Экономические науки/14. Экономическая теория

к.е.н., доц. Шевченко Б.О.

к.е.н., доц. Непокупна Т.А.

Полтавський національний педагогічний університет

імені В.Г. Короленка, Україна

Проблеми співпраці корпорацій і університетів у підвищенні науково-дослідницької активності навчальних закладів

Сучасний світ для людини виступає ареною пізнання, опанування і використання технологій, новацій і засобів, які були невідомі попереднім поколінням. Технологічне оновлення всіх сфер існування суспільства є настільки швидкоплинним, докорінно якісно іншим, що інколи змушує людину за своє життя кілька разів змінювати професію. Лише базова освіта, що включає фундаментальні знання найсучаснішого рівня, може забезпечити повноцінне і гармонійне життя людини майбутнього. Тому інтегруючий і динамічний зв'язок науки, освіти і виробництва є вимогою часу.

Для підготовки кваліфікованих кадрів потрібна якісна система освіти. У її розвиткові зацікавлені не лише потенційні студенти і держава, але також і підприємства, що орієнтуються на залучення освічених, високо продуктивних працівників. Невипадково нині стає актуальною ідея тісної співпраці комерційних організацій і університетів. Так, навесні 2009 р. у Бонні (Німеччина) відбулася Всесвітня конференція з освіти в інтересах сталого розвитку, результатом якої стала Боннська «Декларація про співпрацю університетів і компаній» [1]. У цьому документі зазначено, що внесок освітніх закладів у формування суспільства знань є суттєвим, але недостатнім, адже до них повинні приєднатися і інші зацікавлені суб’єкти, серед яких Декларація, в першу чергу, називає бізнес-структури.

Взаємодія вишів з комерційними підприємствами дозволяє комплексно вирішувати проблеми національної системи вищої освіти, серед яких найактуальнішою є проблема підвищення наукової активності університетів. Реаліями сьогодення є не значна наукова активність університетів. Так, у 2014 р. мережа вищих навчальних закладів І–ІV рівнів акредитації налічує 803 заклади (в системі вищої освіти України функціонують 198 університетів, 62 академії, 83 інститути, 245 коледжів, 97 технікумів, 117 училищ та 1 консерваторія; 60 % складають ВНЗ І–ІІ рівнів акредитації та 40 % ‒ ВНЗ III–IV рівнів акредитації), в той час як лише 14 із них мають статус дослідницьких [2].

Угоди між університетами і корпораціями про спільну наукову діяльність стають особливо актуальними під час скорочення державного фінансування ВНЗ і їх дослідницьких програм. Сьогодні попит комерційних організацій на кваліфіковані наукові кадри є джерелом формування бюджетів навчальних закладів, фактором сприяння реалізації дослідницьких проектів, раніше недоступних через нестачу грошових коштів.

Співпраця між університетом і фірмою дозволяє сторонам взаємодії отримувати для себе вигоду, яка не могла б бути отриманою поза цієї кооперації. Університет у прагненні накопичення і поширення наукового знання, у своїх дослідженнях потребує дорогого устаткування і матеріального забезпечення експериментів, що без співпраці з корпорацією є для нього занадто витратним. Щодо корпорацій, то їх зацікавленість у співпраці обумовлена, передусім, попитом на новітні технологічні розробки, як джерело формування конкурентних переваг.

Слід зазначити, що ставлення держави до співпраці університетів і корпорацій з комерційного фінансування дослідницьких проектів ‒ важливий чинник, що визначає можливість такої взаємодії. Ми стверджуємо, що важливу роль відіграє не лише наявність у сторін стимулів до співпраці, але і можливість повноцінної взаємодії, що визначається дієвим сприятливим інституціональним середовищем, створеним державою.

Поряд з проблемою інституціонального забезпечення партнерської взаємодії підприємств з навчальними закладами виникають питання стосовно формування балансу пріоритетів напрямів у наукових дослідженнях. Зазвичай співпраця університетів і корпорацій у сфері наукових досліджень набуває вираженого прикладного, а не фундаментального характеру: фірма зацікавлена в практичних розробках, здатних підвищити ефективність виробництва, поліпшити якість продукції, збільшити прибуток, визначити оптимальні стратегії розвитку. Тому у рамках цієї взаємодії виникають деякі проблемні моменти, що пов’язані із формуванням тенденції до переорієнтації сфер наукових інтересів університетів на суто прикладні питання за рахунок інтересів фундаментальних досліджень.

Інший проблемний момент, який може виникати у співпраці комерційних організацій і університетів, пов'язаний з тим, що діяльність перших спрямована на отримання прибутку, а останніх ‒ на створення і поширення знань. Трансляція знань часто-густо суперечить конкурентним інтересам комерційних структур: учений, за результатами свого дослідження, прагне їх опублікування і отримання відгуку колег, у той час як фірма, фінансуючи це дослідження, не зацікавлена у вільному розповсюдженні їх результатів. Метою фірми є отримання патенту на продукт, що є результатом дослідження, а патентувати слід лише те, що не набуло поширення і носить ексклюзивний характер. Фірма навіть готова тримати в таємниці запатентовані результати дослідження, поки вона сама не зможе ними скористатися. Подібна практика компрометує завдання поширення наукового знання, яку ставить перед собою університет.

Вирішенню зазначених проблем, на нашу думку, може сприяти державне стимулювання взаємодії корпорацій і університетів. Урядові заходи, зокрема, повинні передбачати надання податкових пільг тим компаніям, бюджети яких передбачають формування кошторису на проведення НДДКР спільно з ВНЗ, а також підприємствам, що надають устаткування та/або здійснюють матеріальне забезпечення університетських лабораторій.

Ще одне можливе рішення проблеми вбачаємо у створенні спеціальних Осередків, що забезпечуватимуть розвиток і управління зв'язків університетів з бізнесом. Фактично такі Осередки повинні виступати консультантами і посередниками між дослідниками у певних наукових напрямах і фірмами, що потребують результатів наукових розробок. Запропоновані ученими університету програми досліджень можуть проходити відбір у таких Осередках, які оцінюватимуть їх потенціал і представлятимуть фірмам у відповідній галузі. У свою чергу, і самі фірми у процесі пошуку дослідників-партнерів можуть звертатися за допомогою до Осередку. Діяльність Осередків-посередників у сфері пошуку клієнтів, ведення переговорів, укладання угод, оформлення патентів і ліцензій має бути аналогічна функціонуванню комерційної організації і орієнтована на отримання прибутку. За свою діяльність Осередок-посередник отримує винагороду від фірм, що уклали угоди з університетськими дослідниками, у розмірі певного відсотка від вартості наукового проекту. Решта суми, виділеної фірмою на розробку проекту, спрямовується до університету.

Отже, дослідницька робота, що здійснюється університетами, має ринкову вартість, яку корпорація може реалізувати і забезпечити доход обом сторонам. На хвилі стійкого скорочення фінансування з державного бюджету навчальні заклади змушені створювати альтернативні джерела забезпечення своєї науково-пошукової діяльності. У зв'язку із цим співпраця з бізнес-структурами може стати суттєвим джерелом доходу, значно ефективнішим, гнучким і прийнятнішим, ніж введення або підвищення плати за навчання.

Література:

1. Bonn Declaration “University-Enterprise cooperation: building on new challenges from past experiences” [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу : www.eua.be/fileadmin/user_upload/files/newsletter/Bonn_Declaration.pdf

2. Вища освіта України // Офіційний сайт Міністерства освіти і науки України [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу : http://www.mon.gov.ua/ua/activity/education/58/