Шкуріна І. В.

Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника, Україна

Науковий керівник – доц.Романко С.М.

Проблемні питання характеристики злочинів проти довкілля

На даному етапі суспільного розвитку особливо гостро постає питання екологічної ситуації як у цілому світі загалом, так і в Україні зокрема. Відтоді як з'явилося людство, виникає та постійно існує взаємозв'язок людини і природи, забезпечується сприятливе для її існування навколишнє середовище. Однак поступово такі негативні явища в цій взаємодії, як виснаження природних ресурсів, забруднення довкілля, порушення екологічних зв'язків у екосистемах, починають призводити до екологічної кризи та інших катастрофічних явищ. Саме тому наявність ефективної системи нормативно-правового регулювання та механізму реалізації кримінальної відповідальності за посягання на навколишнє природне середовище — одні з найбільш дієвих важелів захисту інтересів суспільства та держави у сфері забезпечення екологічної безпеки та охорони навколишнього середовища в цілому.

Примітно, що ще майже 20 років тому країни-члени ООН закликали «розглянути екологічні злочини як одні з найбільш серйозних та врегулювати їх на рівні міжнародної конвенції» [1, с. 78]. Однак на сьогодні дані думки залишились неврегульованими і немає помітних зрушень у нормативному регулюванні.

Особлива небезпечність злочинів проти довкілля характеризується тим, що заподіюючи шкоду природі, природним об’єктам, екосистемам, опосередковано спричинюється шкода життю і здоров’ю людини.

Дане питання є актуальним, оскільки у результаті спалювання паливних ресурсів у світі в атмосферу щорічно викидається більше 22 млрд. т двоокису вуглецю й більше 150 млн. т сірчаного газу. Щорічно світова промисловість викидає в ріки більше 160 м³ шкідливих стоків [2, с. 232-233 ].

У КК України 2001 року регулюванню даного питання приділена цілий Розділ VIII «Злочини проти довкілля» [4], який, на жаль не містить визначення поняття злочинів проти довкілля. Вважаємо, що під останніми слід розуміти передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні, винні, карані, протиправні посягання на навколишнє природне середовище та екологічну безпеку, що вчиняються службовими, спеціально уповноваженими особами, на яких покладено обов’язок дотримання встановлених екологічних правил, та іншими особами шляхом злочинної діяльності (дії або бездіяльності), які заподіяли шкоду довкіллю та посягають на відносини з приводу умов, що забезпечують існування багатофункціональної збалансованої системи життєдіяльності людини, та завдають цим відносинам істотної шкоди або ставлять їх під загрозу такої шкоди.

На даному етапі суспільного розвитку існує низка проблем у сфері злочинів проти довкілля, які потребують нагального вирішення.

Перша неузгодженість проявляється вже на науковому рівні в контексті характеристики родового об’єкта даної групи злочинів. Деякі вчені навіть ототожнюють його деякою мірою із предметом даних злочинів. Така різноплановість поглядів на поняття родового об’єкту пов’язана, перш за все, з тим, яку теорію об’єкту злочину підтримують ті чи інші науковці. А оскільки ми вважаємо, що об’єктом злочинного посягання визнаються суспільні відносини, то родовим об’єктом злочинів проти довкілля слід визнати суспільні відносини, що забезпечують охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання його ресурсів та екологічну безпеку.

В останні роки наше суспільство зштовхнулося із проявом нових, найнебезпечніших видів протиправної поведінки стосовно навколишнього природного середовища. На території України відбувається нагромадження радіоактивних, токсичних, медичних відходів, завезених таємно з інших держав, оскільки відомі неодноразові приклади здійснення таких дій на практиці. І хоча відповідальність за такі дії врегульовано на законодавчому рівні (ст. 268 КК), проблемою є відсутність механізму реалізації даної норми на практиці, причому ці положення порушуються переважно з боку уповноважених осіб. До прикладу, ще у 2005 році розпочався процес створення ядерного «могильника» в Україні для світових ядерних відходів за сприяння Юлії Тимошенко [6], а токсичні відходи, таємно завезені з Угорщини і досі знаходяться на території нашої держави [7]. Тому в Україні необхідно створити ефективний правовий механізм попередження та контролю ввезення на територію держави небезпечних відходів, щоб попередити такі випадки на майбутнє.

Окрім цього, проблемою являється відносна розпорошеність статтей Кримінального кодексу, які за своєю суттю є еколого-правовими, але закріплені у інших розділах (статті 265, 267, 268, 299, 327 КК України).

На сьогодні велика кількість екологічних злочинів є латентними, з певними труднощами по збору доказів. При цьому штрафні санкції незначні в порівнянні з заподіюваною шкодою і за своїм розміром значно поступаються штрафним санкціям зарубіжних країн. Так, Кримінальний кодекс Румунії за скидання відходів (ст. 400) встановлює штраф у розмірі від 296 до 222 649 євро [5, с. 16], а Кримінальний кодекс України – від ста до двохсот неоподатковуваних розмірів доходів громадян [4] (тобто, від 1700 до 3400 гривень).

Крім того, істотні недоліки є і в діяльності самих судів. Допускаються помилки у застосуванні законодавства. Не забезпечується принцип невідворотності відповідальності за забруднення грунту, річок, озер, морів та атмосферного повітря. Не завжди притягаються до відповідальності всі особи, причетні до екологічного злочину, а особливо дивує надзвичайно велика кількість виправдувальних вироків у сфері злочинів проти довкілля – близько 60% і це тоді, коли загальний показник виправдовувальних вироків в Україні становить приблизно 0,4% [7]. Це свідчить про те, що Україна знаходиться в пострадянському перехідному періоді, коли виправдувальний вирок виносився щодо підсудних, які за своїм соціальним і фінансовим становищем в змозі обійти букву закону – корупція. Великого значення набувають саме превентивні заходи як засоби зменшення кількості екологічних правопорушень. На превеликий жаль, для України характерним є відсутність механізму протидії вчиненню злочинів проти довкілля. Одним із напрямів вирішення проблеми з цього питання є забезпечення нагляду та контролю на місцях. Так, своєчасне виявлення правопорушення, збільшення контролю за дотриманням законодавства в екологічній сфері, зменшення випадків корупції особами, що уповноважені здійснювати контроль стане ефективним засобом протидії злочинів проти довкілля.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. ECOSOC, Resolution 1994/15, The role of criminal law in the protection of the environment, 25 July 1994. Annex, Recommendations Concerning the Role of Criminal Law in Protecting the Environment, pargraph (k), 1994. – 202 с.

2. Батутіна А.П., Ємченко І.В. Експертиза товарів: Навчальний посібник: Навчальне видання, – К.: ЦУЛ, 2004. – 278 с.

3. Єдиний державний реєстр судових рішень України [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37359179

4. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26.

5. Огляд законів про захист навколишнього середовища та про їх примусове виконання в регіоні: матеріали семінару з кримінального переслідування за екологічні злочини, 12-16 листопада 2012 року, Будапешт, Угорщина / Директорат з політики у сфері дотримання та виконання законів про захист навколишнього середовища, – Будапешт, 2012. – 27 с.

6. Проблема можливого завезення в Україну продуктів утилізації ядерних відходів [Електронний ресурс] . – Режим доступу до джерела: http://ua.convdocs.org/docs/index-62781.html

7. Україна в Європі - полігон для видалення небезпечних відходів? [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела: http://vgolos.com.ua/articles/ukraina_v_yevropi__poligon_dlya_vydalennya_nebezpechnyh_vidhodiv_104807.html?print