Філософія / 2. Соціальна філософія

Богданова Н.Г.

Українська інженерно-педагогічна академія

ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ КУЛЬТУРИ ЖИТТЄТВОРЧОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Єдино можливим простором, де збігаються філософські і естетичні способи освоєння світу, є людина, творець, художник, філософ. Життєві сенси, цінності і пристрасті людини, забарвлюючи цей світ, роблять його, перш за все, світом людини. І якщо об’єктом філософського роздуму є Універсум, як «все суще», то, природно, що людина як «мікрокосм» стає першим і головним об’єктом філософської антропології, що шукає відповіді на всі ключові філософські питання через призму вчення про людину [1, с. 82-84].

З часів встановлення панування антропоцентричного світогляду людина створює власне життя. Таким чином, із розвитком суспільства дедалі актуальнішою постає проблема визначення культури життєтворчості особистості як способу взаємодії людини із навколишнім світом.

Культура життєтворчості особистості розглядається, з одного боку, як вибір власного шляху та створення умов для його реалізації у запропонованих умовах, а з іншого, як втілення в процес самоздійснення творчого початку, що зумовлює і створення себе, і творче перетворення навколишніх обставин.

Поняття життєтворчість складається з двох субстанційних для визначення його суті понять: життя та творчості. Життя у цьому сенсі розглядається не як біологічна, а як філософська категорія, яка втілює весь онтологічний зміст поняття буття у світі.

Окрема людина – це відносно невеликий і нетривало існуючий організм, який змушений прокладати свій шлях серед планетарних і космічних сутностей, незмірно переважаючих його своїми розмірами і енергіями.

Творчість – це процес людської діяльності, що створює якісно нові матеріальні і духовні цінності. Творчі компоненти є у людини і у складі чуттєвих уявлень, і в системі понятійних образів, як в живому спогляданні, так і в емпіричному та теоретичному. У свідомості людини функціонують багато понять ідеального типу, націлені на майбутнє. Найвідоміші мислителі-гуманісти не випадково вважали творчість провідним початком життя. Культурна творчість людства – спроба гармонізувати природно-космічну і природно-історичну необхідність та виявити третю позицію, власне її і можна з повним правом буде назвати позицією культури, – це живе, особисто усвідомлене, вільне прагнення людини до збирання, відновлення розірваної цілісності Універсуму як в собі самому, так і у зовнішньому світі [2, с. 388-393].

Вміти творчо мислити – значить вміти розв’язувати проблеми, вміти розв’язувати проблеми – значить вміти ставити та відповідати на питання. Розв’язання передбачає пошук, а отже і неоднозначність шляхів рішення, і висування одночасно кількох гіпотез, і зіткнення різних, а часом і протилежних думок. Внаслідок цих особливостей творчого пошуку вміння ставити питання та відповідати на них обумовлюють результативність міркувань. Не випадково у школах давньогрецьких філософів прийнято було вести бесіди з учнями (Платон, Сенека) [3, с. 182-190]. Перетинання життя та творчості, вияв головуючої ролі творчості у житті людини спрямували дослідження такого феномену, як життєтворчість.

Життєтворчість – це вищий прояв сутнісних сил, життєвого та творчого потенціалу особистості; духовно-практична діяльність людини, спрямована на свідоме, самостійне й творче визначення (проектування) та здійснення власного життя як індивідуально-особистісного життєвого проекту. Життєтворчість передбачає свідоме й цілеспрямоване ставлення до головних вузлових життєвих проблем, характерних для кожного етапу життєвого шляху особистості [4, с. 393-398].

Культура життєтворчості особистості визначається фахівцями як цілісність вияву її адаптивної, творчої та суб’єктної активності, яка регламентується мотивацією надлишку й спрямована на реалізацію цільових та смислових аспектів власного життя, при цьому, під мотивацією надлишку розуміється мотивація, спрямована на реалізацію буттєвих потреб людини [5].

Особистість завжди виступає автором власного життя, розглядається як суб’єкт життєтворчості, який робить своє життя предметом власної волі та свідомості. Життєтворчість особистості у загальному сенсі може розглядатися, як проектування та здійснення особистістю власного життєвого шляху.

Література:

1.Курьянова И. А. Философская антропология как основание постижения феномена творца в нестабильной культуре / И. А. Курьянова // Культура народов Причерноморья. – 2005. – № 63. – С. 82-84.
2.Трофимова Е. А. Инновационный потенциал культурологии и её функции в системе гуманитарного знания / Е. А. Трофимова // Матер. Второго Собрания Росс. культурологич. об-ва и науч.-практ. семинара 7-8 апр. 2008 г. – СПб.: РХГА, 2008. – С. 388-393.
3.Дуткевич Т. Аналіз психологічних досліджень періодизації розвитку творчості особистості / Т. Дуткевич // Творчість як засіб особистісного росту та гармонізації людських стосунків: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. 22-23 квіт. 2005 р. – К. – Житомир: Держ. фонд фундаментальних дослідж. МОН Укр. – С. 182-190.
4.Мурашкіна О. В. Модель школи життєвої компетентності / О.В. Мурашкіна // Моделі компетентного випускника 12-річної школи: сутність, пріоритети, пошук відповідей на виклики ХХІ століття: Матер. всеукр. наук.-пошук. конф. 16-17 трав. 2007 р. – Т.1. – Київ-Донецьк: Акад. пед. наук Укр., ін-т педагогіки АПН Укр. – 2007. – С. 393-398.
5.Ямницький В. М. Психологічні чинники розвитку життєтворчої активності особистості в дорослому віці: Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра психол. наук: 19.00.07 «Педагогічна та вікова психологія» / В. М. Ямницький. - К., 2005. – 40 с.