Педагогические науки/2. Проблемы подготовки специалистов

К. пед. н., доцент Сімкова І.О.

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», Україна

Послідовність навчання різних видів усного перекладу філологів-бакалаврів

Специфічні проблеми послідовного, синхронного перекладу або усного перекладу з аркуша, які розглядаються у відповідних теоріях, незмінно зводяться до функціонування розумових механізмів і до інших питань, які не виходять за рамки теорії усного перекладу. Перед усним перекладом не стоїть проблема жанрового характеру тексту або проблема передачі стилістичних тонкощів оригіналу. Перекладати художні твори усно немає потреби: навіть досвідчені перекладачі не здатні зберегти інваріант, а тому переклад перестає бути перекладом. В усному перекладі на перше місце висувається проблема функціонування навичок та умінь і допоміжних засобів перекладу (скоропис, технічне обладнання).

Для усного перекладу філологам-бакалаврам треба мати знання найбільш частотних відповідників, що застосовуються у перекладацькій практиці та автоматичні навички їх застосування. Оскільки, при виконанні усного перекладу немає часу пригадувати той чи інший еквівалент-термін. Довгі паузи та вагання заважають адекватному сприйманню тексту перекладу (ТП), в деяких випадках навіть, порушують комунікацію між партнерами. Якщо перекладач не знає правил слово-застосування, це значно знецінює знання слів, особливо при перекладі з рідної мови іноземною. З огляду на це зазначимо, що міцність запам’ятання мовних одиниць посилюється шляхом повсякденного багаторазового повторення.

До спеціальної складової частини фахової компетентності перекладача (ФКП) можна додати знання предмета висловлювання та володіння термінологічними одиницями, які мають фахову спрямованість тексту. Перекладачеві доцільно знати термінологічні одиниці у двох мовних поняттях [2]. Якщо перекладач знає назви всіх складових частин літака, але не знає принципу дії, то роль мовного посередника не буде тривалою.

Сьогодні, щоб бути на рівні сучасних вимог, перекладач повинен постійно вдосконалювати предметну галузь знань та водночас набувати практичних навичок з оволодіння двомовними термінологічними одиницями.

У процесі формування фахової перекладацької компетентності формується своєрідна мовна особистість, яка має низку відмінностей від особистості, яка не володіє вміннями і навичками перекладу. Відмінності між ними виявляються в усіх головних аспектах мовленнєвої комунікації: мовному, текстотвірному, комунікативному, особистісному та професійно-технічному.

Всі загадані вище аспекти повинні бути наявні у структурі ФКП для виконання філологами-бакалаврами професійного усного перекладу.

Згідно з українськими освітніми стандартами об’єктами професійної діяльності фахівця в галузі перекладу є дисципліни перекладацького циклу, зміст яких направлений на формування соціально-особистісних, економічних і організаційно-управлінських, науково-дослідних, загальнонаукових, науково-методичних, загально-професійних і спеціальних компетентностей. Соціально-особистісні, економічні й організаційно-управлінські, загальнонаукові й загально-професійні компетентності слугують фундаментом, який забезпечує випускнику мобільність на ринку професійної праці та підготовку до продовження освіти. Спеціальні компетентності (професійно орієнтовані знання і навички) відображають об’єктну та предметну орієнтацію підготовки і є необхідною базою для роботи з конкретними об’єктами й предметами праці.

Таким чином, головна мета курсу з практики перекладу – підготовка перекладача в сфері професійної комунікації містить у собі такі складові: практичну, освітню і виховну.

Практична мета полягає у формуванні в філологів-бакалаврів готовності до здійснення професійної перекладацької діяльності і реалізується в розвитку широкого комплексу компетентностей перекладача (комунікативної, спеціальної, індивідуально-психологічної, соціальної тощо) і досягається шляхом вирішення таких задач:

· формування вторинної мовної особистості;

· теоретичне і практичне оволодіння ІМ на рівні, достатньому для здійснення професійного перекладу;

· отримання базових знань в області теорії перекладу;

· формування умінь професійного перекладу.

Освітня мета припускає формування у майбутніх філологів умінь використання іноземної мови для підвищення рівня загальної культури й ерудиції, а також культури мислення, спілкування і мови. У рамках даної мети виділяються такі задачі:

· розширення фонових знань;

· підвищення інтелектуального рівня майбутнього перекладача;

· розширення кругозору через соціокультурну інформацію.

Виховна мета полягає в розвитку професійно-особистісних якостей майбутнього перекладача і реалізується в ході вирішення таких задач:

· формування готовності сприяти налагодженню міжкультурних і наукових зв'язків і представляти свою країну на міжнародному рівні;

· виховання толерантності і поваги до духовних цінностей інших країн і народів;

· розвиток прагнення до самовдосконалення.

Беручи до уваги особливості різних видів перекладу, ми можемо говорити про послідовність навчання різних видів перекладу [1, с. 391]. Навчання починається із видів перекладу, які вимагають загальних і менш складних вмінь, а далі – специфічних видів перекладу. Оптимальним вважається такий порядок навчання перекладу (див. рис. 1).

СИНХРОННИЙ ПЕРЕКЛАД ІЗ ЗОРОВОЮ ОПОРОЮ / БЕЗ ОПОРИ

УСНИЙ ПОСЛІДОВНИЙ ПЕРЕКЛАД З ЗАПИСОМ

УСНИЙ ПЕРЕКЛАД З АРКУША

ДВОСТОРОННІЙ ПЕРЕКЛАД

АБЗАЦНО-ФРАЗОВИЙ ПЕРЕКЛАД (БЕЗ ЗАПИСУ)

ПИСЬМОВИЙ ПЕРЕКЛАД

Рис. 1 Оптимальний порядок навчання перекладу майбутніх філологів

Вказана послідовність не означає, що кожний наступний вид перекладу починається тільки після закінчення роботи над попереднім. На нашу думку, повинно відбуватися паралельне навчання декількох видів перекладу. Однак, головною умовою є положення про те, що першим трьом видам усного перекладу студентів слід навчати на старших курсах.

Литература:

1. Комиссаров В. Н. Современное переводоведение. Учебное пособие / В. Н. Комиссаров. – М. : ЭТС, 2002. – 424 с.

2. Поліщук Л.П. Основні аспекти професійної підготовки майбутніх перекладачів у вітчизняних вищих навчальних закладах / Л.П. Поліщук // Вісник житомирського державного університету. – Житомир : 2013. – Вип. 68. – С. 130-133