Соціальна педагогіка в умовах інформаційного суспільства

Фільо Альона Анатоліївна,

студентка Уманського гуманітарно-педагогічного коледжу ім. Т.Г. Шевченка

Науковий керівник: І.І. Любченко

У період становлення інформаційного суспільства загальнолюдський соціум поступово набуває регіональних та глобальних властивостей. Акцентування соціальної уваги на людині, на індивідуалізації соціальних суб’єктів, гуманізація культури в цілому, з одного боку, зміцнює та розширює свободу особи, групи. Соціальне виховання в таких умовах стає запобіжним засобом оволодіння цією свободою не від соціуму, а для соціальної творчості, соціальної самореалізації. Зростання могутності пересічної людини інформаційної доби має компенсуватися вихованням соціальної відповідальності задля уникнення суїциду людства. З іншого боку, гуманізація інформаційної культури переводить соціальну конфронтацію з площини економічної в ціннісну. Духовне протистояння різних культур не знищить людство, якщо соціальне виховання спроможеться подолати соціокультурний егоїзм представників різних вірувань, етносів, регіонів світу, коли сприйняття людства як вищої соціальної цінності буде домінувати серед авангарду населення будь-якої країни. Нова мета соціального виховання – розширення межі соціальності соціальних суб'єктів до глобального рівня – вирішуватиметься через обґрунтування та реалізацію соціально-педагогічних технологій із засвоєння глобальних цінностей, формування глобальної свідомості, волі, глобальної соціальної активності людини, країни, регіону світу, що передбачає гармонізацію їх соціальних цінностей. Глобалізаційні процеси нової доби вплинули на те, що соціальний розвиток людини, групи нині визначається не лише внутрішніми соціокультурними умовами певної країни, але й регіону світу, загальнолюдською ситуацією в цілому. Тому соціальне виховання сягає нового рівня, перш за все, регіонального, а поступово – і глобального, що зумовлює проблему гармонізації технологій соціального виховання на суспільному рівні, з регіональними та глобальними технологіями, які формуються. Вирішення даних проблем непримусовими шляхами можливе через вдосконалення соціально-педагогічної науки і практики.

Соціальна педагогіка, котра виокремилася як галузь науково-практичної педагогічної діяльності наприкінці XIX ст., в інформаційному суспільстві має відповідати позитивним тенденціям розвитку його культури та сприяти їх реалізації соціально-педагогічними засобами. Саме в цьому полягає її соціокультурна функція. Внутрішньопедагогічна функція соціальної педагогіки – в з'ясуванні своїх теоретико-методологічних засад у нових соціокультурних умовах та створенні на цих основах соціально-педагогічних технологій гармонізації соціального розвитку людини (групи, суспільства) на мікросуспільному, регіональному, загальносуспільному, регіонально світовому та глобальному рівнях. Культурологічна парадигма соціальної педагогіки на методологічному рівні дозволяє трансформувати соціально-виховний процес з дискретного, відомчого, що реалізується через освітні заклади і організації, у безперервний, не обмежений місцем і часом виховний процес соціуму. Цей процес здійснюється через педагогізацію всіх сфер культури суспільства та спрямовується на подолання стихійних складових соціалізації. Специфікою соціальної педагогіки інформаційного суспільства обґрунтовано дослідження та регулювання соціального виховання на національному, регіональному та глобальному рівнях з метою засвоєння та розвитку соціальності (від сімейної, етнічної, громадської тощо до глобальної) всіх соціальних суб'єктів на непримусових засадах. Провідним принципом соціальної педагогіки інформаційної доби є гармонізація соціальності людини і соціуму (мікро-, мезо-, макро-, мега-). Зважаючи на специфіку становлення інформаційної доби людства, виокремлено також технологічні, методичні перспективи розвитку соціальної педагогіки в контексті культури інформаційного суспільства.

Обґрунтовано, що майбутнє соціальної педагогіки в Україні як посттоталітарній країні залежить не лише від визначеності теоретико-методологічних засад її розвитку, але й від сталої спрямованості суспільства, влади на демократизацію культури, оскільки соціально-педагогічні технології потрібні для гуманізації соціального виховання людини, групи, а отже, і самовиховання суспільства. Першочерговим завданням вітчизняного соціального виховання є гармонізація ставлення індивіда до суспільного життя та держави – до індивіда. Індивід має набути відчуття провідного соціального суб'єкта і навчитися діяти відповідно до цього статусу, щоб через об'єднання, групи, рухи уможливити створення суспільства, яке, у свою чергу, обмежить і спрямує діяльність держави, різних груп та індивідів на розкриття, вдосконалення сутнісних сил, зокрема соціальності, пересічного індивіда і всього українського народу. Сучасна вітчизняна соціальна педагогіка має спочатку науково обґрунтувати відновлення системи соціального виховання в найкоротший термін, але на антропоцентричних цінностях та принципі суспільності виховання, що прискорить демократизаційні процеси в країні та входження її в європейський культурний простір. Серед завдань реформування авторитарного соціального виховання попереднього періоду визнано такі: подолання недовіри суспільства до виховання, формування позитивного іміджу соціального виховання, подолання верховенства державного характеру соціального виховання, створення умов для відновлення суспільно-громадського характеру виховання в країні. Визнано за доцільне розпочати з підвищення якості та ефективності соціального виховання в закладах освіти, обґрунтовано напрями дошкільної соціально-педагогічної діяльності, розроблено модель соціально-педагогічної діяльності в середній загальноосвітній школі. Прискорення розвитку самої соціальної педагогіки в Україні уможливить вітчизняна соціально-педагогічна система, яка формується останнім часом, але досить повільно. Регулюванню та гармонізації виховних впливів усіх вітчизняних соціокультурних сфер, педагогізації соціального середовища на практиці сприяли би: створення національного міжвідомчого соціально-педагогічного центру, розробка та реалізація районних, регіональних, національних соціально-педагогічних програм та підвищення рівня соціального виховання в системі освіти, зокрема в озброєнні людини соціально-педагогічними знаннями, уміннями, навичками. Специфікою України є одночасне вирішення завдань індустріальної соціальної педагогіки (гармонізація соціальності на рівні відносин "особа – група – держава") та соціальної галузі педагогіки інформаційної доби – на рівні відносин "людина – група – суспільство – регіон – людство".

Література:

1. Майбутнє соціальної педагогіки: соціокультурний аспект / А.О. Малько // Інформаційно-культурологічна та мистецька освіта: стан і перспективи: матеріали міжнар. наук. конф., 12–13 жовт. / М-во культури і мистец. України, Харк. держ. акад. культури. — Х., 2004. — С. 232–233.

2. Соціальне виховання як питання національної та глобальної безпеки в умовах інформаційного суспільства / А.О. Рижанова // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: зб. наук. пр. / Акад. пед. наук України, Ін-т пробл. виховання. — К., 2006. — Вип. 9, кн. 2. — С. 16–22.

3. Актуалізація вітчизняного соціального виховання в контексті закону «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 рр.» / А.О. Рижанова // Освіта, культура та мистецтво в добу цивілізаційної глобалізації : матеріали міжнар. наук. конф., 22–23 листоп. 2007 р. / М-во культури і туризму України, Харк. держ. акад. культури, Акад. мистец. України. — Х., 2007. — С. 101–104.