Філософія/6. Філософія науки

Бахаєва А.А., Амеліна І.В.

Донбаський державний технічний університет

Моделювання як метод наукового пізнання

Система освіти, як важливий та багатокомпонентний об'єкт соціальної реальності, вимагає застосування у дослідженні адекватних його складності методичних засобів, серед яких важливу роль відіграє метод моделювання.

Моделювання є одним із способів пізнання. Моделювання слугує для розв'язування тих завдань, які не можуть бути розв'язані безпосередньо на об'єкті, наприклад коли він не існує. Метод моделювання полягає в заміні деякого об'єкта іншим об'єктом, який володіє подібними властивостями, але дослідження якого економічно вигідніше. Тобто методи моделювання є одним із способів опосередкованого пізнання. Моделювання це завжди є співставлення відомого з невідомим по аналогії.

Вивченням даного питання займалися як вітчизняні (В. Ковальчук, Н. Кушнаренко, М. Лесечко, Л. Мойсеєв, А. Уйомов, С. Фареник, В. Шейко, О. Яцій та інші), так і зарубіжні (М. Аксьонов, П. Алабужев, Д. Грейцер, В. Калашников, Є. Кіров, Л. Ейгенсон та інші) вчені, які наголошують на важливості виділення в мисленні декількох гносеологічних компонентів, сукупність яких забезпечує наочність наукового знання про фрагмент дійсності.

Феномен моделювання органічно пов’язаний з поняттям моделі, тому що є процесом створення і використання моделей. Цей взаємозв’язок знайшов відображення в існуючих дефініціях даних понять і в методології їхнього визначення. Під час термінологічного визначення феномена моделювання більшість науковців ідуть шляхом приєднання до раніше виробленого поняття моделі, ознак, що відбивають факти створення і використання моделі. Наприклад, К. Морозов під моделлю розуміє об’єкт будь-якої природи, що здатний заміщати досліджуваний об’єкт так, що його вивчення дає нову інформацію про цей об’єкт, а під моделюванням – побудову і вивчення такого об’єкта будь-якої природи (що називається моделлю), здатного заміщати досліджуваний об’єкт і вивчення якого дає нову інформацію про цей об’єкт [1].

Не можна не погодитися з ученими (Г. Рузавіним, В. Тюхтіним, Д. Хорафасом та іншими) в тому, що акцент слід зробити на ролі моделювання, по-перше, як основі систематизації знання; по-друге, у логічному узгодженні висловлень, що входять до складу теорії; по-третє, у перевірці наслідків, логічно виведених з певних теоретичних передумов, вірогідності теорії в цілому; по-четверте, в обґрунтуванні несуперечності і повноти теорії й у поясненні фактів як головної умови побудови моделі [2].

Зокрема, при поясненні фактів треба акцентувати увагу на виконанні таких операцій:

а) зіставлення всієї сукупності даних, що належать до характеристики досліджуваного об’єкта з теоретичним уявленням про механізм і причини процесів, як протікають у ньому;

б) вибір з цієї сукупності таких фактів, що відповідають критерію послідовного вичленовування в об’єкті істотних сторін (властивостей, зв’язків тощо);

в) аналіз інформації про відповідні ознаки і послідовне відсікання інформації про другорядні ознаки об’єкта;

г) оцінка результатів операцій;

ґ) зіставлення емпіричної моделі з відомою теорією, у рамках якої здійснюються пояснення фактів і систематизація знань про ці факти чи групи фактів за їх виявленими загальними властивостями і зв’язками;

д) виявлення розбіжностей між теорією та виділеними фактами, побудова нової теорії чи уточнення колишньої.

У процесі перевірки плідності теорії, встановлення її вірогідності в процесі моделювання використовуються різні операції, наприклад: логічна експлікація теорії; установлення сукупності наслідків, виведених з теорії; селекція (вибір і добір) деякої сукупності узагальнених типів інформації (фактів), щодо яких можна перевірити істинність цих висловлювань; установлення відповідності й розбіжностей між теоретичними висловлюваннями і фактами тощо, і це так само є підтвердженням гносеологічної функції моделі [3].

Природно виникає питання, які об’єктивні підстави для можливості заміни в процесі дослідження одного об’єкта іншим. Тут треба сказати, що предмети матеріального світу (і відповідно “предмети” свідомості) становлять цілісні системи властивостей, зв’язків, відносин і процесів. Ця цілісність і системність предметів обумовлена тим, що їхні елементи пов’язані один з одним певним чином. Саме цей закономірний зв’язок елементів, що становлять цілісні предмети, і є об’єктивною основою можливості моделювання [4].

Отже, проведений аналіз моделювання, як методу наукового пізнання дозволяє зробити висновки, що моделювання відіграє провідну роль у створенні єдиних методичних процедур пізнання і формалізації мови науки. Під час визначення меж формалізації необхідний ретельний аналіз характеру досліджуваного об’єкта і добір відповідних способів його опису і дослідження.

Проте якщо можливості моделювання за допомогою формалізованих засобів у соціальному пізнанні не безмежні, то модель, як специфічна форма наукового дослідження, необхідна на всіх його рівнях і етапах та може бути застосована до всіх галузей суспільствознавства. У цьому сенсі моделювання універсальне.

Література:

1. Морозов К. Е. Математическое моделирование в научном познании [Текст] / Морозов К. Е. – М. : Наука, 1978. – 346 с.

2. С. К. Хаджирадєва, Моделювання як метод науково-практичного пізнання [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/

3. Батороев К. Б. Аналоги и модели в познании [Текст] / Батороев К. Б. – Новосибирск : Наука, 1981. – 319 с.

4. Брудный А. А. Модель и ее возможности [Текст] / А. А. Брудный // Проблема модели в философии и естествознании. – Фрунзе : Илим, 1969. – С. 3–11.