречно
сказати, що навіть під час створення Маастрихтських (економічних) критеріїв тільки Франція і Люксембург
відповідали всім п’яти критеріям, Данія - чотирьом, Німеччина, Нідерланди,
Ірландія та Бельгія - трьом, Великобританія - двом, Іспанія - тільки одному. Таким
чином, взагалі виникає питання про доцільність існування даних критеріїв для
оцінювання як країн-членів так і претендентів на членство в ЄС.
Поряд із вищезазначеною проблемою на сьогоднішній день досить гостро
постало питання юридичного та економічного поділу країн-членів ЄС на «країн-донорів» і «країн-реципієнтів». Адже
«країни-донори» фактично змушені дотувати економіку «країн-реципієнтів». Яскравим
прикладом правової невирішеності є ситуація у Грецькій Республіці, економіка
якої вже давно не відповідає Маастрихтським критеріям і знаходиться в стані
постійних фінансових вливань з боку розвинутих країн (передусім Німеччини та
Франції) [5]. Економічні негаразди в Греції зумовили висування з боку ЄС до
керівництва держави жорстких вимог щодо реформування фінансування соціальної
сфери, що може розцінюватися як втручання у суверенітет цієї крани [3].
Аналогічна ситуація відбувається з Республікою Кіпр та деякими іншими членами
ЄС. Тому й не дивно, що на сьогоднішній день Великобританія здійснює реальні
кроки по виходу з ЄС [4].
Підводячи підсумки слід зазначити, що наразі в ЄС досить гостро постає
проблема реформування основних правових засад існування цього інтеграційного
об’єднання, зокрема, в аспекті розроблення та запровадження підстав і процедури
примусового виключення з нього держав-членів цього об’єднання. Тому, на нашу
думку, наступними напрямками такої реформи мають бути:
− перегляд Копенгагенських критеріїв та уніфікація їх не тільки для
країн-претендентів, а й для країн-членів;
− створення спеціалізованого органу ЄС, що контролюватиме відповідність
країн-членів Копенгагенським критеріям;
− передача повноважень Європейської Комісії щодо контролю за відповідністю
країн-претендентів критеріям вступу до ЄС вищезгаданому спеціалізованому
органу;
− розробка правового механізму виключення країн-членів із Шенгенської зони та
зони євро, а, за певних обставин і примусового виключення країн-членів зі
складу ЄС;
− внесення відповідних положень до Договору про Європейський Союз.
Отже, можна зробити висновок, що на сьогоднішній день питання виходу зі складу
ЄC є досить актуальним, а
тому потребує активного дослідження юристами, науковцями, політиками та іншими
зацікавленими суб’єктами з метою розроблення більш досконалої правової форми
існування Європейського Союзу.
Список використаних джерел
1.Консолідована
версія Договору про Європейський Союз - Режим доступу: http://eur−lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=OJ:C:2008:115:0001:01:EN:HTML
2.Гладенко
О. Лісабонський договір ЄС 2007 року як новий етап еволюційного розвитку права
Європейського Союзу / О. Гладенко // Вісник Центральної виборчої комісії
[Текст]. — 2008. — №1(11). — С. 73—77. http://cpk.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=540
3.http://www.bbc.co.uk/ukrainian/business/2012/11/121113_greece_two_years_az.shtml
5.http://www.bbc.co.uk/ukrainian/business/2013/01/130124_davos_europe_debates_az.shtml