Педагогічні науки / Соціальна педагогіка

Куйбіда А.С., Дебела К.С.

Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинськго, Україна

ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ РОЗВИВАЮЧОГО НАВЧАННЯ

У зв’язку з інтенсивною технологізацією освітнього процесу передові ідеї навчання і виховання вдягаються у форму технологій. Однією із загальновизнаних є технологія розвиваючого навчання.

Психологічні основи розвиваючого навчання були обгрунтовані видатним вітчизняним психологом Л.С. Виготським. Він вперше розкрив пріоритет розвитку в навчанні та вихованні. Орієнтація на поняття Л.С.Виготського «зона найближчого розвитку» в навчанні стала основою багатьох психолого-педагогічних досліджень, експериментів в освіті.

Послідовники вченого А.Н. Леонтьєв, П.Я. Гальперин розробили психологічну теорію діяльності, в якій ідеї Л.С.Виготського отримали подальший розвиток. Реалізація розвивального навчання в початковій школі була зроблена Л.В. Занкова, а в подальшому Д.Б. Ельконіна і В.В. Давидовим в практиці експериментальних шкіл.

Здатність до розвитку існує в людині з народження. Розвиток зумовлено деякими спадковими механізмами, однак і соціальне середовище є істотним чинником у формуванні особистості. Важлива властивість особистості — саморегуляція, самоврядування — впливає на процес розвитку людини, який протікає в індивідуальному варіанті. Процесу розвитку властиві стадійність і нерівномірність. Вікові зміни визначають кількісні та якісні можливості розвитку [1].

У зв’язку з розробкою теорії розвиваючого навчання, були висунуті припущення, про те, що дитина з дошкільного віку здатний опанувати багатьма загальними теоретичними поняттями. У цьому можливо активізувати розумовий розвиток через зміст навчального матеріалу, в якому пріоритет віддається підвищенню теоретичного рівня.

Технологія розвиваючого навчання передбачає взаємодію педагога й учнів на основі колективно-розподільчої діяльності, пошуку різних способів вирішення навчальних завдань за допомогою організації навчального діалогу в дослідної та пошукової діяльності учнів.

Технологія розвиваючого навчання включає стимулювання рефлексивних здібностей дитини, навчання навичкам самоконтролю і самооцінки.

Технологія розвиваючого навчаннягрунтується на концепціях розвиваючого навчання вітчизняних вчених (Л.В. Занков, В.В. Давидов, Д.Б. Ельконін, З.І Калмикова, Є.М. Кабанова, Г.А. Цукерман, І.С. Якиманська, Г . К.Селевко та інші) в основі яких лежать різні аспекти розвитку дитини і певні мотиваційні компоненти [2].

Так, наприклад, Л.В. Занков, В.В. Давидов, Д.Б. Ельконін спираються у розробці концепцій розвивального навчання на пізнавальний інтерес. І.С.Якіманская віддає пріоритет індивідуальним досвіду особистості. Г. Альтшуллер, І. Волков, І. Іванов акцентують увагу на творчих потребах школярів, а Г.К.Селевко — на потреби самовдосконалення. У будь-якому випадку, технології розвиваючого навчання розглядають дитини як самостійного суб’єкта процесу навчання, що взаємодіє з навколишнім світом.

У практиці шкільного навчання набули найбільшого поширення технології розвиваючого навчання Л.В.Занкова і Д.Б.Ельконіна-В.В.Давидова.

Дидактичні принципи розвивального навчання Л.В.Занкова:

- Високий рівень складності при швидкому темпі вивчення навчального матеріалу.

- Теоретичні знання відіграють провідну роль.

- Сприяння усвідомленню уащіміся процесу навчання.

- Загальний розвиток всіх учнів.

Дидактичні основи розвиваючого навчання Д.Б. Ельконіна-В.В.Давидова:

- Мета навчання — формування теоретичного мислення і свідомості.

- У змісті навчання переважає система наукових понять, заснована на загальних способах навчальних дій.

- Методичні особливості — проблемний виклад навчального матеріалу, використання методу навчальних завдань, організація колективно-розподільчої діяльності.

Дослідження та досвід роботи вчителів показують, що чим більшою мірою навчання забезпечує розвиток, тим вища якість цих знань, тим вища їх дієвість. Тому організація навчання має бути такою, яка б передбачала включення у процес навчання тих розумових дій і функцій, які необхідні для того, щоб учні успішно оволодівали цими знаннями, вміннями і навичками. При цьому навчання виконує визначальну роль у розвитку, а власна діяльність учнів - провідну. Тобто вихідним для навчання є досягнутий рівень розумового розвитку, а власна діяльність учня має забезпечувати йому зміну, підвищення цього рівня [1, 2].

В організації процесу навчання виходять з положення Л. Виготського, що навчання йде попереду розвитку і веде його за собою. Однак із Цього не варто робити висновок, що будь-яке навчання забезпечує розумовий розвиток. В одних випадках воно прискорює, в інших - затримує. Отож навчання, з одного боку, має будуватися на досягнутому рівні розумового розвитку, а з іншого - воно має бути таким, яке б підіймало цей рівень, передбачало б його ріст, зміну.

Розвивальне навчання, на думку спеціалістів-психологів, - це навчання, зміст, методи і форми організації якого прямо зорієнтовані на закономірності розвитку. Для нього характерне перетворення учня на суб'єкта навчання, який зацікавлений у саморусі і здатний до перетворення того, кого вчать, на того, хто вчиться.

Література:

1. Любарська О.М. Технології розвивального навчання // Освітні технологи / За ред. О.М.Псхоти. - К., 2004. - С. 91-108.

2. Фурман A.B. Методологический анализ систем развивающего обучения // Педагогика и психология. - М., 1995. - №1.