8. Земельне, аграрне, екологічне та природоресурсне право.

ПРАВОВИЙ ХАРАКТЕР ПРАВОВОГО КОНТРОЛЮ ЗА ВИКОРИСТАННЯМ ТА ОХОРОНОЮ ЗЕМЕЛЬ

Шик Юлія Олександрівна

5 курс; ДВНЗ«КНУ»Криворізький Економічний Інститут

Актуальність теми є те що в основному законі Україні,а саме ст. 14 виділяється, що земля є першорядним національним багатством, що знаходиться під своєрідною охороною держави [1].

З певної точки зору на дане конституційне судження, подібне твердження мов «контроль за використанням та охороною землі» являєтся досить змістовним, для того щоб проаналізувати та правильно міркувати та застосовувати його сутність.

Окремі дослідження в цьому напрямі здійснювали такі вчені як, як Г.О. Волков, А.С. Євстігнєєв, П.Ф. Кулинич, А.М. Мірошниченко, В.І. Семчик.

Метою цієї статті є,що правова охорона земель яка являє собою єдиний з найважливіших природоохоронних задач нашої держави, та полягає у здійсненні упорядкованості правових, організаційних, економічних та інших завдань, які спрямовані на доцільне використання земель, запобігання безпідставному вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, певний захисті від поганого антропогенного впливу, відтворенні та підвищенні родючості ґрунтів. Одночасно дійове та розумне використання землі є твердою частиною екологічної безпеки держави.

Для досягнення основних задач керівництво земельним фондом, з ціллю його збереження і раціонального використання, дозволене через реалізацію того суттєвою функцією – контролювання за використовуванням та охороною земель.

Відповідно, саме земельний контроль є самим із цінних способів виконання конституційного принципу про визнання земель «основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави», закріпленого у ст. 14 Основного Закону України [1].

Основний контроль за використанням і охороною земель – це врегульована законодавчими засадами діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських об’єднань, котра спрямована на забезпечення раціонального використання та охорону земель [2].

Відповідно положеннями Земельного кодексу України зазначені основні засади реалізації контролю за використанням і охороною земель. Відповідно до ст. 187 ЗК України контроль за використанням і охороною земель полягає у забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України [2].

Земельний кодекс України і Закон України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 р. [3] чітко ділить контроль за використанням і охороною земель в Україні на державний, самоврядний і громадський. Акцентування даних видів здійснюється за суб’єктом здійснення контролю. Дія ст. 187 ЗК України розповсюджуєтся на усіх суб’єктів земельних відносин: «органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації і громадян» та охоплює всі землі в межах території України, незалежно від форм власності на них та їхнього цільового призначення [2].

Якщо звернути увагу на Земельний кодекс Російської Федерації (ст. 73),то можна визначити,що він виділяє іще подібний вид земельного контролю, як виробничий земельний контроль. Відповідно виробничий земельний контроль відбувається власником земельної ділянки, землекористувачем, землеволодільцем, орендарем земельної ділянки у процесі здійснення господарської діяльності на земельній ділянці[6].

Не недооцінюючи роль самоврядного та громадського контролю, першочергової уваги потребує державний контроль за використанням та охороною земель, адже саме він є суттєвим у суспільних відносинах. Якраз державний контроль є механізмом котрий впроваджує земельну політику в життя, і є механізмом випробування чинних законів та способом виявлення і виправлення помилок, котрі суперечать досягненню управлінських цілей. Поліпшення державного контролю за використанням та охороною земель зобов'язаний бути невід'ємним від розуміння раціонального природокористування і переваги вимог екологічної безпеки у використанні земельних ресурсів над економічними інтересами [4].

Вирішення даних питань організації земельного контролю та його твердої юридичної регламентації, підвищення ефективності діяльності органів влади у сфері контролю за використанням та охороною земель сільськогосподарського призначення, та їхньої взаємодії з іншими правоохоронними органами при виявленні правопорушень, здійснення ними запобіжної діяльності є суттєвими чинниками збільшення його ефективності.

