Дзюба Т. А., Каліннік К. А.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Досвід зарубіжних країн у реалізації заходів

з охорони праці

У сучасному суспільстві життя й здоров’я людини є найвищою соціальною цінністю, що гарантується Конституцією України. Тому, держава, у свою чергу, поклала на себе зобов’язання забезпечити всім громадянам захист їх здоров’я й життя у процесі виробничої діяльності. Відповідний обов’язок полягає в законодавчому закріпленні правових норм, що визначають умови та порядок реалізації конституційного права громадян на безпечні умови праці, юридичні засоби охорони цього права, а також захисту в разі його порушення.

Актуальність даної теми обумовлена тим, що сучасна система охорони праці в Україні потребує удосконалення та повинна орієнтуватися на досвід більш розвинених держав, для забезпечення безпечних і здорових умов праці, попередження нещасних випадків та професійних захворювань на виробництві.

Досліджували проблеми охорони праці такі науковці як Г. Атаманчук, В. Гаращук, В. Жернаков, В. Костилев, Т. Маматова, М. Осійчук, Н. Нижник, О. Полінець, В. Собченко, О. Сушинський, Г. Чанишева, В. Шестак.

Метою даної статті є дослідження досвіду зарубіжних країн у реалізації заходів з охорони праці.

За статистикою, в Україні щоденно на виробництві травмуються 80-85 осіб, із них до 10% стають інвалідами і до 2% гине осіб [2].

Найбільша кількість нещасних випадків пов'язана з організаційними (64%), технічними (27%), психофізіологічними (9%) причинами.

Тому, міжнародний досвід, адаптований до умов України, може бути дуже корисним при реалізації завдань пов’язаних з поліпшенням стану охорони праці в нашій державі. У світовій практиці у сфері охорони праці давно і успішно застосовуються підходи, в основі яких лежить принцип запобігання нещасним випадкам і профзахворюванням.

Проблеми охорони праці й здоров’я працівників завжди посідали вагоме місце в державних стратегіях країн Європейського Союзу, США та Канади.

Позитивний досвід розбудови національної системи підготовки фахівців з безпеки праці на виробництві накопичено у Федеративній Республіці Німеччині. Останніми роками у ФРН формується новий вигляд охорони праці, який відрізняється від традиційного. У багатьох фірмах охорона праці розглядається не як вимога суспільства про збереження здоров’я громадянина, а як основна мета підприємства на рівні з комерційним успіхом. Фахівці у сфері охорони праці, маючи ґрунтовні знання, зобов’язані щороку проходити курси підвищення професійної кваліфікації загальною тривалістю щонайменш 10 днів. Тренінги зазвичай присвячені розгляду нових законодавчих актів, новітніх технічних та організаційних рішень, спрямованих на покращення стану охорони праці.

У США стратегія охорони праці й безпеки робочих місць є частиною “Стратегічного плану Департаменту праці Сполучених ” [3].

У зазначеному документі відображено основні напрямки роботи федерального відомства, відповідального за політику у сфері праці, згідно з головними тенденціями ХХІ століття. Стандартні заходи по забезпеченню безпеки праці, що закріплюються федеральним і місцевим законодавством, в першу чергу, передбачають, що кожен підприємець зобов’язаний використовувати безпечні устаткування і технології, застосовувати спеціальний одяг і взуття, забезпечувати безпечні умови праці для працівників і в цілому робити все можливе, щоб захистити життя, здоров’я, безпеку і добробут працівників. Управління безпеки праці на виробництві і відповідні департаменти праці штатів випускають детальні розпорядження, що передбачають, зокрема, обмеження по використанню небезпечних матеріалів, вимоги до вентиляції виробничих приміщень, до водопостачання, зберігання виробничих відходів, забезпеченню працівників душовими кабінами тощо. Крім того, підприємці зобов’язані інформувати працівників про існуючі небезпеки виробничих процесів і вивчати дотримання техніки безпеки. Також у країні діє цілодобова «гаряча лінія», на яку надходять скарги щодо порушень у сфері охорони праці. Незалежно від форми подачі скарги (телефон, Інтернет, письмове звернення тощо), остання є підставою для негайної перевірки, за умови наявності в ній інформації щодо місця і факту загрози здоров’ю людей. Показником результативності роботи «гарячої лінії» є щорічне зниження кількості нещасних випадків на виробництві й скорочення на 50 % за останні п’ять років втрат робочого часу з причин аварій.

Принцип, що розділяється всіма країнами, які входять в ЄС – відповідність національних систем охорони праці до нових технологій та систем організації праці, що означає визнання зростаючої ролі охорони праці. Керівні органи ЄС прагнуть до об’єднання зусиль держав-членів Євросоюзу в цій області: видаються нормативні документи з охорони праці, що охоплюють різні аспекти виробничої діяльності, зокрема, вони включаються в національні закони з охорони праці, постійно підвищуючи планку вимог щодо її умов. На сьогодні країни ЄС приділяють зростаючу увагу пошукам шляхів, що ведуть до поліпшення виробничого середовища, посилення охорони праці. Створено Європейський фонд поліпшення умов життя і праці, який є однією з організацій ЄС [1, 110].

Питання охорони праці посідає важливе місце у Канаді. У країні обов’язковим є страхування усіх працівників підприємства та існує система інформування роботодавців і працівників щодо прав і пільг застрахованих, допомоги і виплати потерпілим, обов'язків роботодавця і страхової організації.

В Україні картина стану охорона праці на підприємствах є невтішною. Щодня на підприємствах гинуть люди, причиною чого є несприятливі умови праці, відсутність належного інформування працівників про можливі нещасні випадки. Наразі є необхідність у вживанні рішучих заходів по усуненню чинників безвідповідальності посадових осіб і роботодавців за стан умов і охорони праці організацій різних форм власності і видів економічної діяльності.

Щоб забезпечити безпечну працю на робочих місцях, необхідні кваліфіковані кадри і відповідальне, зацікавлене відношення до реалізації конституційних прав працівників з боку як працедавців, так і керівників на всіх рівнях управління. Ситуація, що склалася на ринку праці, вимагає підготовки інженерів і фахівців, що володіють науковими знаннями, здатних реалізовувати цілі охорони праці на різних рівнях.

Для покращення системи охорони праці в Україні доцільно вжити таких заходів:

- проведення інформаційної роботи та тренінгів щодо охорони праці на підприємствах;

- удосконалення системи запобігання нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням;

- впровадження обов’язкового страхування працівників та налагодження системи відшкодування шкоди потерпілим.

Отже, міжнародний досвід для правового регулювання охорони праці в Україні є важливим і необхідним як в нормативній, правовій діяльності, так і в практичній роботі. Тому вирішення проблем охорони праці можливе при підвищенні соціальної відповідальності роботодавців, поліпшення взаємодії державних та місцевих органів влади, підвищення загального рівня керованості в країні.

Список використаних джерел:

1. Керб Л.П. Основи охорони праці: навчальний посібник / Л.П. Керб. – К.: КНЕУ, 2003. – 215 с.

2. Офіційний сайт Державної служби статистики України [Електронний ресурс]– Режим доступу:http://www.ukrstat.gov.ua

3. Strategic Plan for Fiscal Years 2006 – 2011/ United States Department of labor [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.dol.gov/.