Єфімов С.В.
Бердянський державний педагогічний університет
ДО ПИТАНЬ ВПЛИВУ ФІЗИЧНИХ ВПРАВ НА організм
Сучасні інформаційні технології, розвиток телекомунікацій, транспортних систем, модернізований побут та дозвілля – ось характерні риси суспільства двадцять першого століття. Сучасне суспільство характеризується не тільки науково-технічним прогресом, досягнення якого щодня змінюють наше життя, а й великою кількістю нових, незвичних для людини шкідливих факторів оточуючого середовища. Змінюється життя, змінюється людина, та, на жаль, змінюється і стан здоров’я людини. На превеликий жаль, загальний рівень здоров’я мешканців України, особливо в регіонах екологічного лиха, залишається низьким. Показники травматизму, захворюваності й смертності в країні зростають, а тривалість життя знижується. Реальний стан здоров’я декількох поколінь свідчить про те, що вирішення державного завдання щодо його формування залишається на декларативному рівні.
Головною особливістю та характерною ознакою ХХІ століття є демографічна ситуація, яка докорінно змінила вікову структуру населення більшості країн світу, зокрема України, що характеризується малою чисельністю дітей, молоді та високою чисельністю людей похилого віку. Однією з важливих складових політики соціально орієнтованої держави є турбота про здоров'я і добробут літніх людей. 3 метою забезпечення соціального захисту, охорони здоров'я людей похилого віку та координації дій, пов'язаних з реалізацією положень Конституції України ( 254к/96-вр ), президент України Л. Кучма, ще 10 грудня 1997 року дав указ про програму «Здоров’я літніх людей», яка передбачала поліпшення стану здоров'я та якості життя літніх людей. Але ця програма на превеликий жаль не привела до бажаного результату, а на даний момент в Україні спостерігається негативна тенденція у стані здоров'я людей похилого віку, зростає смертність, скорочується тривалість життя.
До літніх відносяться різні люди - від
відносно здорових і міцних до глибоких старих, обтяжених недугами, вихідці з
самих різних соціальних шарів, що мають різні рівні
освіти, кваліфікації та різні інтереси. Більшість з них не працюють, отримуючи
пенсію по старості. Старіння – це біологічний руйнівний
процес, що неминуче розвивається з віком. Старіння приводить до обмеження пристосованих
можливостей організму, зниження його надійності, розвитку вікової патології,
тобто до старості.
Геронтолог
В.В.Фролькіс визначає старість як період скорочення адаптивних можливостей
організму. Аналізуючи фундаментальні механізми старіння, автор не тільки
констатує факт зниження адаптивних можливостей організму, але й показує
тенденції саморегуляції, які протидіють процесам руйнування і спрямовані на
стабілізацію життєдіяльності та збільшення тривалості життя [6].
Соціальні умови життя літніх людей, перш за все, визначаються
станом їх здоров'я. В якості показників стану здоров'я широко використовується
самооцінка. У силу того, що процес старіння в окремих груп та індивідів
відбувається далеко не однаково, самооцінки сильно розрізняються [7].
Е. І. Холостова [8] у своїх дослідженнях
розглядає життєдіяльність людей похилого віку впродовж усього життя, описує
похилий вік як соціальну проблему, аналізує ставлення до даної вікової групи в
суспільстві, сім’ї та близькому оточенні. Також однією з проблем являється
малорухливий спосіб життя, який у свою чергу призводить до зміни стану
серцево-судинної системи, що є одним з найбільш слабких ланок організму людей
похилого віку.
В результаті недостатньої рухової
активності в організмі людини порушуються нервово-рефлекторні зв'язки,
закладені природою і закріплені в процесі важкого фізичної праці, що приводить
до розладу регуляції діяльності серцево-судинної і інших систем, порушення
обміну речовин і розвитку дегенеративних захворювань (атеросклероз і ін.). Для
нормального функціонування людського організму і збереження здоров'я необхідна
певна «доза» рухової активності. В зв'язку з цим виникає питання про так звану
звичну рухову активність, тобто діяльності, виконуваної в процесі повсякденної
професійної праці і в побуті [4].
