Педагогические науки/6. Социальная педагогика

Бісєрова Аліна Едуардовна

Мелітопольський державний педагогічний університет

імені Богдана Хмельницького, Україна

місце позакласної роботи у соціалізації підлітків

Упродовж століть найбільш ефективної для масової передачі знань, умінь, навичок молодому поколінню виявилася технологія класно-урочної системи. Зміни, що відбуваються нині у громадському житті, вимагають розвитку нових способів освіти, педагогічних технологій, спрямованих на індивідуальний розвиток особистості, творчу ініціативу, формування навичок самостійного просування в інформаційних полях, універсального уміння ставити і вирішувати завдання для розв’язання проблем, що виникають у житті.

Важливим стимулом для творчого розвитку дітей, підлітків і юнацтва, розквіту їх здібностей, розширення діапазону інтересів, гуманізації думок, почуттів і вчинків, творчої активності є дозвілля.

Фрагментарність існуючих теоретичних розробок і обмеженість емпіричного матеріалу по проблемах, пов'язаних із соціалізуючим впливом дозвілля і зведення його переважно до реалізації виховної функції, істотно знижує ефективність практичних заходів у сфері дозвілля.

Проблемами соціалізації займалися: Г. Салливан, Дж. Г. Мид, Т. Парсонс, Б. Скиннер, О. Брим, Шомбар де Лов, Б. Берксон, Г. Уолтер, Л.С. Виготський, П. Я. Гальперин, О.М. Леонтьєв, Ж. Піаже, С.Л. Рубінштейн, І.С. Кон, Б.Д. Паригин, А. С. Макаренко, А.В. Мудрик, В.О. Сухомлинський та ін.

Мета статі – визначити місце позакласної роботи в процесі соціалізації підлітків.

Соціалізація особистості – одне з провідних понять соціальної педагогіки, воно відбиває досить складне соціальне явище. У науковій літературі можна зустріти різні визначення цього поняття, такі, як: соціалізація – це складний багатогранний процес щодо:

- засвоєння індивідом упродовж його життя соціальних норм і культурних цінностей того суспільства, до якого він належить;

- засвоєння і подальшого розвитку індивідом соціально-культурного досвіду;

- становлення особистості, навчання і засвоєння індивідом цінностей, норм, установок, зразків поведінки, властивих цьому суспільству, соціальній спільноті, групі;

- включення людини у соціальну практику, придбання нею соціальних якостей, засвоєння громадського досвіду і реалізації власної суті за допомогою виконання певної ролі в практичній діяльності і т. д. [1, с. 23].

Загальним для усіх підходів є розгляд соціалізації як результату і механізму придбання особистістю соціального досвіду в процесі життєдіяльності.

Соціалізація підростаючих поколінь є складний безперервний процес, при якому, з одного боку, потреби окремо взятої особистості адаптуються до потреб громадських, але ця адаптація має не пасивний характер, що призводить до конформізму, це активний творчий процес привласнення загальнолюдських цінностей, коли індивід проявляє усю потужність своїх сутнісних сил, добровільно вибудовуючи свою роль у суспільстві, самоактуалізуючись. З іншого боку, суспільство формує норму моралі і поведінки, педагогічно доцільних форм стосунків між людьми в сім'ї, в школі, у дозвільних установах, в інших соціальних середовищах.

Могутнім стимулом для творчого розвитку дітей, підлітків і юнацтва, розквіту їх здібностей, розширення діапазону інтересів, гуманізації думок, почуттів і вчинків, творчої активності є дозвілля і, зокрема, дозвільні об'єднання, що представляють педагогічну систему, де процес формування і розвитку індивіда не обмежується соціальним замовленням, а здійснюється на основі домінуючих потреб і мотивів поведінки.

Старший шкільний вік – це період входження у світ людської культури і громадських цінностей. Тобто з одного боку це процес соціалізації, а з іншого – вік індивідуалізації, відкриття і затвердження свого унікального і неповторного світу.

Соціальне виховання, здійснюване у колективах різного типу, дає зростаючій людині досвід життя у суспільстві, досвід взаємодії з оточенням, може створити умови позитивно спрямованих самовизначення, самореалізації і самоствердження, а в цілому – для набуття досвіду адаптації у суспільстві.

Культурно-дозвільна діяльність є одним з дієвих засобів для підлітка в оптимізації оточуючого соціокультурного середовища. Процес функціонування культурно-дозвільної діяльності можна уявити як взаємодію соціалізації та індивідуалізації. Якщо перша полягає у привласненні підлітком соціальної сутності, то друга – у виробленні у нього індивідуального способу життєдіяльності, завдяки яким він дістає можливість розвиватися. Соціалізація, як особистісна властивість, виникає у процесі соціальної діяльності, як її результат.

Необхідні умови для соціалізації особистості дитини забезпечує позакласна виховна робота, яка є сукупністю різних видів діяльності і має широкі можливості виховного впливу на дитину. Позакласна робота розуміється переважно як діяльність, організовувана з класом, групою учнів у позаурочний час для задоволення потреб школярів у змістовному дозвіллі (свята, вечори, дискотеки, походи), їх участі у самоврядуванні і суспільно корисній діяльності, дитячих громадських об’єднаннях і організаціях [2]. Ця робота дозволяє виявити у своїх підопічних потенційні можливості і інтереси, допомогти дитині їх реалізувати.

Позакласна робота орієнтована на створення умов для неформального спілкування учнів одного класу або учбової паралелі, має виражену виховну і соціально-педагогічну спрямованість (дискусійні клуби, вечори зустрічей з цікавими людьми, екскурсії, відвідування театрів і музеїв з наступним обговоренням, соціально значущі справи, трудові акції).

В процесі багатопланової позаурочної роботи можна забезпечити розвиток громадських інтересів школярів, сприяти їх творчій діяльності.

По-перше, різноманітна позанавчальна діяльність сприяє більш різнобічному розкриттю індивідуальних здібностей дитини, які не завжди вдається роздивитися на уроці. По-друге, включення у різні види позакласної роботи збагачує особистий досвід дитини, її знання про різноманітність людської діяльності, дитина придбаває необхідні практичні уміння і навички. По-третє, різноманітна позакласна виховна робота сприяє розвитку у дітей інтересу до різних видів діяльності, бажання брати активну участь у продуктивній, схвалюваній суспільством діяльності. Якщо у дитини сформований стійкий інтерес до праці у сукупності з певними практичними навичками, що забезпечують їй успішність у виконанні завдань, тоді вона зможе самостійно організувати свою власну діяльність. Це особливо актуально зараз, коли діти не уміють зайняти себе у вільний час, внаслідок чого ростуть дитяча злочинність, проституція, наркоманія і алкоголізм. Помічено, що у школах, де добре організована різноманітна позакласна виховна робота, «важких» дітей менше і рівень пристосування, «вростання» у суспільство вищі. По-четверте, у різних формах позакласної роботи діти не лише виявляють свої індивідуальні особливості, а і вчаться жити в колективі, тобто співробітничати один з одним, піклуватися про своїх товаришів, ставити себе на місце іншої людини і ін. Причому кожен вид позанавчальної діяльності – творчої, пізнавальної, спортивної, трудової, ігрової – збагачує досвід колективної взаємодії школярів у певному аспекті, що у своїй сукупності дає великий виховний ефект.

Література:

1. Платонова Н.М. Основы социальной педагогики : Учеб. пос. / Н.М. Платонова. – СПБ : Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2005. – 120 с.

2. Титов Б.А. Социализация детей, подростков и юношества в сфере досуга / Б.А. Титов. – СПб, 2003. – 320 с.