Педагогические науки / 2. Проблемы подготовки специалистов

Д.пед.н. Білик Л.І., к.б.н. Чемерис І.А., к.пед.н. Старовойтенко Н.В.

Черкаський державний технологічний університет, Україна

Екологічна компетентність: інтегрований показник якості екологічної освіти

На початку третього тисячоліття в практичному розвитку екологічної освіти визначилися помітні позитивні зрушення. Екологічна складова в загальній освіті зайняла важливе місце: введено в освітні програми різних рівнів обов’язкові і факультативні навчальні предмети та курси екологічного спрямування, поступово підсилилася екологічна орієнтація змісту базових дисциплін.

У всіх основних документах освіти сталого розвитку, десятиріччя якої проголошено ООН у 2005-2014 роках, екологічній компетентності приділено багато уваги, як інтегрованому показнику якості екологічної освіти. [1, с. 6-8]. Аналіз літературних джерел проблем вищої професійної освіти показав, що поняття «компетентність» розглядається у багатьох дослідників, як основне в оновленні її змісту. Щодо екологічної компетентності, то дослідники зауважують, що термін хоча і зустрічається в українській освіті “однак радше використовується, аніж цілеспрямовано розробляється на науковому рівні” [1], с.7. О.Л. Пруцакова [2], Н.А. Пустовіт [3], даючи характеристику екологічній компетентності приходять до висновку, що “екологічна компетентність як психолого-педагогічна категорія може розглядатися як “сектор” життєвої компетентності, який стосується широкого спектру взаємодії особистості і навколишнього середовища. Екологічна компетентність, будучи складовою професійної компетентності, формується у процесі вивчення дисциплін різного профілю. Так, у наукових працях [4; 5] висвітлюється еколого-валеологічна основа формування валеологічної обізнаності в контексті екологічної компетентності. Пропонується загальне визначення еколого-валеологічної компетентності студентів вищого технічного навчального закладу, яка трактується як здатність особистості, спрямовану на «збереження фізичного, психічного, соціального, духовного здоров’я та розуміння прямої взаємозалежності благополуччя людини від стану навколишнього природного середовища…»[4]. “Оскільки екологічна компетентність є набутою характеристикою особистості, у її формуванні провідна роль належить освіті й вихованню, а в структурі останніх – насамперед відповідному змісту” [1, с. 26].

Згідно з С.Д. Дерябо та В.О. Ясвіним [6] в екологічній освіті реалізуються два напрями: 1) орієнтація на «природне середовище» втілюється в інвайронментальній педагогіці, 2) орієнтація на «світ природи» – в екологічній психопедагогіці. З позиції першого підходу у процесі екологічної освіти необхідно формувати систему уявлень про навколишнє природне середовище як про цілісну, неподільну систему, що забезпечує життєдіяльність людини як біологічного виду; формувати свідоме, відповідальне ставлення до навколишнього середовища, стратегії і технології раціонального природокористування. З позиції другого підходу, у процесі екологічної освіти необхідно формувати, по-перше, систему уявлень про світ природи як про сукупність конкретних природних об’єктів (та їх комплексів); по-друге – ставлення до природних об’єктів як до унікальних, неповторних; по-третє – стратегії і технології непрагматичної взаємодії з ними .

Практична реалізація задач екологічної освіти у системі вищої освіти здійснюється поступово, шляхом введення в навчальні плани дисципліни “Основи екології”, та шляхом екологізації навчальних дисциплін. Опитування студентів технічних напрямів підготовки дає підставу стверджувати, що вони мають поверхневе уявлення щодо впливу навколишнього середовища на психічне та соціальне здоров¢я особистості, що спричинено недостатнім екологічним наповненням змісту спеціальних дисциплін. Хоч навчальні плани вищих технічних навчальних закладів передбачають, залежно від профілю, також певний курс блоку прикладних екологічних дисциплін – “Урбоекологія”, “Екологічні проблеми енергетики”, “Екологічні проблеми транспорту” тощо.

Нині все більшої уваги приділяється використанню методів активного навчання, що сприяє кращому розвитку розумової та практичної діяльності. До активних методів навчання студентів належать семінари-дискусії, виробничі ситуацій, проблемні завдання, дослідницькі, екскурсії, методи моделювання та інші. Активні методи навчання студентів сприяють формуванню екологічної компетентності студентів у процесі технологічних практик, оскільки вони сприяють: розвитку ціннісних орієнтацій студентів; цілісному розвитку особистості студентів; становленню суб'єктної позиції особистості студента та створенню можливості для розвитку його творчого потенціалу. Вони пов’язані з базовими принципами екологічної освіти: гуманізму, науковості, інтеграції та систематичності [7]. Це пояснюється основною метою екологічної освіти вищих технічних навчальних закладів, якими є: вміння майбутніх інженерів прогнозувати особисту діяльність і діяльність інших людей; розвиток умінь приймати відповідальні рішення щодо проблем навколишнього середовища: усвідомлення особистої відповідальності за свої рішення; розвиток досвіду самостійної діяльності.

