Экономические науки / 14. Экономическая теория

К.е.н., доц. Соломка О.М.

Національний університет харчових технологій, м. Київ, Україна

деякі аспекти соціальної політики в теоретичних дослідженнях а. пігу

Процеси, що відбуваються в Україні, супроводжуються падінням життєвого рівня населення, майновим розшаруванням суспільства, загостренням соціальної напруженості в країні в цілому, і несуть в собі серйозну загрозу соціально-економічному розвитку, обумовлюючи необхідність використання нових підходів в управлінні суспільним розвитком.

Соціальна політика являє собою інструмент стратегічної реалізації державою і суспільством тієї чи іншої моделі добробуту.

Проблеми індивідуального і суспільного добробуту, в рамках яких досліджується процес їх формування, виявляється взаємозв’язок між рівнем добробуту та ефективністю ринкової економіки розглядали у своїх роботах А. Маршалл, В. Парето, А. Пігу, Д. Рікардо, П. Самуельсон, Дж. Хікс, К.Дж.Ерроу та ін.

Так, англійський економіст Артур Пігу (1877–1959) займався вивченням практичних питань економіки, розробкою окремих аспектів економічної та соціальної політики. Він здобув широку популярність завдяки своїм працям з економічної теорії добробуту, розглядаючи в своїх роботах ті наслідки, до яких приводить перерозподіл грошових коштів «від багатих до відносно бідних».

Необхідність перерозподілу коштів на користь бідних верств населення А. Пігу пояснює тим, що це призведе до підвищення сукупного попиту, оскільки отримані кошти бідніші спрямують на задоволення потреб, які багатшими верствами населення вже задоволені. Інакше «за умови зростаючої дохідності часткове скорочення попиту на ринку за рахунок зменшення попиту відносно багатих верств призводить, урешті-решт до обмеження виробництва даного товару, відтак ... до зменшення національного дивіденду» [1, с.320].

Головна праця А. Пігу – «Економічна теорія добробуту», була написана на початку ХХ століття (у 1920 році) в Лондоні, і вже тоді проблема соціального забезпечення виходила на передній план у зв’язку з необхідністю підтримки соціального капіталу на належному рівні. Проте в той же час гостро поставало питання, а чи не приведе впровадження системи соціальної допомоги малозабезпеченим до зниження стимулів до праці?

У роботі А. Пігу обґрунтовується, що найголовнішою метою реалізації соціальної політики є не просто допомога людині в конкретний момент часу, а заходи, які б сприяли прагненню людини до праці. Необхідно поступово збільшувати в загальному обсязі коштів, призначених на соціальні потреби, частку витрат на освіту, перекваліфікацію або придбання професії. Цим цілям також сприяє визначення терміну, протягом якого людина (природно, працездатна) може розраховувати на отримання певної допомоги. Це стимулюватиме людину до пошуку можливості самостійно знаходити кошти для забезпечення нормального існування.

Одним з важливих тверджень, зроблених автором у даній роботі, представляється такий: «є вагомі причини вважати, що при помірному перерозподілі ресурсів на користь порівняно бідних за рахунок порівняно багатих, спрямованому виключно на вкладення коштів в бідних з метою підвищити продуктивність їх праці, віддача від цих коштів у вигляді додаткового продукту в результаті підвищення продуктивності набагато перевищить нормальну процентну ставку на капітал, вкладений в машини і будівлі» [1, с. 245].

Ця теза представляється дуже значущою. Адже вона вказує на те, що вже на початку ХХ століття передові вчені того часу відзначали важливість і, найголовніше, вигоду вкладання коштів у людський капітал. І це в той час, коли ні про яке «інформаційне суспільство» ніхто і подумати не міг. Тим більше це є актуальним в сучасному світі, в якому найбільш важливим чинником виробництва виступають інформація і людський капітал.

Проте все вищесказане вірно, тільки якщо існує контроль за витрачанням перерозподілених на користь малозабезпечених верств населення коштів. Без належного контролю такий перерозподіл може перетворитися на витрату грошей. При цьому слід також враховувати і той факт, що люди – живі істоти, і кожна з них має свої особливості характеру та інтелектуального розвитку. Тобто будь-яка соціальна допомога повинна здійснюватися так, щоб це не наносило шкоди людській гордості та гідності.

Система соціальної допомоги має, всупереч усталеній думці, не тільки підтримувати і допомагати тим, хто має у цьому потребу. Вона також повинна забезпечувати прийнятні умови життя зайнятого населення. Це дозволить створити в суспільстві образ значущості і важливості працюючого громадянина, який був втрачений за роки трансформаційних перетворень в Україні.

Досягнення заробітною платою того рівня, за якого на неї можна вести гідне життя, дозволить виключити з вживання такі поняття, як «непрестижна професія» тощо. Людина, яка заробляє собі на життя своєю власною працею, буде користуватися заслуженою пошаною незалежно від виду діяльності, яким вона займається.

Література:

1. Пигу А. Экономическая теория благосостояния: в 2 т.[ Текст] Т.1 / А. Пигу. – М.: Прогресс, 1985. – 512 с.