Шевчук Ярослав

«Фінанси і кредит», група ФКм – 51

Науковий керівник Чала Н.Д.

Фінансова автономія місцевого самоврядування – запорука стабільності розвитку держави

До важливих ознак, що характеризують органи місцевого самоврядування як органів публічної влади – суб'єктів фінансових правовідносин, належить фінансова незалежність і самостійність органів місцевого самоврядування.

Об’єктивною необхідністю формування нових економічних відносин в Україні є надання гарантій фінансової незалежності і самостійності місцевим органам влади. Економічний розквіт держави безпосередньо залежить від фінансової стабільності розвитку регіонів.

Зміцнення власних доходів місцевих бюджетів, встановлення прозорих та формалізованих процедур надання бюджетних трансфертів, створення дієвого стимулювання до нарощування податкової бази є важливим у фінансовому забезпеченні місцевого самоврядування.

Огляд останніх досліджень і публікацій з питань, що піднімаються у цій статті, свідчить про те, що переважна їхня кількість присвячена економічному аспекту проблеми. При цьому, звичайно, не слід нехтувати й правовими питаннями. Якщо звернутися до відповідного наукового підґрунтя, то економічні та правові питання фінансової незалежності, самостійності та автономії органів місцевого самоврядування можна знайти у роботах таких вчених, як: О. В. Величко, І. О. Луніна, Н. В. Камінська, Н. І. Чухрай та інших. Проте і нині фінансові, податкові, бюджетні проблеми місцевого самоврядування залишають у полі зору науковців і практиків.

На думку Н. І. Чухрай, саме фінансова незалежність і самостійність надає можливість органам місцевого самоврядування управляти ризиками та відповідати за своїми зобов'язаннями. За умови наявності солідної фінансової та економічної основи місцеве самоврядування буде ефективним. В іншому ж випадку органи місцевого самоврядування стають «заручниками» зовнішніх умов, що формуються через систему міжбюджетних відносин [5]. На нашу ж думку, навіть за наявності «солідної» фінансово-економічної та матеріальної основи, міжбюджетні відносини існуватимуть все одно, оскільки не можуть всі органи місцевого самоврядування мати достатньо фінансових й інших матеріальних ресурсів, окремі території завжди будуть «донорами», а інші – завжди потребуватимуть фінансової допомоги.

Відповідно до положень Європейської хартії місцевого самоврядування фінансова незалежність органів місцевого самоврядування ґрунтується на таких важливих положеннях, як: 1) достатні власні фінансові ресурси; 2) право вільно розпоряджатися цими ресурсами у рамках власних повноважень; 3) певна частина цих доходів має надходити за рахунок місцевих податків та зборів [2].

О. В. Величко пише, що фінансову незалежність місцевого самоврядування треба розглядати насамперед як економічний простір для його діяльності в межах певної території на принципах економічної ефективності та економічної доцільності. Пріоритетною умовою в цьому випадку повинна бути сукупність територіальних інтересів, що відображають особливості економічних і соціальних умов регіону. Отже, під фінансовою незалежністю місцевого самоврядування розуміється можливість самостійного вирішення питань комплексного фінансового забезпечення економічного й соціального розвитку цієї території, що входять до компетенції відповідного рівня місцевого управління. Межі фінансової незалежності місцевого самоврядування зажди повинні визначатись у законодавчому порядку, тобто закон повинен чітко окреслювати функції місцевого самоврядування і відповідно до них джерела ресурсів, які становитимуть фінансове забезпечення цих функцій [1, с. 87]. Як зазначають Н. В. Камінська та І. О. Луніна – головним критерієм, який засвідчує фінансову автономію місцевих органів влади, є наявність у них прав прийняття рішень у сфері власних фінансів. Якщо це право законодавчо не закріплене, то місцева влада фінансової автономії не має. Тобто право прийняття рішень є загальною передумовою фінансової автономії [3; 4]. До рішень у сфері місцевих фінансів можна віднести рішення стосовно бюджету (держбюджету, власного бюджету, іншого місцевого бюджету), податків і зборів (загальнодержавних і місцевих), місцевих запозичень.

