Історія/ 1. Вітчизняна історія

Богатчук С.С.

К.і.н.,доцент Вінницького національного аграрного університету

Історія козацької православної віри

Важливим питанням в українській історії є боротьба козацтва за утвердження православної віри.

До кінця ХVІ ст. віротерпимість була однією з характерних рис суспільного життя України. Це проявлялося в тому, що до Січі козаків приймали без особливої релігійної строгості. Лише боротьба запорозького козацтва з татарами і турками йшла під релігійними гаслами.

Хоча в Січі жили всякого роду збіглі й відступники від усяких вір, однак там панували така чесність і така безпека, що приїжджі люди не боялися й волосини згубити з голови своєї [1, с. 21].

В 1596 р. за рішенням Брестського собору була ліквідована православна церковна ієрархія. Лише козацтво включається в боротьбу з ворогами православної віри [2, с.71]. Так під час селянсько-козацьких повстань вони громили маєтки прихильників унії.

Наприкінці XVI - на початку XVII ст. козацтво стає господарем в Придніпров'ї. Козаки в перше десятиліття XVII ст. беруть під свою опіку Київ, як центр національно-релігійного життя. Тоді й відбувається перше втручання козацтва в релігійне життя [3, с.4].

Необхідно відзначити, що за часів гетьмана П.Сагайдачного в 1620 р. було відновлено православну ієрархію.

В зв’язку з реформами в православній церкві київським митрополитом в 1634 р. став Петро Могила. Він навчався в європейських університетах, володів кількома мовами, добре знав церковну історію. Він брав участь у битві козаків під Цецорою, в Хотинському бою познайомився з Петром Сагайдачним.

Петро Могила прагнув об’єднання християнських церков. Він висував ідею автокефалії (незалежності) української православної церкви від будь-якого ієрарха.

Б.Хмельницький ставився до православної Церкви з пошаною, не втручався в її внутрішні справи. В результаті встановлених між державою і Церквою дружніх відносин, як між незалежними партнерами, остання була звільнена від податків.

Після укладання Переяславської угоди 1654 р. Москва почала відразу урізувати права суверенної Української козацької держави. Кінцевим наслідком цього процесу стало повне її поневолення.

Навіть в найтяжчий час після розгрому московським військом Запорозької Січі (1709 р.) запорожці дбали про православну віру і церкву, намагалися на майбутнє узаконити її права в суспільстві України. В «Пактах і конституції законів та вольностей Війська Запорозького», укладених в квітні 1710 р. гетьманом Пилипом Орликом обумовлено панівне становище в Україні православної віри і церкви. Козацтво висловлювало рішучий намір і надалі не допускати в Україні чужинецьких релігій (католицизму, іудаїзму) і докладати зусиль, щоб «вовіки міцніла одна-єдина Віра Православна Східного Обряду під священним Апостольським престолом у Константинополі, і щоб ширилась слава Божа, і щоб при новозбудованих церквах множилося навчання руських дітей вільним мистецтвам, і щоб Віра Господня міцніла і процвітала серед сусідніх чужоземних релігій як троянда серед колючок» [4, с.3].

Світогляд запорозького козацтва мав релігійний характер, формуючись під суспільним впливом, і ззовні проявлявся в формі православ'я.

Запорожжя знаходилось на перехресті трьох релігій і конфесій: ісламу, православ'я і католицтва. Козацтво ж традиційно дотримувалось саме православ'я. На Запорожжя приходили люди в основному з українських земель, що входили до складу Росії і Польщі. Для них, іслам був зовсім чужим і незрозумілим. До Запорожжя дійсно приймалися люди будь якої національності, однак вони були повинні прийняти православну віру. Без виконання цієї умови переселенці не мали права мешкати на Запорожжі.

