Психологія /10. Психологія праці

К.психол.н. Болотнікова І.В.

Інститут психології ім.Г.С.Костюка НАПН України

Особливості акмеологічного розвитку у професійній діяльності

Професійна діяльність передбачає розвиток відношень як у системі професійної взаємодії, так і в діяльності, і, передусім, професійній. У кожній професії вибудовуються специфічні норми відносин: проекції людських, професійних, індивідуальних відносин.

У процесі професійного розвитку можна виокремити відповідні рівні, етапи, періоди і стадії, що фіксують зростання-розширення життєвої перспективи. Схарактеризуємо стадії, пов'язані з певним розширенням останньої. Отже, перша стадія визначається появою тенденцій розвитку певної сторони діяльності, коли раніше накопичені смислові навантаження виокремлюють нові можливості функціонування, створюючи відповідне поле для розгорнутої діяльності; вибудовуються норми відносин.Друга –відрізняється максимальною реалізацією, кумуляцією розвитку провідного типу діяльності; приймаються норми відношень. Третя – насиченням провідного типу діяльності за неможливості подальшої реалізації його потенцій, що спонукає до актуалізації іншу сторону діяльності; виникає динаміка норм, простір розширення стає головним твірним компонентом.

У даному контексті варто згадати й рівні професіоналізму в просторі-часі професійного розвитку, що логічно розподіляються так: допрофесіоналізм, професіоналізм, суперпрофесіоналізм, непрофесіоналізм (псевдопрофесіоналізм), післяпрофесіоналізм, де кожен рівень пов'язаний з певним етапом розвитку професійної діяльності і характеризується відповідним наповненням операційної сфери знаннями, уміннями, досвідом. У спеціально організованій професійній діяльності, що відповідає мотиваційно-потребовій сфері індивіда, може реалізуватися його потреба у самовизначенні, самоутвердженні, визнанні професіоналізму вищого рівня, а відтак потреба в самореалізації.

Основним фактором досягнення вершин професіоналізму є самоактуалізація, що ґрунтується на реалізації власного особистісно- професійного потенціалу. Очевидно, що самоактуалізовані особистості мають не лише високі потенціальні можливості, але й уміють поповнювати свій потенціал і володіють усвідомлюваними чи неусвідомлюваними техніками його актуалізації.

Як зазначають Е.Ф. Зеер і Е.Е. Симанюк, прямування до вершин професіоналізму вимагає від людини певних специфічних якостей. Передусім, це акме-орієнтована мотивація, що містить мотивацію досягнення в професійній діяльності, мотивацію саморозвитку і самореалізації, мотивацію автономності й незалежності окремої людини в ході індивідуального розвитку, мотивацію творчого вкладу в професію.

Включеність людини праці в акме-орієнтований процес розвитку стимулює специфічні акме-здібності: життєздатність (вітальність), лабільність способів розв'язання життєвих ситуацій і переключення, здатність будувати й реалізовувати індивідуальну стратегію свого розвитку тощо.

Прогресивний професійний розвиток забезпечує адекватна чи низька самооцінка, що ініціює почуття незадоволеності собою навіть на тлі високих професійних досягнень. Внутрішня незадоволеність людини собою і досягнутим є ефективнішим фактором саморозвитку, ніж самозадоволеність. Занижена самооцінка навіть доцільніша для досягнень, розвитку, ніж завищена. В силу цього на вершині професіоналізму часто опиняються люди, менш задоволені собою і досягнутим, ніж особи, що перебувають на початку свого професійного шляху.

Високий рівень професійного розвитку досягається і підтримується за рахунок саморегуляції особистості, що сприяє збереженню власної ініціативної позиції й індивідуального стилю діяльності в мінливих професійних умовах. Досягнення вершини професіоналізму неможливе без самодетермінації. Особистість уже не задовольняє просте пристосування до зовнішніх вимог, вона відчуває потребу виходити за межі себе, проявляти наднормативну професійну активність. А.О. Деркач і В.Г. Зазикін, досліджуючи проблему вершинних досягнень, звертають увагу на вплив акцентуацій рис характеру професіоналів. На їх думку, окремі акцентуації за умов, що вони контролюються людиною, можуть бути затребувані в професійній діяльності.

Саме такі акцентуації є головними детермінантами професійних досягнень, що підтверджено низкою досліджень: особи з помірно вираженою паранойяльною акцентуацією досягають серйозних результатів в управлінській діяльності; серед істероїдів багато відомих ораторів і харизматичних політиків; особистості з підвищеною маніакальністю – це люди „прориву", їм за рахунок реалізації потужного настрою і вольового потенціалу вдається буквально зламати вкрай стійкі негативні ситуації; педантична особистість буде діяти дуже ефективно, виконуючи контролюючі функції; підвищена шизоїдність сприяє новаторському пошуку.

Акмеологічні дослідження свідчать, що більшість людей, які досягли високих результатів у професійній діяльності саме є акцентуйованими особистостями. Про них кажуть, що вони „незвичайні", „неординарні, ні на кого не схожі", а відтак перебувають у зоні професійного ризику, для них актуальними є психотехнології професійного самозбереження.

В особистості у професійній сфері може домінувати одна з двох позитивних місій: професійна самореалізація (з переважною орієнтацією „на соціум") – зробити успішну кар'єру, досягнути вершин майстерності й суспільного визнання; або самореалізація особистості (орієнтована „на себе"), що не завжди збігається з професійною самореалізацією. В рідкісних випадках такого збігу йдеться уже про талант.

До негативних домінантних місій у професійній сфері відносять: прагнення до влади з метою використання інших людей задля потреб власної професійної кар'єри; перетворення професії на „кормушку" і зловживання професійним положенням як механізмом психологічного й економічного тиску; неналежне використання професійної ролі для компенсації „комплексів власної неповноцінності" як у професії, так і в інших сферах життя, тобто тіньове самоутвердження. Все це можна розглядати як аспекти понять „тіньової психології-" і „тіньової стратегії життя".