В економічній, фінансовій та фінансово-правовій науці розглядається питання кількісних показників визначення рівня фінансової автономії місцевих органів влади. Нині виділяють такі основні показники фінансової автономії, як:

1. Показник рівня незалежності доходної бази місцевих органів від доходної бази центральних органів влади – визначає частку власних доходів у загальному обсязі доходної бази. Він вказує на ступінь залежності доходних джерел місцевих органів влади від їхньої власної діяльності та власних рішень. Проаналізувавши останні три роки бюджету міста Києва, зазначаємо, що в 2013 році частка власних надходжень до місцевого бюджету становила 62,4%. Оскільки, саме власні доходи є визначальними для місцевих бюджетів, то порівнюючи з минулими роками, можна сказати, що в 2013 році цей відсоток зріс, за 2012 рік відсоток власних надходжень становив лише 45,9%, а в 2011 – 59,1%.

2. Показник фінансової залежності від центральної влади – відображає обсяги фінансової допомоги з боку держави, які не мають конкретної мети і використовуються як засіб для зміцнення власної дохідної бази місцевих органів влади (йдеться про обсяг дотацій вирівнювання, що перераховується до місцевих бюджетів для покриття витрат, які не мають конкретного призначення), а також допомоги, що має цільове призначення – субвенції. В 2013 році до столичного бюджету надійшло допомоги з державного бюджету 21,9% від загальної суми надходжень за даний період. Беручи до уваги це показник, можна сказати, що він збільшився порівняно з 2011 роком на 3,2%. Хоч і зі зменшенням цього показника на 3,3% відносно минулого року, все ж частка допомоги державного бюджету досить значна.

На наш погляд, фінансову незалежність органів місцевого самоврядування полягає у закріпленні за місцевими бюджетами відповідних ресурсів, при цьому місцеві бюджети мають бути відокремленні від державного; фінансова самостійність – полягає у можливості самостійно (без втручання у цей процес органів державної влади, без будь-якого політичного впливу чи тиску) вирішувати різного роду фінансові питання (наприклад, приймати акти про бюджет, своїми рішеннями запроваджувати відповідні місцеві податки та збори). Фінансова ж автономія – це узагальнююче поняття, що може охоплювати фінансову самостійність та незалежність.

Таким чином, аналізуючи все вище сказане можемо підсумувати, що нині організація діяльності органів місцевого самоврядування потребує значного реформування, і саме для зміцнення їх фінансової бази, необхідно:

1) щоб кошти фондів фінансового вирівнювання формувались за рахунок одного або кількох центральних податків;

2) доцільно було б перераховувати до міського бюджету 100% коштів з податку на доходи фізичних осіб на відповідній території, де він сплачується;

3) органи місцевого самоврядування повинні наділятися певним рівнем свободи у прийняття рішень щодо розміру власних доходів, які не враховуються при визначені обсягів міжбюджетних трансфертів;

4) розмір власних доходів має відповідати обсягу повноважень органів місцевого самоврядування, а також потребам, планам розвитку територіальної громади, розвитку відповідного регіону.

Список використаних джерел:

1. Величко О. В. Бюджетна політика та особливості її формування в умовах нестабільності соціально-економічного розвитку / О. В. Величко // Економічний вісник Донбасу. - 2010. - № 1 (19). - С. 83-87.

2. Європейська хартія місцевого самоврядування від 15 жовтня 1985 року, поточна редакція – редакція від 16.11.2009 року / [електронний ресурс] – режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_036

3. Камінська Н. В. Місцеве самоврядування: теоретико-історичний і порівняльно-правовий аналіз: Навч. посіб./ Камінська Н. В.- Київ: КНТ, 2010.- 232 с.

4. Луніна І.О. Формування місцевих бюджетів на основі принципу еквівалентності: шлях до ефективної бюджетної системи України: Фінанси України / І.О. Луніна – 2010.

5. Чухрай Н. І. Досвід підвищення якості послуг органів місцевого самоврядування українських міст/ Н.І. Чухрай, Н.Ю. Глинський – Регіональна економіка, 2010. - № 1. - с. 209-216.