Филологические науки / 7. Язык, речь, речевая коммуникация

Голодна А.О., Радченко Ю.Д.

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського, Україна

Кіберзлочинність в інформаційному суспільстві

На сьогодні комп’ютерні злочини – це одна з найдинамічніших груп суспільно небезпечних посягань. Швидко збільшуються показники поширення цих злочинів, а також постійно підвищується їх суспільна небезпечність.

Метою роботи є дослідження кіберзлочинності та кіберзлочинів як потенційної загрози сучасному інформаційному суспільству.

Нині ми живемо і працюємо у світі глобальних можливостей взаємодії. Стрімке збільшення кількості персональних комп'ютерів, вільний доступ до Інтернету й швидкий розвиток ринку нових комунікаційних пристроїв змінили і способи проведення дозвілля, і методи ведення бізнесу. Це спричинило появу безпрецедентних злочинів. Злочинність глобальних цифрових технологій відкриває нові можливості для діяльності злочинців. Більш того, комп'ютери й мережі можуть використовуватися для того, щоб викликати тривогу, посіяти паніку, очікувати насильницькі напади – і навіть для координації та здійснення терористичних дій.

Проблема комп’ютерної злочинності привернула увагу криміналістів провідних зарубіжних країн з часу широкого впровадження комп’ютерної техніки, що викликало низку негативних наслідків та загострило ситуацію із захистом інформації, яка міститься у базах даних комп’ютерів і комп’ютерних систем. Статистика таких злочинів велася з 1958 р. Тоді під ними малися на увазі випадки псування і розкрадання комп'ютерного устаткування; крадіжка інформації; крадіжки грошей, здійснені із застосуванням комп’ютерів; несанкціоноване використання комп’ютерів чи крадіжка машинного часу.

У багатьох випадках правоохоронні органи відстають від злочинців, не маючи необхідних технологій і кваліфікованого персоналу для створення перешкод новій і швидко зростаючій загрозі, названої кіберзлочинністю.

На сьогодні термін «кіберзлочинність» в офіційних нормативно-правових документах не визначений. Разом з тим саме поняття закріпилося в лексиконі розвинених держав Європи і світу й позначає злочинність у сфері комп’ютерної інформації і телекомунікацій, незаконний обіг радіоелектронних і спеціальних технічних засобів, поширення неліцензійного програмного забезпечення для ЕОМ, а також деякі інші види злочинності.

Конвенція Ради Європи про кіберзлочинність говорить про чотири типи комп’ютерних злочинів, визначаючи їх як злочини проти конфіденційності, цілісності та доступності комп’ютерних даних і систем:

1. Незаконний доступ – протиправний умисний доступ до комп’ютерної системи або її частини.

2. Незаконне перехоплення – протиправне умисне перехоплення не призначених для громадськості комп'ютерних даних на комп'ютерну систему.

3. Утручання в дані – протиправне пошкодження, видалення, порушення, зміну або припинення комп’ютерних даних.

4. Утручання в систему – серйозне протиправне перешкоджання функціонуванню комп’ютерної системи шляхом введення, передачі, пошкодження, видалення, порушення або зміну комп'ютерних даних.

Саме ці чотири види злочинів є власне «комп’ютерними», решта – це або пов’язані з комп’ютером, або вчинені за допомогою комп’ютера. До них відносяться: злочини, пов’язані з порушенням авторських та суміжних прав; дії, в яких комп’ютери використовуються як знаряддя злочину (електронні розкрадання, шахрайства); злочини, в яких комп’ютери відіграють роль інтелектуальних засобів (розміщення в мережі Інтернет дитячої порнографії, інформації, що розпалює національну, расову, релігійну ворожнечу і т.д.). Такі злочини характеризуються наступними особливостями: високою латентністю, складністю їх виявлення та розслідування, складністю доказу в суді подібних справ.

Специфіка даного виду злочинності полягає у: 1) відносній «комфортності» для злочинців. Це означає, що підготовка та скоєння злочину здійснюється, практично не відходячи від «робочого місця»; 2) доступності – у зв’язку з тенденцією постійного зниження цін на комп’ютерну техніку; 3) географії скоєння злочинів, яка є досить широкою, але враховуючи те, що основна кількість комп’ютерів розташована у великих населених пунктах, то саме на них і припадає «левова частка» злочинності; 4) складності виявлення, фіксації й вилучення значущої інформації при виконанні слідчих дій для використання її в якості речового доказу.

Інструментарієм для здійснення комп’ютерних злочинів є «троянські» програми, за допомогою яких будують ботмережі для крадіжки паролів і конфіденційної інформації. Характерною й небезпечною рисою сьогоднішніх шкідливих програм є те, що вони прагнуть зберегти свою присутність на «інфікованій» машині.

Вивчивши проблему кіберзлочинності в сучасному світі, можна виокремити напрями для правового врегулювання інтернет-відносин з метою зменшення кількості кіберзлочинів:

1. Захист особистих даних і приватного життя в мережі Інтернет.

2. Регулювання електронної комерції та забезпечення її безпеки.

3. Захист інтелектуальної власності.

4. Боротьба з протиправною поведінкою в мережі Інтернет.

5 . Правове регулювання електронних повідомлень.

Незважаючи на усі заходи, що їх уживають окремі особи, фірми, а також держави, кіберзлочинність продовжує свою діяльність. Тому особливо важливо переглянути всі існуючі заходи та активно розробляти нові, що принесуть більшу користь та надійніший захист від кіберзлочинців. Жодна держава сьогодні не в змозі протистояти кіберзлочинності самостійно. Нагальною є необхідність активізації міжнародної співпраці в цій сфері.