Педагогические науки/3. Методические основы воспитательного процесса

Мирвода Юлія Володимирівна

Мелітопольський державний педагогічний університет

імені Богдана Хмельницького, Україна

Розвиваючий потенціал гри у соціальному розвитку дошкільників

Гра зв’язана з усіма сторонами виховної й освітньої роботи з дітьми. Саме у грі розвиваються знання й уміння, отримані на заняттях, закріплюються правила поведінки, до яких привчають дітей у житті. Саме так трактується роль гри в програмі виховання у дошкільних установах.

Л.С. Виготський, О.В. Запорожець, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн вважають гру провідною діяльністю у дошкільному віці, завдяки якої у психіці дитини відбуваються значні зміни, формуються якості, що підготовляють перехід до нової, вищої стадії розвитку

Мета статті: визначити потенційні можливості гри у соціальному розвитку дошкільників.

До початку дошкільного віку дитина вже має певний життєвий досвід, який поки що недостатньо усвідомлений і є швидше потенційними здібностями, чим здатністю реалізовувати уміння в своїй діяльності. Завдання полягає якраз у тому, щоб спираючись на ці потенційні можливості, просунути вперед свідомість малюка, покласти початок повноцінного внутрішнього життя.

Розвиваючі ігри є спільною діяльністю дітей з дорослим. Саме дорослий вносить в життя дітей ці ігри, знайомить їх із змістом. Він викликає у дітей інтерес до гри, спонукає їх до активних дій, без яких гра не можлива, є зразком виконання ігрових дій, керівником гри – організовує ігровий простір, знайомить з ігровим матеріалом, стежить за виконанням правил.

В будь-якій грі міститься два типи правил – правила дії і правила спілкування з партнерами. Правила дії визначають способи дій з предметами, загальний характер рухів в просторі (темп, послідовність і т.д.) [1].

Правила спілкування впливають на характер взаємин учасників гри (черговість виконання найбільш привабливих ролей, послідовність дій дітей, їх узгодженість і т. ін.). Так, в деяких іграх всі діти діють одночасно і однаково, що зближує їх, об’єднує, учить доброзичливому партнерству. В інших іграх діти діють по черзі, невеликими групами. Це дає можливість дитині спостерігати за однолітками, порівнювати їх уміння зі своїми. І, нарешті, є ігри, в яких відповідальна, приваблива роль виконується по черзі. Це сприяє формуванню сміливості, відповідальності, привчає співпереживати партнеру по грі, радіти його успіхам.

Ці два правили в простій і доступній для дітей формі, без повчальності і нав’язування ролі з боку дорослого привчають малюків до організованості, відповідальності, самообмеження, виховують уміння співпереживати, уважно ставитися до оточуючих. Але все це стає можливим лише у тому випадку, якщо гра, розроблена дорослим і запропонована дитині в готовому вигляді (з певним змістом і правилами), активно приймається дитиною і стає її власною грою. Тільки якщо гра стане улюбленою і захоплюючою, вона зможе реалізувати свій розвиваючий потенціал.

Розвиваючі ігри містять умови, сприяючі повноцінному розвитку особистості: єдність пізнавального і емоційного початків, зовнішніх і внутрішніх дій, колективної і індивідуальної активності дітей. При проведенні ігор необхідно, щоб всі ці умови були реалізовані, тобто щоб кожна гра приносила дитині нові емоції, уміння, розширювала досвід спілкування, розвивала сумісну та індивідуальну активність.

Розвиваючі ігри можуть стати захоплюючими для всіх дошкільників, не залежно від віку, вибір гри визначається не календарним віком, а етапом їх психологічного розвитку. При проведенні ігор необхідно враховувати й значні індивідуальні відмінності між дітьми, що існують на кожному віковому етапі. Так, М.Г. Яновська відмічає, що майже у кожній групі дитячого садку є принаймні три типи дітей, які по-різному поводяться під час будь-якої діяльності, у тому числі в ігровий, і відповідно вимагають різного підходу [2].

У жодному випадку не можна насильно (заборонами, загрозами, покараннями) примушувати дитину робити те, чого вона не хоче, до чого ще не готова. Завдання вихователя (і в цьому полягає мистецтво виховання) – зацікавити малюка, захопити його корисним заняттям, підтримати щонайменші успіхи. Примушенням можна тільки відбити інтерес до гри, що зробить весь виховний процес безглуздим.

Так же безглузді і навіть шкідливі прямі вимоги щось запам’ятати або засвоїти в грі. Дитина у дошкільному віці не може вчитися на вимогу дорослого. Вона здатна запам’ятовувати і засвоювати тільки те, що потрібно їй самій, в чому вона зазнає практичну необхідність. Така необхідність природно виникає у цікавій і захоплюючій грі. Підміняти гру вправами або уроком, вимагати механічного повторення якихось слів або рухів неприпустимо. Тим більше недопустимий роздратований тон і грубість у відносинах з дітьми.

Доброзичливість, сюрпризність, різного роду несподіванки є значно більш ефективними засобами в роботі з дітьми. Потрібно уміти вчасно здивуватися або засмутитися, заінтригувати дітей якоюсь несподіванкою, висловити захоплення, показати мімікою, інтонацією, рухом свою зацікавленість грою і успіхами в нею дитини. Звичайно, все це вимагає від вихователя артистизму. Тільки радість успіху, захопленість, зацікавленість ведуть до формування повноцінної особистості людини.

Література

1. Никитин Б.П. Развивающие игры. – 2-е изд. / Б.П. Никитин. – М. : Педагогика, 1985. – 258 с.

2. Яновская М.Г. Творческая игра в воспитании младшего школьника: Метод. пособие для учителей и воспитателей / М.Г. Яновская. – М. : Просвещение, 1974. – 98 с.