Дзюба Т. А., Данилюк Л. П

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Соціальне страхування як важливий аспект правого регулювання охорони праці на сучасному етапі економічного розвитку

За умов багатоукладної економіки зростає кількість приватних підприємців, які прагнуть швидкого накопичення капіталу. Пріоритетного значення за цих умов  набувають шляхи покращення виробництва та збільшення його об’єму, а правові засоби забезпечення охорони праці відносяться на задній план. Конституція України гарантує право кожного громадянина на здорові та безпечні умови праці та проголосила життя і здоров’я людини найвищою соціальною цінністю. Сьогодення нашої країни передбачає радикальні, виважені та помірковані зміни у всіх сферах діяльності громадян. Ці зміни необхідно вносити і в соціальний спектр діяльності, а саме  побудувати таку систему соціального захисту працюючих, яка могла б швидко і якісно підняти рівень життя соціальних груп населення та забезпечити безпечні умови їх діяльності. Цим і пояснюється актуальність обраної теми.

Питанням правового регулювання охорони праці займалось багато вітчизняних та іноземних вчених, а саме: О. Мірошниченко, Т. А. Коляда, А. А. Абрамова, Г І. Чанишева, Л. І. Лазор, Д. Пилипенко та багато інших науковців.

Метою статті є аналіз сучасного правового регулювання охорони праці та пошук шляхів його вдосконалення.

Перш за все варто визначити, що собою являє термін «охорона праці». Зеркалов Д. В. стверджує, що це  система заходів і засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності [2]. Відповідно до Закону України «Про охорону праці» це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності [1].  Це поняття розглядається  у багатьох аспектах. Кожен з них має своє трактування цього поняття та визначає систему заходів щодо безпеки життя та здоров’я робітників. Основним нормативним документом, який регулює права та обов’язки робітників та гарантує їх право на охорону праці є Закон України «Про охорону праці». Згідно нього основними правовими принципами у сфері охорони праці є: пріоритет охорони життя та здоров'я працівників перед економічними інтересами; повна відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних умов праці; соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які     потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; встановлення  єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності; встановлення та гарантування заходів самозахисту прав працівників на здорові та безпечні умови праці; обов'язковість відшкодування шкоди, заподіяної працівникові у зв'язку з виконанням трудових обов'язків; соціальне страхування ризику втрати працездатності та трудового доходу у зв'язку з нещасним випадком чи професійним захворюванням [1]. В період європейської інтеграції України варто розглянути досвід нововведень в галузі охорони праці країн Європейського Союзу, адже саме вони характеризуються високими показниками ефективності трудової діяльності, що неможливо без досконалих умов охорони праці. Так, наприклад, у 2001 році уряд Норвегії уклав Угоду про консолідоване трудове життя, відпо­відно до якої мають бути вжиті захо­ди щодо зменшення кількості робо­чих днів, пропущених працівниками через хворобу, збільшення кількості робочих місць для осіб з обмежени­ми трудовими можливос­тями та що­до зниження фактичного віку виходу на пенсію. Угода була підписана усіма профцентрами, об'єднаннями приватних робото­давців і торговельних підприємців. Як наслідок таке нововведення призвело до того, що вже до 2004 р. відсоток відсутності працюючих через хворо­бу на підпри­єм­ствах, знизився з 6,6 до 6,4% загального робочого часу і на роботу було прийнято близько 36 тис. інвалідів. Проблемою трудового процесу займалися і в Австрії. Керівництвом було засновано державне відомство інтерак­тивного професій­ного навчання, основне завдання якого полягає у підготовці інвалідів до трудової діяльності. Німецька модель соціальної політики передбачала тісний зв’язок соціального страху­вання та ринку праці з активною ініціативою держави і робото­давців в економічних процесах. Досить успішною є неоконсервативна модель соціального захисту працюючих, яка властива саме для цієї країни. Вона базується на змішаному державно-приватному розв'язанні соціальних проблем, тобто відповідальність окремого підприємця замінена системою обов'язкової колективної відповідальності під контролем держави. Це й був шлях до заможності по-німецьки, який дуже скоро приніс країні успіх. Французька соціальна політика також зазнала успіху.

Аналізуючи ситуацію нашої країни та опираючись на досвід європейських країн, варто зазначити, що важливим аспектом у правовому регулюванні охорони праці громадян України є соціальне страхування. Ткачук К. Н зазначає, що це найважливіший елемент державної соціальної політики у сфері управління ризиками відтворення населення і виконує функції соціального захисту, забезпечення фінансування соціальної допомоги, регулювання доходів та рівня життя різних груп населення, попередження та профілактики наслідків настання соціальних ризиків [1]. Предметом соціального страхування є основні соціальні ризики, які загрожують відтворенню населення: тимчасова непрацездатність у результаті хвороби, ушкодження здоров'я, вагітності та пологів, догляду за членом сім'ї; постійна непрацездатність у результаті інвалідності та старості; втрата трудового доходу у зв'язку з неможливістю працевлаштування; втрата доходів сім'ї у випадку смерті годувальника; виникнення непередбачуваних витрат у випадку оплати медичних послуг, народження і виховання дитини, оплати ритуальних послуг та поховання [3].  Нормативно-правова база України регулює це питання наступними законами – Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням». Ці нормативні документи гарантують працівникам матеріальну допомогу та підтримку у разі втрати працездатності, нещасних випадків та смерті. На жаль, не всі керівники чітко дотримуються цих законодавчих актів [4].  До того ж не розроблено нових законів, які б покращили умови праці, контролювали діяльність підприємств, сприяли працевлаштуванню інвалідів. Необхідність впровадження обов’язкового соціального страхування обумовлена наявністю громадян, котрі не беруть участі у суспільно-ко­рисній праці, а тому не можуть утримувати себе за рахунок заробітної плати та громадян, котрі є дієздатними, але не мають мож­ливості її реалізувати.

Отже, в період зламу всього політичного устрою та вдосконалення  політичних систем особливу увагу потрібно приділити правовому забезпеченню охорони праці робітників. Опираючись на іноземний досвід, варто зазначити, що система соціального захисту населення в Україні найбільшою мірою відповідає німецькій, але потребує значного вдосконалення. Перш за все, це впровадження обов’язкового страхування всіх працюючих. Для забезпечення виконання цього положення нормативно-правовою базою слід передбачити накладання штрафів на робітників та роботодавців у разі недотримання. Періодичні перевірки посилять контроль роботодавців над вчасною виплатою допомоги. Необхідно також налагодити систему підготовки інвалідів до трудової діяльності та забезпечити їх права на охорону праці відповідними законодавчими актами.

Література:

1. Закон України «Про охорону праці» від 14.10.1992 р. № 49

2. Зеркалов Д.В. Охорона праці в галузі: Загальні вимоги. Навчальний посібник. – К.: «Основа». 2011. – 551 с.

3. Охорона праці. К. Н. Ткачук, А. о. Гурін, П. В. Бересневич. – К.: 2010. – 320с.

4.www.zakon2.rada.gov.ua – офіційний портал Верховної Ради України.