Аналіз
науково – методичної літератури й узагальнення передового досвіду фахівців в
галузі фізичного виховання й здоров’я людини показав, що для компенсації
малорухливого способу життя краще використовувати фізичні вправи.
Фізичні вправи - це такі рухові дії (включаючи і
їх сукупності), які спрямовані на реалізацію завдань фізичного виховання,
сформовані і організовані за його закономірностям. Кількість фізичних вправ
величезне. Рухова структура їх різноманітна. Та чи інша з вправ багатофункціональна
і дає можливість виборчого і регламентованого впливу на функції різних органів
і систем організму, рухових і психічних здібностей. Аналітичний характер
багатьох з цих вправ зручно використовувати для цілеспрямованого впливу на
окремі групи м'язів, серцево-судинну, дихальну, сенсорні системи, психічні та
особистісні властивості людини [1].
Фізичні вправи, будучи біологічним стимулятором
сприятливих реакцій, в першу чергу надають загальну не специфічну дію на
організм.
Функціональна діяльність організму людей які займаються
фізкультурою, забезпечується умовно-рефлекторними механізмами, завдяки яким
з'являються можливість управління і регулювання дія різних чинників зовнішнього
і внутрішнього середовища. Умовно-рефлекторні механізми – результат діяльності
головного мозку, а реалізація цих механізмів обумовлена рівнем активності
центральної нервової системи, яка значно підвищується в умовах активного
рухового режиму, особливо в осіб похилого віку. Тому найважливішим чинником, що
визначає можливості вироблення і реалізації умовних рефлексів, є стан
активності фізіологічних систем і всього організму в цілому [5].
Фізичні вправи покращують динаміку основних
нервових процесів – збудження і гальмування, збільшуючи їх рухливість,
врівноваженість і силу, що робить вплив на діяльність основних систем
організму, у тому числі дихальної і серцево-судинної систем.
В результаті постійного осмисленого продумування
і повторення вправ виникає модель майбутньої дії, яка у свою чергу створює
сприятливі умови для виконання подальших рухових дій.
Крім того, регулярні заняття фізичними вправами
дозволяють в значній мірі загальмувати розвиток вікових змін фізіологічних
функцій, а також дегенеративних змін різних органів і систем. В цьому
відношенні не є виключенням і кістково-м'язова система. Заняття фізичною
культурою позитивно впливає на всі ланки рухового апарату, перешкоджаючи
розвитку дегенеративних змін, пов'язаних з віком і гіподинамією. Підвищується
мінералізація кісткової тканини і зміст кальцію в організмі, що перешкоджає
розвитку остеопорозу. Збільшується притока лімфи до суглобових хрящів і
міжхребцевих дисків, що є кращим засобом профілактики артрозу і остеохондрозу [2].
Стосовно занять групових, індивідуальних або
самостійних, то одним з чинників позитивної дії фізичних вправ сприятиме емоційний
фон заняття. При позитивних емоціях в процесі занять, відбувається різке
збудження симпатичної частини автономної нервової системи, покращується
діяльність органів чуття, підвищується тонус і працездатність центральної
нервової системи. У зв'язку з цим покращується переробка інформації і розвиток
пристосованих реакцій організму.
При емоційній напрузі різко посилюється
діяльність серця і підвищується артеріальний тиск, відбувається перерозподіл
крові. Артеріоли черевних органів звужуються, судини працюючих м'язів
розширюються, що сприяє поліпшенню постачання їх киснем і енергетичними
матеріалами. Отже, при позитивному емоційному збудженні стимулюється робота
всіх систем, що забезпечують зовнішні реакції організму, створюються умови для
інтенсивної і напруженої м'язової діяльності.
Також не варто зловживати емоційністю під час
занять оскільки необхідно враховувати вік тих, що займаються, особливості стану
серцево-судинної системи, наявність вікових судинних дефектів, при яких
протипоказана значна емоційна напруга.
