Экономические науки /10.Экономика предприятия.

Студентка Дмітрієва Т.І., асист. Хаєцька О.П.

Вінницький торговельно- економічний інститут КНТЕУ, Україна

Конкурентоспроможність підприємств як важлива складова ринкової економіки

Одним із найголовніших завдань підприємства є досягнення та утримання такого рівня конкурентоспроможності, що забезпечить сталий розвиток підприємства та високий рівень прибутку. Загострення конкурентної боротьби у світі породжує проблему конкурентоспроможності не лише на макро-, а й на мікрорівні. У нових економічних умовах для більшості вітчизняних підприємств вихід з кризи пов’язаних з виробництвом нової продукції, при чому не лише технічно досконалої, а і якісної. Питання забезпеченості конкурентоспроможності підприємств у будь який час є дуже важливим, незважаючи на політичну нестабільність у країні, потрібно надавати перевагу розвитку підприємств, щоб забезпечити функціонування економіки країни на високому рівні. Сучасний розвиток підприємств має своєрідну структуру яка вирізняється своєю складністю, що й обумовлює актуальність обраної теми даного дослідження.

Питанню вивчення конкурентоспроможності присвячено чимало праць вітчизняних та зарубіжних вчених економістів - О.М. Шпичака, О.А. Грішнова, В.Н. Гончарова, М. Кассона, Ж. Ламбена, М. Портера, П.Т. Саблука, А.М. Кандиби та багато інших.

Метою статті є аналіз сучасного стану функціонування підприємств на ринку, їх конкурентоспроможність, формування пріоритетних відмінностей, що сприятимуть формуванню позитивного клімату для отримання подальшого високого прибутку.

Конкурентоспроможність підприємства може бути представлена як процес, в якому учасники ринку, прагнучи досягнути своїх цілей, намагаються подати більш корисні за інших пропозиції ціни, якості, післяпродажного обслуговування чи іншого, що впливає на рішення щодо реалізації трансакції. Або, це здатність підприємства до врівноваженого розвитку у довгостроковій перспективі та прямування до утримання і збільшення ринкової "частки".

Суть конкурентоспроможності товару ґрунтується на оцінці потенціалу конкурентоспроможності, в основі якого лежить конкурентна перевага. Відповідно до цього можна стверджувати про трансформацію конкурентоспроможності продукції у конкурентоспроможність підприємства.

Можна виділити п'ять основних факторів, які впливають на конкурентоспроможність країни: наука і технологія, капітал, робоча сила, інфраструктура та інформація. Стосовно підприємства та продукції, то головними факторами підвищення їх конкурентоспроможності, на мою думку, є ефективність виробництва та максимальне підвищення якості товару.

О.Б. Іванов трактує поняття конкурентоспроможності як "наявність внутрішніх факторів, які дадуть змогу (теоретично) завоювати ринок за допомогою продукції власного виробництва, або це можливість знаходити шляхи для досягнення переваг над іншими учасниками ринку за рахунок внутрішніх факторів". Проте зводити це поняття тільки до внутрішніх факторів не можна. З іншої сторони, вчений пропонує визначати конкурентоспроможність як "сформований потенціал соціально-економічних систем, адекватний місії і обраним стратегіям, які можуть забезпечити високий конкурентний статус організаційних формувань, їх стійкість та динамізм розвитку" [1, с.352].

Сучасний період розвитку конкурентних відносин свідчить про зміщення центру ваги із внутрішніх джерел конкурентних переваг (наприклад, низькі витрати виробництва) на внутрішні джерела конкурентних переваг (високі технології), які виникають із знань та вміння вчитися в організації, що походять від її працівників. Це означає, що поряд із посиленням традиційних конкурентних переваг можуть розвиватися цілком нові, до яких відносимо: інформаційну, еластичності та інтегровану. Інформаційна конкурентна перевага виникає завдяки розвитку різних засобів суспільної комунікації і означає краще задоволення інформаційних потреб клієнтів. Це особливо актуально для товарів широкого вжитку, передусім продовольчих товарів.

Особливого змісту набуває конкурентна перевага еластичності в широкому розумінні як швидкості та можливості зміни в системах виробництва, організаційних змін тощо. Окремо слід розглядати інтегровану конкурентну перевагу як ефект одночасного накладання двох і більше конкурентних переваг (наприклад, низька ціна і висока якість).

На мою думку, для створення і випуску конкурентоспроможного товару на підприємстві необхідно забезпечити належний рівень якості продукції та виробництва. Тобто якість і конкурентоспроможність - два неподільних поняття і параметри, які формуються синхронно впродовж всього життєвого циклу продукції шляхом управління її якістю й конкурентоспроможністю. Головною проблемою в сфері якості продукції є відсутність достатньої уваги в питаннях сфери якості на національному рівні, що спричинює в свою чергу нечітке бачення управління якістю на підприємстві у їх керівників. Також, відсутність високих технологій на підприємствах, а також використання застарілих стандартів з якості, що дали б змогу забезпечити високу якість продукції, а отже і її конкурентоспроможність на внутрішньому та зовнішньому ринках, є важливою проблемою, що впливає на здатність до конкуренції підприємства. Певною мірою, в Україні боряться з цими проблемами за допомогою сертифікації, стандартизації, інформаційного забезпечення управління якістю, а також перевірки роботи підрозділів, що займаються безпосередньо якістю.

Здатність до підвищення ефективності внутрішнього функціонування підприємства шляхом зміцнення та покращення своєї ринкової позиції, забезпечить підприємству високий рівень конкурентоспроможності, проте без певних відмінностей та переваг на ринку, підприємство не матиме очевидного конкурентного передування.