Прибулого до Січі звичайно приводили до кошового отамана, який питав: "А чи віруєш в Бога?" Новоприбулий відповідав: "Вірую". "I в Богородицю віруєш?" "I в Богородицю вірую". "А ну, перехрестись!" Людина хрестилася. Так з'ясовувалась релігійна приналежність прибулих до Січі. У випадках, коли прибулий не був православним, перед вступом у Військо він був повинний охреститись у цю віру.

Для релігійності запорозького козацтва було притаманне шанобливе ставлення до деяких християнських святих і до ікон. Релігійність запорожців виявлялась і в тому, що в їхніх житлах (куренях, зимівках, бурдюгах) на почесному місці - покуті устатковувалися «обожниці»: стіни там прикрашалися іконами з ликами святих, запалювалися лампади, воскові свічки, курили дорогий фіміам, особливо у свята [3, с.3].

На Запорожжі був дуже поширений культ Покрови. Ще задовго до заснування Нової Січі, в 1659 р. запорожці заснували на Чортомлицькій Січі церкву на честь Покрови Богородиці [5; с.265].

Значно поширилось вшанування Покрови в період Нової Січі. Вже у 1734 р. на її честь було закладено січову церкву, а до 1775 р. на Запорозьких Вольностях вже існувало більше десяти релігійних споруд в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці. На її честь козаки щорічно влаштовували свято на Січі.

Великою шаною запорожців користувався святитель Христовий Микола. Він виступав як охоронець від пожеж і нападів ворогів [6; с.167].

Останній кошовий отаман Нової Січі Петро Калнишевський зробив чи не найзначніший вклад у будівництво й устаткування церков України. На його власні кошти споруджено чотири церкви: дерев'яна церква Різдва пресвятої Богородиці в м.Лохвиці (1763), дерев'яна церква Покрови пресвятої Богородиці в м.Ромнах (1764), кам'яна церква св. Петра і Павла в Межигірському монастирі (1768), дерев'яна церква св. Трійці в рідному селі Пустовойтівці на Полтавщині (1773). Для цих церков Петро Калнишевський замовляв дорогі іконостаси, ікони, богослужбові книги та інші літургійні речі й предмети. На кошти кошового отамана для святої чудотворної ікони Миколаївської соборної церкви, що діяла з 1645 р. в с.Новий Кодак на Запорожжі, виготовлено срібну шату з написом: «Сия шата сделана к Богоматери в Ново-Кодацкую церковь в цену сто шесть десят один рубль двадцать пять копеек коштом его вельможности пана кошевого атамана Петра Ивановича Калнышевского 1772 года, декабря 30 дня, а весу в ней три фунта, 21 лот». Петро Калнишевський славився не лише своєю хоробрістю й військовими здібностями, а й щедрим меценатством та щирою набожністю [4, с.4].

Запорозьке і українське духовенство досить вільно тлумачило написане в релігійних книгах, в той час як російське духовенство цього не допускало.

Так французький інженер-картограф Г.Боплан у своїх спогадах наголошував, що козаки сповідують грецьку віру, дуже шанують святкові дні і дотримуються постів, які у них тривають 8 або 9 місяців на рік і полягають в утриманні від м’яса [7, с. 30]

Запорожці свято берегли традиції, обряди. На моральне виховання козацтва впливала Православна церква.

Джерела та література

1. Багдасаров Р. Земний образ ангельського воїнства. Запорозька Січ як православний лицарський орден //Людина і світ. – 1997. - №3. – С.15-24.

2. Щербак В. Козацтво і православ’я// Київська старовина. – 1993. - №5. – С.71-76.

3. Сергійчук В. Козацтво і Унія// Українське слово. – 1993. – 26 лютого.

4. Сергієнко Г. Православна віра і церква в духовній культурі запорожців// Історія України. – 1998.- №16. – С.1-3.

5. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. – К., 1990. – Т.1. – 592с.

6. Панич І. Святий Микола//. – 1991. - №9. – С.167.

7. Г.Л. де Боплан Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн. – К., 1990. -253 с.