По словах Г.І. Косицкого [3] фізкультура є
розрядкою, яка сприяє нормалізації зрушень, що виникають при негативних
емоціях. Робота м'язів приводить до розширення судин і деякого зниження
артеріального тиску, що зменшує навантаження на серце і нормалізує його тиск.
Систематичне застосування фізичних вправ
покращують нервову регуляцію діяльності дихальної системи, вони сприяють
підвищенню окислювально-відновних процесів за рахунок повноцінної утилізації
кисню. Це забезпечується збільшенням глибини дихання при виконанні вправ, а
також виробленням більш повноцінного ритму, використанням допоміжних дихальних
механізмів (екскурсія грудної клітки і діафрагми, еластичність легень, тонус
міжреберних м'язів), насичення артеріальної крові киснем.
Однак, не варто забувати, що всі перераховані
вище положення дуже важливі для людей похилого віку тому що раціональне і
методично обґрунтоване використання фізичних вправ є біологічним стимулятором
сприятливих реакцій, занадто велике навантаження призводить до негативних
наслідків і в першу чергу до порушення серцево-судинної системи. А сам стан
серцево-судинної системи літніх людей впливає і на інші системи та органи
зокрема.
Фізичні вправи поліпшують кровопостачання і
обмінні процеси в серцевому м’язі, а так само створюють умови для притоку крові
до порожнин серця, сприяють більш енергійному скороченню шлуночків.
У результаті систематичного виконання фізичних
вправ, збільшується синтез нуклеїнових кислот і білків, що призводить не тільки
до функціональних, але і структурних зрушень, що сприяють розвитку
пристосувальних, реакцій до нових умов зовнішнього середовища і до змін, що
відбуваються у внутрішньому середовищі організму. В результаті цього організм
адаптується до фізичних навантажень, що і визначає тренованість організму, яка
має дуже важливе значення для здоров’я людей похилого віку і особливо для тих,
хто має вікові зміни в серцево-судинній системі.
Отже, виконання фізичних вправ позитивно впливає
на організм і є підставою для рекомендацій занять фізкультурою в різному віці,
у тому числі і в літньому, але за умови вивчення адаптивних можливостей
організму за допомогою різних способів дослідження. В перспективі подальших
досліджень планується вивчення та добір ефективних методів оцінки стану
здоров’я людей похилого віку.
Список використаних джерел
1.
Гимнастика : учеб. для студ. высш. учеб.
заведений / [М.Л. Журавин, О.В. Загрядская, Н.В. Казакевич и др.]; под. ред.
М.Л. Журавина, Н.К. Меньшикова. – 5-е
изд., стер. – М. : Издательский центр
«Академия», 2008. – 445 с.
2.
Єпіфанов, В.А. Лікувальна фізична культура і спортивної медицини/
В.А. Єпіфанов. підручник. – М.: Медицина, 1999. – 304 с.
3.
Косицкий Г. И. Цивилизация и сердце : научно-популярнаялитература
/ Г. И. Косицкий. – М. : Наука, 1971. – 199 с.
4. Лях
В.И. Теория и практика физическойкультуры / В.И. Лях – 1998. – № 10 с. 5-55
5.
Максимова, В. Н. Физическая
культура в пожилом возрасте [Текст] : научно-популярная литература / В. Н.
Максимова. - К. : Здоров'я, 1980. - 80 с.
6.
Павелків
Р. В. Вікова психологія: підручник / Р. В. Павелків. – К.: Кондор, 2011. – 468
с.
7. Струков А.И., Общая патология человека, -в 2т. -т.1 2-е изд. перераб. и
доп. / А.И. Струков, В.В. Серов , Д.С. Саркисов. -М.: Медицина , 1990. -448с.
8. Холостова, Е. И. Пожилой человек в обществе / Е. И.
Холостова. - М. : Социально- технологический институт МГУС, 2000. – 236 с.