Право/4.Трудовое право, и право социального обеспечения.

Прозапас Ірина Валеріївна

студентка І курсу гр. П-12
Міжнародного класичного університету «Україна-Південь»
науковий керівник: к.і.н. Шпак Д.О.

(Україна, Миколаїв)

Перспективи розвитку профспілок в Україні.

Роль профспілок у функціонуванні громадянського суспільства залежить від різноманітних факторів. Найбільш вагомими з них є наступні: стан і розвиток самого громадянського суспільства, його складових; стан політики держави; стан і розвиток профспілок, профспілкового руху. В Україні за останні декілька років проблема функціонування професійних спілок як важливого інституту громадянського суспільства викликає все більше уваги та дискусій. Причин тут декілька. Перш за все, змінилося місце профспілок в українському суспільстві. В сучасному українському суспільстві спостерігається тенденція усунути профспілки на узбіччя економічного і соціального життя. Однак, десятирічний досвід діяльності профспілок України підтверджує, що вони дійсно, хоч і не без труднощів, набувають притаманних їм функцій представництва, здійснення та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів найманих працівників.

Сучасний етап розвитку економіки на базі якісно нових технологій та інформаційних систем змінює і структуру виробництва, і структуру робочої сили, породжує нові види діяльності профспілок, дозволяє їм ставити питання про науково обґрунтоване планування і організацію підготовки фахівців нових спеціальностей та сприянню їх участі в усіх процесах функціонування та розвитку суспільства. Крім того, сьогодні ніхто не може ігнорувати профспілки як у політичному житті, так і в реалізації економічних, соціальних та духовно-культурних програмах. А також зростає соціально-виховна роль профспілок України. Отже, аналіз діяльності профспілок в Україні свідчить про те, що жодної суспільно значимої події не відбувалось без активної участі та ефективного впливу профспілок.

Разом з тим, одним із невід’ємних висновків наукових досліджень е те, що профспілковий рух сьогодення розвивається суперечливо і порівняно з попередніми часами занепадає. Причини кризи профспілок багатоманітні й носять як об’єктивний, так і суб’єктивний характер [1].

Наукове осмислення профспілок як соціального явища, перспектив і напрямів розвитку профспілкового руху вимагає кардинального оновлення їх структури, яка сьогодні в Україні все ще залишається радянською; необхідність усвідомлення українськими профспілками зміни форм, методів та засобів діяльності всіх їх структур і ланок. При цьому необхідно врахувати стан економічної, політичної та правової системи України, його незавершеність та несистемний характер. Однак профспілки, будучи організаціями захисту економічних та соціальних інтересів найманих працівників, одночасно є важливим інститутом громадянського суспільства, покликаним представляти, виражати і захищати інтереси найманих працівників як громадян. Їх роль у громадянському суспільстві визначається ступенем наділення і розширення завдяки їх діям і боротьбі громадянських прав і свобод найманих працівників, утвердження і розвитку у ньому практики соціального партнерства і стимулювання профспілкового самоврядування. Оскільки у різні часи профспілки тим чи іншим чином сприяли цьому, можна стверджувати, що вони завжди брали участь у становленні громадянського суспільства, відіграючи у цьому процесі не останню роль [2, c. 54-57].

У профспілковому середовищі України відбувається становлення децентралізованої системи профорганізацій. Профспілки охоплюють усі регіони країни, галузі економіки, форми власності та господарювання. При загальному падінні чисельності профспілок, показник охоплення профспілковим членством працівників, зайнятих у галузях економіки, залишається досить високим. Відбувається поступове відокремлення об’єднань найманих працівників та об’єднань роботодавців (підприємців).

Від застосування радикальних форм захисту прав та інтересів працівників у соціально-трудових відносинах профспілки України все більше переходять до поміркованих форм, що використовуються в системі соціального партнерства. Поширюється практика укладання Генеральної, галузевих та регіональних угод, колективних договорів. Відбувається процес інституалізації сторін цих відносин, який включає профспілки, роботодавців і державу. Держава визнала профспілки повноважним представником працівників. Законодавче регулювання діяльності профспілок в Україні зараз не повністю відповідає Конституції України та міжнародно-правовим стандартам – у законодавстві існують певні прогалини, воно недосконале. З метою забезпечення свободи діяльності та рівних прав профспілок необхідно Верховній Раді України внести зміни та доповнення до Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», якими привести його у відповідність до рішення Конституційного Суду України, особливо стосовно порядку легалізації профспілок [3]. Далі, Міністерству юстиції України, його структурним підрозділам на місцях скасувати свої рішення про відмову профспілковим організаціям у їх легалізації (потребують такого перегляду і відповідні рішення арбітражних судів та судів загальної юрисдикції), що були прийняті на підставі неконституційних положень статті 16 зазначеного Закону. Органи державної влади повинні утриматися від будь-якого утиску прав профспілок, які відмовились легалізуватися за цим Законом, посилаючись на його неконституційність. При цьому держава повинна відшкодувати завдані збитки профспілкам, чиї права в процесі легалізації були порушені. Також, Верховній Раді України внести доповнення до статті 18 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», в яких визначити, що заборона в судовому порядку діяльності профспілки (профоб’єднання) можлива лише за поданням Міністерства юстиції України або Генерального прокурора України. Це більш повно відповідає потребам громадян, оскільки для працівників членство в профспілці є додатковою гарантією забезпечення їх прав у соціально-трудових відносинах (наприклад, неможливість звільнення з роботи без згоди профспілки). В парламент необхідно внести пропозиції щодо зміни до статті 4 Закону України «Про колективні договори і угоди», якими визначити, що кожна профспілкова організація (профспілка, профоб’єднання) має отримати право самостійно вести переговори та укладати відповідні договори чи угоди з роботодавцями або їх об’єднаннями. Це забезпечить реальне рівноправ’я профспілок у їх відносинах з роботодавцями. Окрім того, доцільно

внести зміни і доповнення до статті 4 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», якими передбачити можливість висунення вимог і проведення страйку не лише за рішенням усього трудового колективу або уповноваженого ним органу, але й окремою профспілковою організацією; так само – на рівні галузі, регіону, країни в цілому. Без цього менш чисельні профспілки фактично позбавлені можливості проводити самостійну політику.

Таким чином, результати аналізу свідчать, що правове врегулювання діяльності профспілок в Україні в цілому відбулося. Водночас, законодавча база є недосконалою, в ній є ряд прогалин, що потенційно уможливлюють обмеження діяльності профспілок.

Література:

1. Городюк А. Б. Стан та перспективи розвитку сучасного ринку праці в Україні [Електронний ресурс] // інтелект-портал. – Режим доступу: http://nauka.zinet.info/3/gorodiuk.php

2. Онікієнко В.В., Ткаченко Л.Г., Ємельяненко Л.М. Розвиток ринку праці України: тенденції та перспективи / За ред. В.В. Онікієнка. — К. : РВПС України НАН України, 2007. – 286 с.

3. Носов В. Профспілковий рух в Україні: нова соціальна роль, стан та перспективи розвитку / В. Носов // Україна: аспекти праці. – 2002. – № 1. – С. 3–9.