Для формування нової системи адміністративного й земельного законодавства потрібно відбуватися з урахуванням трансформацій, які трапляються у товаристві в етап переходу до ринкових відносин, а також із урахуванням практичного досвіду контрольної діяльності в сфері земельних відносин. Державний контроль як багатосторонній факт знаходиться у своєму незмінному розвитку та зазнає змін, котрі на даний час потребують перегляду істинних положень,які закладені в земельном та адміністративном законодавстві, і які налагоджують контрольну діяльність у сфері земельних правовідносин, з огляду на деякі прогалини законодавства та декларативний характер деяких норм [5].

Правовий контроль за використанням та охороною земель ґрунтується на конституційних засадах, діє на засадах встановлених нормами права і тягне за собою чіткі юридичні результати. Саме у ході реалізації контрольної діяльності у галузі земельних відносин виявляється її правова субстанція, основний зміст якої визначається нормами земельного, адміністративного та деяких інших галузей права. Земельний контроль є одним із найважливіших засобів реалізації конституційного принципу особливої охорони земель, закріпленого у ст. 14 Основного Закону нашої країни [1].

Підніжжям для визначення принципів контролю за використанням та охороною земель є встановлені загальні принципи контролю. Принципами контролю є законність, систематичність, дієвість, оперативність, об’єктивність, всебічність, глибина, гласність, загальність, реальність [6].

Принципи контролю за використанням та охороною земель мають свої специфічні властивості у галузі земельних ресурсів [7, С. 70].

Основоположними принципами контрольної діяльності у сфері використання та охорони земель є: принцип законності; принцип систематичності; своєчасності контролю; всебічності та об’єктивності; гласності; результативності (дієвості); повноти; доцільності; забезпечення раціонального використання та охорони земель; пріоритет вимог екологічної безпеки у використанні земельних ресурсів над економічними інтересами; повне відшкодування шкоди, завданої довкіллю внаслідок порушення земельного законодавства України; поєднання заходів економічного стимулювання і відповідальності у сфері використання та охорони земель.

Поміж принципових основ реалізації контролю за використанням та охороною земель в умовах становлення в Україні засад ринкової економіки – «раціональне використання земель» як мета державного, самоврядного й громадського контролю за використанням та охороню земель.

У статті 5 ЗК України вперш закріплені принципи земельного законодавства, поміж яких раціональність використання та охорони земель[2].

Все-таки наведена систематичність принципів земельного контролю вимагає правильного коригування з ціллю більш повного та всебічного врахування рис ринкової стадії розвитку як економіки країни узагалі, так і наслідків реформування певних земельних відносин. У зв’язку з даним питанням варто додати систематичність принципових основ виконання контрольної діяльності у сфері використання та охорони земель знову-таки одним принципом – принципом недопущення необґрунтованого втручання у діяльність власників і користувачів землі стосовно використання земельних ділянок за їхнім цільовим призначенням (або як називає його Т. С. Кичилюк принципом «делікатності» [6, С. 153]).

Метою контролю за використанням та охороною земель сходиться з ціллю усієї екологічної діяльності – збереження природних ресурсів для майбутніх поколінь, а отже завдання земельного контролю визначуються першими формами діяльності стосовно правової охорони земель, котрими є певна будова раціонального землекористування, охорона земель та забезпечення екологічної безпеки, котрі щільно пов’язані між собою.

Список використаних джерел:

1.Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30.

2.Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України – 2002. – № 3–4. – Ст. 27 зі змінами та доповненнями, внесеними згідно Закону України № 1708-VI(1708-17) від 05.11.2009.

3.Про охорону земель: Закон України від 19 червня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – Cт. 349.

4.Методика експертної грошової оцінки земельних ділянок: Постанова Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 р. // http://www.rada.gov.ua/.

5.Здоровко Л. М. Поняття регіонального екологічного контролю // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2002. – № 4. – С. 67–70.

6.Кичилюк Т. С. Проблеми організації управління і контролю в галузі