Важливе значення у процесі формування екологічної культури має екологічна компетентність студентів технічних спеціальностей. Ефективність процесу забезпечується за умови: створення базової моделі екологічного навчання і виховання;необхідного рівня екологічної компетентності викладачів; використання ефективних педагогічних підходів; якісного методичного забезпечення викладачів навчального закладу; розробки нових підходів до екологізації теоретичного навчання в системі фахової освіти; розробки нових підходів до проведення виробничих практик [7].

У професійній практичній діяльності реалізуються декілька компонентів екологічної компетентності. Розглядаючи екологічну компетентність як інтегрований результат навчальної діяльності студентів, характеризуючи її складові та залежно від досліджуваного аспекту, вона виступає як здатність особистості: до ситуативної діяльності в побуті і природному оточенні, коли набуті екологічні знання, навички, досвід і цінності актуалізуються в уміння приймати рішення і виконувати адекватні дії, усвідомлюючи їх наслідки для довкілля; застосовувати екологічні знання й досвід у професійних і життєвих ситуаціях, керуючись пріоритетністю екологічних цінностей і непрагматичною мотивацією взаємодії з довкіллям на основі усвідомлення особистої причетності до екологічних проблем і відповідальності за екологічні наслідки власної професійної і побутової діяльності; відповідально розв’язувати життєві проблеми, підпорядковуючи задоволення своїх потреб принципам збалансованого розвитку; систему знань, умінь та навичок у сфері екологічної діяльності, що відповідають внутрішній позиції та забезпечують кваліфіковане розв’язання екологічно небезпечних ситуацій, спостереження та контроль за дотриманням екологічних вимог у різних сферах життєдіяльності згідно з екологічним законодавством України . Усі складові реалізуються при діяльнісному підході до такого процесу. Діяльність є як реальним чинником ризиків для довкілля, так і шляхів його збереження. Саме за виявами діяльності оцінюють рівень екологічної компетентності.

Становлення екологічної освіти у навчальному процесі технічних університетів має низку особливостей проти інших навчальних закладів. Ці особливості обумовлені передусім специфікою технічних навчальних закладів. До таких особливостей ми відносимо: фундаменталізація, обмежене використання факультативів, проведення технологічних практик, самостійне набуття еколого-педагогічних знань і навичок викладачами.

Отже, за результатами проведеного аналізу можна стверджувати, що екологічна компетентність, як складова професійної компетентності, на сучасному етапі становлення освіти є однією з суттєвих проблем і виступає головною метою сучасного етапу становлення екологічної освіти вищих технічних навчальних закладів. Для правильної оцінки перспектив розвитку вітчизняної екологічної освіти та виховання необхідне звернення до досвіду тих країн, у яких успішно реалізується її модель.

Література:

1. Формування екологічної компетентності школярів : наук-метод. посіб. / Н.А. Пустовіт, О.Л. Пруцакова, Л.Д. Руденко, О.О. Колонькова. – К: ”Педагогічна думка”, 2008. – 64 с;

2. Пруцакова О.Л. До проблеми формування екологічної компетентності школярів / О.Л. Пруцакова // Вісник Черкаського університету. – 2009. – Вип. 162. – С. 132-138.

3. Пустовіт Н.А. Сутнісні характеристики екологічної компетентності школярів / Н.А. Пустовіт // Зб. наук. праць. Педагогічні науки. Вип. 38. – Херсон: Видавництво ХДУ. – 2005. – С.186-191

4. Ключка С.І. Формування еколого-валеологічної компетентності студентів вищого технічного навчального закладу / С.І. Ключка // Вісник Черкаського університету. – 2009. – Вип. 150. – С. 96-101.

5. Міненок А.О. Формування валеологічної культури вчителя і його готовності до валеологічної діяльності / О.М. Міненок // Проблеми освіти: наук.- метод.зб. – 2006. – вип. 48. – С. 223.

6. Дерябо С.Д. Две модели экологии / С.Д. Дерябо, В.А. Ясвин // Человек. – 1998. - № 1. – С. 34-40.

7. Білик Л.І. Про стан екологічної підготовки студентів у технічному вузі / Л.І. Білик // Нові технології навчання. – 2004. – № 37. – С. 126-132.