Ми погоджуємося з думкою І.О. Піддубного, що конкурентна перевага, безпосередньо зв'язана із системою обслуговування, що означає формування довготривалих відносин між постачальником і споживачем, зокрема шляхом інвестування та активного надання післяпродажних послуг. Тобто, конкурентоспроможність підприємства залежить не тільки від самого товару, його якості та певних естетичних переваг, а й від супутніх особливостей підприємства (якості обслуговування) [2].

Також, важливою умовою успіху, є зміна траєкторії руху або планування режиму функціонування в процесі адаптації до дії зовнішнього середовища з метою збереження, розвитку тих, що вже існують, або створення нових конкурентних переваг. Стратегія підприємства має абстрагуватися на вподобаннях споживачів, чим більше потреб споживача задовольнить підприємство, тим більший попит на продукцію буде мати і тим вищий буде його прибуток. Потрібно ліквідовувати конкурентів певними ознаками товару, що є унікальними і зацікавлять кожного споживача або ж ціною товару на ринку, що буде виділятися, але не буде очевидно впливати на зміну прибутку.

Проте, конкурентоспроможність підприємства залежить від об’єкта порівняння, а також від факторів, які застосовуються для оцінки конкурентоспроможності. Не можна говорити про абсолютну конкурентоспроможність підприємства: воно може бути «номером один» у своїй галузі в національній економіці й бути неконкурентоспроможним на міжнародних ринках.

В умовах ринкової економіки зібрати всю необхідну й повну інформацію про конкурента неможливо, проте доцільно ретельно аналізувати поточний стан конкурента, його конкурентну позицію в галузі.

М. Портер пропонував оцінювати конкурентоспроможність підприємства за такими параметрами [3, с.896]: фінансові цілі; відношення до ризику; цінності організації; системи контролю та стимулювання; організаційна структура; система бухгалтерського обліку; типи вищих керівників та стиль їхнього управління; уявлення про шляхи розвитку фірми; склад ради директорів; обмеження з боку держави та зобов’язання фірми, що зменшують свободу вибору рішень і поведінки.

Наведені показники свідчать, що М. Портер робить акценти на джерела переваг конкурентоспроможності, але він вказує, що аналіз конкурента має дати відповідь про напрямки діяльності та способи ведення конкурентної боротьби, однак це пов’язано з певними труднощами, оскільки галузь може характеризуватись діяльністю десятків або сотень підприємств.

Отже, щоб оцінити конкурентоспроможність, доцільно порівняти параметри нашого виробу з відповідним товаром конкурента щодо їх здатності задовольняти ту чи ту потребу покупця. Для цього розраховують одиничні й групові показники конкурентоспроможності продукції.

Одиничні показники відображають відсоткове відношення рівня будь-якого технічного або економічного забезпечення до величини того самого параметра виробу-конкурента:

q = ;

де q — одиничний параметричний показник; Р — величина параметра виробу, що досліджується; Р₁₀₀ — величина параметра виробу, взятого за зразок (який задовольняє потребу на 100 %).

Груповий показник (G) об’єднує одиничні показники (q_i) однорідної групи параметрів (технічних, економічних, естетичних) за допомогою вагових коефіцієнтів (ai), визначених експертним способом:

G = ;

де n — кількість параметрів, що підлягають розгляду.

Проте, конкурентоспроможність продукції розраховується не тільки за допомогою одиничний та групових показників, а й за обсягом продажу.

Тому, методика оцінки конкурентоспроможності товарів за обсягом продажу, за якою розрахунок показника конкурентоспроможності проводиться наступним чином [4, с.40]:

K_ij = ;

де Kij – конкурентоспроможність i‑го товару на j‑му ринку; ai – питома вага і‑го товару в обсязі продажу, за період який аналізують; bi — показник значимості ринку, на якому представлений товар підприємства. Для зовнішніх ринків промислово‑розвинутих країн значимість ринку рекомендують приймати рівною 1, для зовнішніх ринків інших країн — 0,7, для внутрішнього ринку — 0,5.

Таким чином, можна стверджувати, що розглянуті формули не є ідеальними та потребують подальшої модифікації з урахуванням поєднання таких критеріїв як: якість, важливість властивостей товару для споживачів, врахування глобалізаційних та інтеграційних процесів у світовій економіці, імідж підприємства, особливості регіональних ринків продукції, вплив сервісної економіки на інтегральний показник конкурентоспроможності.

Отже, проаналізувавши сутність поняття "конкурентоспроможність" підприємств та основних категорій, що визначають рівень реалізації останньої, можемо стверджувати, що саме системний підхід дає змогу більш повно визначати та оцінити всю систему чинників, які впливають на підприємство і дають можливість визначити становище та розвиток підприємства в ринковому середовищі.

Література:

1. Іванов Ю.Б., Орлов П.А., Іванова О.Ю. Конкурентні переваги підприємств: оцінка, формування та розвиток: Монографія. - Х.: ВД «ІНЖЕК», 2008. - 352 с.

2. Піддубний І.О. Управління конкурентоспроможністю підприємства. – Харків: Вид.дім «ІНЖЕК», 2009.-264 с.

3. Портер М. Международная конкуренция // Пер с англ.; под ред. В.Д. Щетинина. - М.: Междуна- родньїе отношения, 2005. - 896 с.

4. М. Юдін «Порівняльна характеристика методів оцінки конкурентоспроможності продукції» [Електронний ресурс] / М. Юдін // Економіст – 2010 - №6 – с.40 – Режим доступу до журналу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Ekonomist/2010_6/40_42.pdf